Справа № 159/339/15-ц
Провадження № 2/159/294/15
м. Ковель 18 лютого 2015 року
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
в складі : головуючого-судді Бондара В.М.
з участю:секретаря Рижко О.М.
розглянувши у судовому засіданні в м. Ковелі цивільну справу за позовом малого приватного підприємства "Вєга" до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми матеріального збитку, -
До суду звернулося мале приватне підприємство "Вєга" з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди спричиненої ДТП. У своїй позовній заяві позивач вказує, що 30.10.2013 року, близько 07 год. 40 хв. з вини водія ОСОБА_2, який, керуючи автомобілем "МАН", д.р.н. НОМЕР_1 з причепом, на 198 км автодороги Київ-Чоп в Червоноармійському районі Житомирської області скоїв дорожньо-транспортну пригоду в результаті якої був пошкоджений автомобіль підприємства "Вєга" марки "Сканія", д.р.н. НОМЕР_2 та автопричіп до нього. Згідно постанови Любомльського районного суду від 14.01.2014 року та постанови Апеляційного суду Волинської області від 05.06.2014 року, ОСОБА_2 у вчиненому правопорушенні був визнаний винним за ст. 124 КУпАП. В результаті пошкодження автомобіля та автопричепа позивачу було завдано матеріальних збитків, а саме: 128 096.93 грн. - матеріальні збитки, завдані пошкодженням автомобіля та 106 705.00 грн. - за пошкодження автопричепу. Страховою компанією було здійснено страхові виплати за двома страховими випадками в межах відповідальності в загальному розмірі 100 000.00 грн. Але шкода, яка була завдана у результаті ДТП, значно перевищує ліміт відповідальності страховика, а тому різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою повинна бути відшкодована винною особою. Просить стягнути з відповідача - фізичної особи ОСОБА_2 на користь позивача - Мале приватне підприємство "Вєга" 134 801.93 грн. - залишку від суми спричиненого матеріального збитку, не покритого лімітом відповідальності страхової компанії. Стягнути з відповідача в користь позивача витрати за сплату судового збору.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав суду заяву в якій просить справу розглядати у їх відсутності, свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання двічі не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку. Обставин викладених у позовній заяві відповідач не спростовував.
Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Судом встановлено, що постановою Любомльського районного суду від 14.01.2014 року та постановою Апеляційного суду Волинської області від 05.06.2014 року, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Рішення суду набрало законної сили і на час розгляду цієї справи є чиним. ОСОБА_2 визнаний винним в тому, що він 30.10.2013 року, близько 07 год. 40 хв., керуючи автомобілем "МАН", д.р.н. НОМЕР_1 з причепом д.р.н. НОМЕР_3, на 198 км автодороги Київ-Чоп в Червоноармійському районі Житомирської області не дотримався безпечної дистанції та скоїв дорожньо-транспортну пригоду в результаті якої був пошкоджений автомобіль підприємства "Вєга" марки "Сканія", д.р.н. НОМЕР_3 та автопричіп до нього д.р.н. НОМЕР_4.
Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема щодо винуватості ОСОБА_2 не потребують доказування, оскільки встановлені судовим рішенням по вищевказаній адміністративній справі, що набрало законної сили, та не спростовуються сторонами у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
На підставі п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями ст. 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Судом встановлено, що пошкоджені автомобіль марки "Сканія", д.р.н. НОМЕР_3 та автопричіп до нього "Вієлтон" д.р.н. НОМЕР_4 є власністю малого приватного підприємства "Вєга", яке знаходиться по вул. Заводська, 12/ж в м. Сєвєродонецьк Луганської області.
Вартість матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля марки "Сканія", д.р.н. НОМЕР_3 становить 128 096.93 грн., та автопричіпу "Вієлтон" д.р.н. НОМЕР_4 - 106 705.00 грн., що підтверджується "Звітами про оцінку вартості матеріальної шкоди власнику КТЗ", виконаного приватним підприємством "Галавтоекспертиза" м. Київ. ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА" здійснила страхові виплати за двома страховими випадками в межах відповідальності в загальному розмірі 100 000.00 грн., тобто по п'ятдесят тисяч по автомобілю і автопричепу. Різниця від суми спричиненого матеріального збитку, не покритого лімітом відповідальності страхової компанії, складає 134 801.93 грн.
Постанова Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" п. 4 зазначає, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на законних підставах володів автомобілем "МАН", д.р.н. НОМЕР_1 з причепом д.р.н. НОМЕР_3, та саме з його вини заподіяна шкода майну малого приватного підприємства "Вєга", тому на його повинний бути покладений обов'язок по відшкодуванню різниці від суми спричиненого матеріального збитку, не покритого лімітом відповідальності страхової компанії.
Суд враховує, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідача обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосувати не можливо, оскільки за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди не можливий. Тому, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Згідно з п. 2 Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснено: шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяну майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Таким чином, у цих правовідносинах - відшкодування шкоди, завданої внаслідок джерела підвищеної небезпеки під час ДТП, цивільна відповідальність покладається на заподіювача шкоди незалежно від вини, тобто діє презумпція вини особи яка завдала шкоду.
За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь малого приватного підприємства "Вєга" 134 801.93 гривень залишку від суми спричиненого матеріального збитку, не покритого лімітом відповідальності страхової компанії.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат по сплаті судового збору в повному розмірі, оскільки вони документально підтверджені належними документами.
На підставі вищевикладеного, керуючись, ст. ст. 1166, 1172, 1187, 1188, 1194 ЦК України, ст. ст. 61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, С У Д, -
Задовольнити позов малого приватного підприємства "Вєга" до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми матеріального збитку.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь малого приватного підприємства "Вєга" 134 801 (сто тридцять чотири тисячі вісімсот одну) гривню 93 копійки залишку від суми спричиненого матеріального збитку, не покритого лімітом відповідальності страхової компанії та 1 348 (одну тисячу триста сорок вісім) гривень 02 копійки витрат на сплату судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі скарги про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: В. М. Бондар