Справа № 154/2939/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Пікула Н.В.
Провадження № 22-ц/773/70/15 Категорія: 41 Доповідач: Осіпук В. В.
16 лютого 2015 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Мудренко Л. І., Русинчука М. М.,
при секретарі Лимар Р. С.,
з участю позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до газети «Обласний громадсько-політичний тижневик «Місто вечірнє», ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 листопада 2014 року, -
В жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись не те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у НОМЕР_1, НОМЕР_2 газети «Місто вечірнє» було опубліковано статті: «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_5» автора ОСОБА_7, в яких викладено відомості, що не відповідають дійсності, принижують його честь, гідність та ділову репутацію як керівника підприємства, посадової особи. А саме у першій статті не відповідає дійсності інформація про те, що ОСОБА_2 володіє контрольним пакетом акцій ВАТ «Володимир-Волинське підприємство «Родючість», що всі члени його сім'ї працевлаштовані у даному підприємстві, за час діяльності позивача на посаді голови правління даного ВАТ воно занепало і терпить економічний крах, а тому як керівнику підприємства акціонери товариства висунули вимогу про недовіру. Така інформація викладена у цій статті порочить його честь і гідність.
У іншій статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5» автор виклав недостовірну інформацію про те, що тривалий час непроводились збори акціонерів товариства із-за відсутності на них «кворуму», що акціонери товариства біля Володимир-Волинської РДА висловлювали своє обурення його призначенням на посаду голови райдержадміністрації, і що він, приступивши до роботи на новій посаді, надалі залишався головою ВАТ «Родючість».
Посилаючись на те, що зміст зазначених статей та викладені в них відомості порочать його честь, гідність і ділову репутацію, дана інформація була поширена серед громадськості міста та району, що завдало йому значних душевних страждань та моральну шкоду, ОСОБА_2 просив суд: визнати вказану інформацію такою, що не відповідає дійсності та принижує його честь і гідність, ділову репутацію; зобов'язати відповідача газету «Місто вечірнє» опублікувати у найближчому номері спростування даної інформації та вибачення; стягнути з газети в його користь 6000 грн. за завдану моральну шкоду і судові витрати.
Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 5 грудня 2014 року в позові відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить дане рішення скасувати як незаконне, неправомірне, таке що не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідач газета «Обласний громадсько-політичний тижневик «Місто вечірнє», вважаючи рішення законним, а доводи апелянта безпідставними, просить залишити його без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що зміст статей опублікованих в газеті «Місто вечірнє» містить в собі констатацію фактів, більшість з яких відповідає дійсності, та критичні оціночні судження їх автора ОСОБА_4 щодо позивача ОСОБА_2, як публічної особи - голови правління ВАТ «Родючість», а пізніше голови Володимиро-волинської РДА. Також суд вважав, що дані публікації не зачіпають приватного життя позивача і в них відсутні елементи свідомо спрямовані їх автором на образу чи приниження ОСОБА_2 як фізичної особи. Тому відсутні підстави для опублікування спростування щодо даних публікацій та відшкодування моральної шкоди, як про це просив позивач.
Такі висновки суду є правильними.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2, згідно розпорядження Президента України від 4 квітня 2014 року, з 8 квітня 2014 року приспустив до виконання обов'язків голови Володимир-Волинської райдержадміністрації, а до цього тривалий час працював головою правління ВАТ «Володимир-Волинське підприємство «Родючість» (а. с. 8, 19 - 21). Позивач та члени його сім'ї ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_9 є акціонерами даного ВАТ «Родючість» та в минулому працювали у ньому на різних посадах (а. с. 9, 50 - 51).
Крім того встановлено, що статті під назвами «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_5», авторами яких є відповідач ОСОБА_4, були опубліковані ІНФОРМАЦІЯ_2 в газеті «Місто вечірнє» (а. с. 6 - 7).
Відповідно до ч. 1, п. 4, ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 19, 21 постанови від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду
При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Статтею 34 Конституції України проголошено право кожного на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань. Таке право друкованих засобів масової інформації закріплено і в ст. 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 26 листопада 1992 року. Тому критична оцінка певних фактів та недоліків, які мали місце, не може визнаватись відомостями, що порочать особу і можуть бути спростовані в порядку, передбаченому ст. 277 ЦК України.
Отже, відмовляючи в задоволенні позову і спростуванні відомостей викладених у зазначених статтях, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дані відомості не є такими, які принижують честь, гідність, чи ділову репутацію позивача і не можуть бути оспорені й спростовані в порядку, передбаченому ч. ч. 6, 7 ст. 277 ЦК України, оскільки є відображенням поглядів журналіста, його оціночними судженнями про певні події, право на які гарантовано законом, ст.. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Крім того суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що межі допустимої критичної інформації щодо позивача, як посадової особи, є ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян і це відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, в тому числі й про відшкодування моральної шкоди.
Доводами апеляційної скарги висновків суду не спростовуються, у зв'язку з чим підстав для її задоволення і скасування рішення суду не вбачається, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 листопада 2014 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий - суддя
Судді