Справа № 748/2356/14-ц Провадження № 22-ц/795/50/2015 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Олещенко В. І. Доповідач - Страшний М. М.
17 лютого 2015 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСтрашного М.М.,
суддів:Євстафіїва О.К., Тагієва С.Р.,
при секретарі:Нечасному О.Л.
за участю:позивача ОСОБА_5, її представників ОСОБА_6,та ОСОБА_7, представника відповідача ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на рішення Чернігівського районного суду від 10 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9, Автокооперативу №40 про визнання незаконним рішення про включення до членів кооперативу та визнання права власності на будівельні матеріали та обладнання,
Рішенням Чернігівського районного суду від 10 листопада 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено частково, визнано за нею право власності на 1\4 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані для будівництва гаражу АДРЕСА_1 Чернігівського району, визнано за нею права забудовника на 1\4 частину незданого в експлуатацію гаражу АДРЕСА_1. В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на те, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Апелянт наполягає на тому, що з липня 1989 року вона почала жити з ОСОБА_10, батьком відповідача, за свої кошти побудувала спірний гараж, користується ним, ремонтує, сплачує за його користування необхідні платежі. Відповідач ОСОБА_9 був незаконно прийнятий в члени автокооперативу, він не є власником гаражу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить змінити рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд прийшов до неправильного висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду, вважаючи, що перебіг такого строку необхідно рахувати з дня отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_10
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні законні підстави для визнання незаконним рішення правління автокооперативу №40 про прийняття в члени автокооперативу ОСОБА_9, позивачем не було доведено будівництво гаражу за власні кошти, гараж був збудований ОСОБА_10 під час перебування в шлюбі з іншою жінкою, спадковим майном є лише 1\2 частина гаражу, спадкоємцями після його смерті є позивач та відповідач, тому за позивачем можливо визнати право на 1\4 частину будматеріалів та обладнання, які були використані в процесі будівництва гаражу.
Апеляційний суд повністю погоджується із такими висновками, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 посилалась на те, що спірний гараж було побудовано нею за власні кошти, тому просила визнати за нею право власності на всі будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва, та визнати за нею права забудовника на цей незданий в експлуатацію гараж.
Судом було встановлено, що ОСОБА_10 вступив у члени автокооперативу № 40 с. Новоселіка 01 вересня 1989 року (а.с.22). Гараж був побудований також у 1989 році.
Позивач ОСОБА_5 посилалась на те, що з липня 1989 року вона та ОСОБА_10 стали проживати однією сім'єю.
Проте станом на 1989 рік, в тому числі і на момент будівництва гаражу, ОСОБА_10 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11 Даний шлюб було розірвано 10 жовтня 1995 року (а.с.44).
До вступу в силу Сімейного кодексу України (01 січня 2004 року) сам по собі факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не тягнув за собою юридичних наслідків. Відповідно до діючих на той час норм цивільного права при вирішенні питання спільного набуття майна кожна із сторін повинна була довести факт внесення коштів у придбання такого майна. З 01 січня 2004 року Сімейним кодексом була передбачена можливість поширення статусу спільної сумісної власності на майно, набуте за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За таких обставин, тільки після 01 січня 2004 року встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу пов'язується з виникненням певних юридичних наслідків. До 01 січня 2004 року на спільне проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не поширюються правила щодо спільної сумісної власності подружжя і факт спільного проживання має юридичне значення лише після зазначеної дати.
Згідно ст.44 КпШС України шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану, а отже факт проживання однією сім'єю не може бути встановлено у випадку, коли чоловік або жінка перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі і законні підстави для визнання згідно до ст. 22 КпШС України спірного гаражу спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_10 відсутні, зважаючи що спірний гараж збудований хоча і після припинення подружніх стосунків спадкодавця з ОСОБА_11, проте до реєстрації їх розлучення в органах запису актів громадянського стану.
Отже, факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_10 під час перебування останнього у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою не дає позивачу прав на частку у спільному майні.
Беззаперечних доказів, які б свідчили про будівництво гаражу за особисті кошти позивача ОСОБА_5, останньою надано суду не було. Згідно квитанції № 397 від 27.10.1989 року (а.с.50) кошти за виконання ремонтно-будівельних робіт в сумі 1500 руб. Були сплачені ОСОБА_10 (а.с.50). Розписці від 10.08.1989 року, оригінал якої було оглянуто в судовому засіданні апеляційного суду, судом було надано відповідну оцінку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер. Спадкоємцями після його смерті є позивач ОСОБА_5, як дружина, з якою померлий перебував в зареєстрованому шлюбі з 13 жовтня 2000 року, та відповідач ОСОБА_9, як син.
Враховуючи факт будівництва гаражу ОСОБА_10 під час перебування в шлюбі з ОСОБА_11, частка ОСОБА_10 у спільному майні становить 1\2, тобто саме на 1\2 частину гаражу відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_10
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини та керуючись діючими законодавчими актами, апеляційний приходить до висновку, що судом першої інстанції обгрунтовано визнано за позивачем право на 1\4 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані для будівництва гаражу НОМЕР_1, та права забудовника на 1\4 частину незданого в експлуатацію гаражу.
Апеляційний суд також погоджується із висновком суду про відсутність підстав для визнання незаконним рішення правління автокооперативу про прийняття в члени кооперативу відповідача ОСОБА_9, оскільки зазначеним рішенням права та законні інтереси ОСОБА_5 не порушуються.
Не заслуговують на увагу доводи апелянта ОСОБА_9 про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, і відсутність підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_9 відхилити.
Рішення Чернігівського районного суду 10 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: