Справа № 127/2-а-299/10
Головуючий у 1-й інстанції: Луценко Л.В.
Суддя-доповідач: Білоус О.В.
18 лютого 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білоуса О.В.
суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.
за участю:
секретаря судового засідання: Марцісь Ю.А.,
позивача: ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача: Шалагінова А.В.
третіх осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6
представника третіх осіб: ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_8 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_8 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, Вінницької міської ради, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_2, ОСОБА_8 звернулись до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради, виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання протиправними рішень Вінницької міської ради та виконавчого комітету Вінницької міської ради, їх скасування. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 є власниками 8/25 та 3/25 часток домоволодіння у АДРЕСА_1,АДРЕСА_2 відповідно, площа земельної ділянки якого становить 1 349 кв.м.
Рішенням Староміського райсуду м. Вінниці від 24.07.1990 року встановлено порядок користування земельною ділянкою по по АДРЕСА_1 по фактичному користуванню, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04.01.1990 року.
ОСОБА_2, ОСОБА_8, маючи намір приватизувати свою земельну ділянку, замовили кадастровий план, з якого дізнались, що частина земельної ділянки відійшла в користування та власність третім особам - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_9 на підставі рішень: виконкому Вінницької міської ради №217 від 24.02.2000 року, рішення Вінницької міської ради №662 від 22.12.2006 року, рішення Вінницької міської ради №1645 від 25.12.2007 року, рішення Вінницької міської ради №657 від 10.02.2012 року. Вважаючи, що зазначені рішення були прийняті необґрунтовано і безпідставно, просили визнати їх частково протиправними і скасувати.
Справа розглядалася судом першої інстанції повторно після скасування Вищим адміністративним судом України постанови Староміського районного суду м. Вінниці від 27.12.2010 року та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.06.2011 року, та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (а.с.241-245 т.3). При цьому суд касаційної інстанції зауважив на необхідності дослідження відповідності оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства, наявності повноважень у Вінницької міської ради та її виконавчого комітету на прийняття відповідних рішень, а також вирішенні питання щодо можливого роз'єднання позовних вимог.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.11.2014 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять суд скасувати постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26.11.2014 року, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивачів апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просили постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26.11.2014 року скасувати, дали пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.
Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 та представник третіх осіб в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого 23.12.1985 року державним нотаріусом Другої Вінницької державної нотаріальної контори Курбатовою О.П., являється власником 8/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1,АДРЕСА_2. Право власності за нею зареєстровано в КП «ВООБТІ» 03.01.1986 року за №2577 (а.с.13 т.1).
Позивач ОСОБА_8 являється власником 3/25 часток домоволодіння по АДРЕСА_1,АДРЕСА_2, відповідно до біржового контракту купівлі-продажу нерухомості Вінницької товарної універсальної біржі №154 від 14.04.1997 року, та право власності на які за ним зареєстровано КП «ВООБТІ» 18.04.1997 року за №2577 (а.с.14 т.1).
Іншими співвласниками зазначеного домоволодіння є треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (спадкоємець співвласника ОСОБА_13). Треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_5 є співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_5, а ОСОБА_9 являється співвласником домоволодіння по АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, що межують з домоволодінням позивачів.
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 24.07.1990 року у цивільній справі №2-50/90 за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_14 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 по фактичному користуванню відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04.01.1990 року.
Зокрема, виділено в користування: ОСОБА_15 - 191 кв.м., в тому числі під будівлями 78,7 кв.м., під двором - 53,1 кв.м., під садом - 59,2 кв.м.; ОСОБА_2 - 348,2 кв.м., в тому числі під будівлями 45,6 кв.м., під двором 70,5 кв.м., під садом 232,1 кв.м.; ОСОБА_14 (тепер власник її частки домоволодіння ОСОБА_8.) - 171 кв.м., в тому числі під будівлями 73,7 кв.м., під двором 97,3 кв.м.; ОСОБА_10 - 191,8 кв.м. Частина двору, площею 159,3 кв.м. залишено в спільному користуванні ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_2 (а.с.7-8 т.1). Рішення суду набрало законної сили 03.08.1990 року.
Судом першої інстанції при цьому встановлено, що вказаним рішенням не було встановлено правових підстав щодо площі, меж та конфігурації земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_1, порядок користування якою встановлювався.
Як вбачається з матеріалів справи, п.2.8 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24.02.2000 року №217 «Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування та виділення в окреме будинковолодіння» передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 по АДРЕСА_5, земельну ділянку, площею 245,00 кв.м., а земельну ділянку ( двір ), площею 29 кв.м., залишено в постійному спільному користуванні співвласників домоволодіння (а.с.11 т.1).
Рішенням Вінницької міської ради від 22.12.2006 року №662 «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок у власність і оренду та внесення змін в п.2.8 рішення виконкому міської ради від 24.02.2000 р. №217 і п.5 рішення міської ради від 22.09.2006 р. №374» затверджено проекти відведення земельних ділянок ОСОБА_6, ОСОБА_5.(п.1). Передано ОСОБА_5 на АДРЕСА_5 земельну ділянку, площею 187 кв.м., у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель міської ради в межах домоволодіння АДРЕСА_5 за вказаною адресою (п.8). Передано ОСОБА_5, ОСОБА_6 на АДРЕСА_5 земельну ділянку, площею 51 кв.м., в спільну сумісну власність для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель міської ради в межах домоволодіння АДРЕСА_5 (п.8.1). Передано ОСОБА_5, ОСОБА_6 на АДРЕСА_5 земельну ділянку, площею 107 кв.м., в короткострокову оренду, строком на 04 роки 10 місяців для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (за умови укріплення схилу, без права розорювання) за рахунок земель міської ради (п.8.2). В зв'язку з уточненням межі та зміну в розмірі земельної ділянки п.2.8 рішення виконкому міської ради від 24.02.2000 р. №217 викладено в новій редакції: «п.2.8: ОСОБА_6 на АДРЕСА_5, площею 264 кв.м., згідно з даними інвентаризації від 12.01.2004 р.»(п.8.3) (а.с.12 т.1).
Рішенням Вінницької міської ради від 25.12.2007 року №1645 «Про передачу земельних ділянок у власність і оренду та визнання п.1.12 рішення виконкому міської ради від 30.12.1999 р. №1797, п.1.21 рішення виконкому міської ради від 30.04.1998 р. №532 такими, що втратили чинність» передано ОСОБА_9 на АДРЕСА_3,АДРЕСА_4 земельну ділянку, загальною площею 406 кв.м., в тому числі 180 кв.м. - у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 226 кв.м. - в короткострокову оренду, строком на 4 роки 10 місяців для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд відповідно до договору оренди згідно з даними матеріалів інвентаризації від 21.05.2007 р. та рішення Староміського райсуду м. Вінниці від 29.05.2000 р. (п.17) (а.с.10 т.1).
Окрім того, на підставі рішення Вінницької міської ради №657 від 10.02.2012 року «Про передачу земельних ділянок громадянам в оренду та поновлення терміну дії договорів оренди», поновлено третім особам ОСОБА_5, ОСОБА_6 на АДРЕСА_5 термін дії договору оренди земельної ділянки за №040700300153 від 04.07.2007 року, площею 107 кв.м., для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за умови укріплення схилу строком на 4 роки і 10 місяців, відповідно до угоди про продовження терміну (а.с.64 т.4).
Зазначені рішення органу місцевого самоврядування (окремі їх пункти) і є предметом оскарження у даній справі.
Згідно ст.22 ЗК УРСР (в редакції чинній на момент встановлення порядку користування земельною ділянкою) приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Відповідно до положень ст.20 ЗК УРСР в редакції 1990 року право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.
Видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів (ст.21 ЗК УРСР в редакції 1990 року).
В ході судового розгляду позивачами та їхнім представником не надано належних та допустимих доказів того, що землевпорядними організаціями було встановлено межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) і позивачами було отримано документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1,АДРЕСА_6.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивачі посилаються також на висновок судової будівельно-технічної експертизи №782 від 29.01.2010 року, складений ТОВ «Подільський центр судових експертиз» у цивільній справі №2-101/09 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про визнання незаконним та скасування рішень Вінницької міської ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, договорів оренди землі.
Так, під час проведення експертизи було виявлено, що позивач ОСОБА_8 користується земельною ділянкою, площею 165 кв.м., що на 6,0 кв.м. менше площі, виділеної рішенням Староміського райсуду м. Вінниці від 24.07.1990 року; ОСОБА_2 користується земельною ділянкою під садом, площею 145 кв.м., що на 87,1 кв.м. менше відносно площі, яка виділена рішенням суду. На думку експерта, земельні ділянки, якими користувались ОСОБА_2, ОСОБА_8 надано у власність або у короткострокову оренду (користування) третім особам відповідно до оскаржуваних рішень Вінницької міської ради №662 від 22.12.2006 року; рішення виконкому Вінницької міської ради від 24.02.2000 року №217, рішення Вінницької міської ради від 22.12.2006 року №662; рішення Вінницької міської ради №1645 від 25.12.2007 року (а.с.22-33 т.1).
При цьому судом першої інстанції зауважено, що експертом для дослідження земельної ділянки було взято за основу рішення Староміського райсуду м. Вінниці від 24.07.1990 року, яким було встановлено порядок користування земельною ділянкою по фактичному користуванню, без з'ясування наявності доказів того, на підставі чого співвласники домоволодіння користуються земельною ділянкою (які правові підстави такого користування). Натомість, під час судового розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка в натурі позивачам не виділялась, акту відводу земельної ділянки у позивачів немає. Таким чином, земельні ділянки рішеннями Вінницької міської ради і її виконавчого комітету, що оспорюються, виділялись за рахунок земель міської ради.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що судом першої інстанції не у повній мірі були виконані вимоги Вищого адміністративного суду України щодо необхідності з'ясування при новому розгляді справи наявності повноважень на прийняття відповідних рішень.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 12 ЗК України встановлює повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема до останніх належать: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Апеляційним судом витребовувалось рішення Вінницької міської ради від 22.05.1998 року про передачу виконкому ВМР повноважень стосовно передачі земельних ділянок у власність, користування для будь-яких потреб. Таке рішення було прийнято на підставі ст. 3 чинного на той час Земельного кодексу України, яким передбачалось право передати повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок від місцевих рад відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Таким чином апеляційним судом встановлено наявність відповідних повноважень на прийняття оскаржуваних рішень у Вінницької міської ради та її виконавчого комітету.
Разом із тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на наступне.
В ході судового розгляду із пояснень учасників процесу судом встановлено, що спір між сторонами та третіми особами виник по суті з приводу володіння та користування земельною ділянкою, на якій знаходиться домоволодіння, співвласниками якого є позивачі і треті особи. Так, у судовому засіданні позивач пояснила, що оскаржувані рішення органу ВМР та її виконавчого комітету були прийняті неправомірно, оскільки порушували її право на володіння і користування належною їй земельною ділянкою. На запитання суду представник відповідачів пояснив, що при прийнятті оскаржуваних рішень Вінницька міська рада та її виконавчий комітет на виконання наданих законом повноважень діяли та розпоряджались землями як власник, оскільки земельні ділянки третім особам виділялись за відповідними рішеннями із земель Вінницької міської ради. Допитані судом треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 підтвердили і те, що між ними та позивачами на даний час фактично також існує спір з приводу зведеної опорної стіни (для укріплення схилу), її місця розташування та можливих перешкод у користуванні земельною ділянкою, спричинених таким встановленням.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. За змістом статей 2 та 5 ЗК України, рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
Таким чином, у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди (користування) земельної ділянки та права власності на неї в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.
Крім того, учасниками процесу не заперечувалось, що окремі рішення органу місцевого самоврядування у межах їх оскарження фактично вичерпали свою дію у зв'язку зі спливом строку (№662 від 22.12.2006 року, №1645 від 25.12.2007 р. щодо передання у короткострокову оренду земельної ділянки) або у зв'язку з їх фактичною реалізацією (№1645 від 25.12.2007 р., №217 від 24.02.2000р. щодо передачі у власність земельних ділянок).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним судом України у постанові від 11 листопада 2014 року, і згідно ч.1 ст. 244-2 КАС України зазначені висновки є обов'язковими для всіх судів України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду скасувати постанову суду і закрити провадження у справі. Постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених ст. 157 цього Кодексу (ст. 203 КАС України). За правилами вказаної статті, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. У такому випадку суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи порушення судом першої інстанції норм права, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 157, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_8 задовольнити частково.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2014 року скасувати, а провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_8 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, Вінницької міської ради, треті особи - ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання протиправними та скасування рішень - закрити.
Роз'яснити позивачам, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції Вінницького міського суду Вінницької області в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 23 лютого 2015 року.
Головуючий Білоус О.В.
Судді Курко О. П.
Совгира Д. І.