Справа № 161/8173/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П.
Провадження № 22-ц/773/169/15 Категорія: 44 Доповідач: Карпук А. К.
18 лютого 2015 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Карпук А.К.,
суддів - Стрільчука В.А., Здрилюк О.І.,
при секретарі - Концевич Я.О.,
з участю позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням у приватному житловому будинку та виселення без надання іншого житла за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2014 року,
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2014 року позов задоволено. Постановлено усунути перешкоди у здійсненні права на користування своєю власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 243,60 (двісті сорок три гривні шістдесят копійок) сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_1, як власники житлового будинку, вправі використовувати житлом на власний розсуд і вимагати будь-яких порушень права, в тому числі і виселення осіб, які вселились до будинку зі згоди попереднього власника, та вірно вказав, що проживання ОСОБА_2 є перешкодою у здійсненні позивачами права власності.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи, підтвердженими належними доказами та ґрунтуються на законі.
Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, виданих 14.02.2012 року, співвласниками будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, ОСОБА_1 (а.с. 12-13). Вказана обставина також підтверджується витягами про реєстрацію права власності на цей будинок від 12.03.2012 року (а.с. 14-15).
Під час розгляду справи судом першої інстанції з пояснень сторін встановлено, що відповідач поселився та був зареєстрований у будинку зі згоди попереднього власника ОСОБА_5, яка померла. З новими власниками своє користування будинком для власного проживання не погодив, від звільнення будинку або укладення договору житлового найму відмовився.
В даному судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник пояснили, що відповідач не відноситься до членів сім'ї нових власників будинку.
З пояснень позивача вбачається, що вона та ОСОБА_4, після набуття права власності, дозволу та згоди на проживання в належному їм будинку відповідача ОСОБА_2 не давали, а їх вимоги звільнити належний на праві власності будинок, останній не виконує.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК).
Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - статті 810, 814 ЦК).
Саме такими позиціями керувався Верховний Суд України в ухвалах від 6 листопада 2002 року та від 4 жовтня 2006 року, визнавши, що з припиненням права власності особи на житлове приміщення члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.
Таким чином, права відповідача, як члена сім'ї бувшого власника будинку, на проживання в будинку є похідними від прав самого власника - ОСОБА_5, яка померла.
Тому, перехід права власності на будинок в порядку спадкування до позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_1 припиняє право відповідача на користування цим будинком.
Доводи апеляційної скарги про відсутність і недоведеність передбачених ст. 157, ст. 116 ЖК України підстав для виселення відповідача не мають правового значення, оскільки із змісту позовної заяви вбачається, що підставою позову є усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення виходячи з положень Цивільного Кодексу, якими гарантовано захист права власності, а предметом спору - вимога про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення без надання іншого житла, що не тотожно вимозі про виселення без надання іншого житла на підставі норм Житлового кодексу.
Покликання апелянта на те, що позивач ОСОБА_4 не заперечує щодо його проживання у належному йому будинку, спростовуються надісланими на адресу апеляційного суду запереченнями позивача на апеляційну скаргу (а.с. 109-111).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в рішенні, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 16 грудня 2014 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: