"18" лютого 2015 р. Справа № 922/4788/14
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Камишева Л.М.
при секретарі Новіоковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - Мельник В.В.,
відповідача - Шевченко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 636 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 12.01.15 у справі
за позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ,
до ПАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", м. Лисичанськ
про стягнення коштів в розмірі 14930,68 грн.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 9149,44 грн., три відсотки річних в розмірі 2111,41 грн., суму, на яку збільшився борг, внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 3669,83 грн., які нараховані позивачем внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо вчасної сплати за отриманий природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № ЛН2013-ПР від 24.12.2012р., укладеного між сторонами даного спору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.01.2015 року (головуючий суддя: Аюпова Р.М., суддя Бринцев О.В., суддя Шатерніков М.І.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" на користь Публічного акціонерного товариства "Нафтогаз України" пеню у розмірі 914,94 грн., три відсотки річних в розмірі 2111,41 грн., суму, на яку збільшився борг, внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 3669,83 грн., в решті позову - відмовлено.
Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 8234,50 грн., прийняти нове рішення, яким в цій частині позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як свідчать матеріали справи, 24.12.2012 р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПрАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (покупець) був укладений договір № ЛН2013-ПР купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язується прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.
Згідно до п. 1.2. договору, газ що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.
Відповідно до п. 2.1. договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2013р. по 31 грудня 2013р. газ, обсягом до 30650,000 тис. куб. м.
Відповідно до п. 3.1. договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Відповідно до п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Відповідно до п. 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Строк дії договору встановлений п. 11.1. договору - до 31.12.2013 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" поставило покупцю імпортований природний газ у кількості 29512,137 тис. куб. м на загальну суму 135356819,88 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. наданими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2. договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.
Покупець своєчасно оплату поставленого газу не здійснив, що і стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" 14930,68 грн., з яких: 9149,44 грн. - пеня, 2111,41 грн. - 3% річних, 3669,83 грн. - інфляційні втрати.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачено, що споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем по справі, відповідач свої зобов'язання щодо сплати суми заборгованості перед позивачем виконав із порушенням встановленого договором строку виконання, у зв'язку із чим позивачем нарахована відповідачу пеню у розмірі 9149,44 грн., 2111,41 грн. - 3% річних, 3669,83 грн. - інфляційні втрати.
Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 9149,44 грн., даючи правову оцінку вказаним вимогам, колегія суддів виходить з наступного.
Приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 Цивільного кодексу України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст. 2 Закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.2. договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.
За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно розрахунку, що міститься в матеріалах справи, позивачем було нараховано пеню, яка станом на 13.06.2014р., становить 9149,44 грн. за період з 14.01.2014р. по 27.01.2014р.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем вказаної суми, колегія суддів встановила, що це нарахування відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачєм заявлено клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 90%.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачена можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.
За приписами ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідачем до матеріалів справи надано акт про пожежу, відповідно до якого 03.08.2014р. на території відповідача, через влучення артилерійського снаряду сталося займання резервуару з нафтопродуктами, в зв'язку з чим підприємству відповідача нанесені збитки через займання в розмірі 57928462,90 грн. втрачених нафтопродуктів та 53087811,96 грн. пошкодженого обладнання та трубопроводів. Також, відповідачем в обґрунтування клопотання про зменшення пені на 90%, надано звіт про оцінку збитків, завданих ПрАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" під час проведення антитерористичної операції, зроблений ТОВ "Незалежна експертна компанія".
Згідно Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" м. Лисичанськ, на території якого знаходиться підприємство відповідача, згідно розпорядженню затвердженому КМУ 30.10.2014 р. за №1053-р. внесено в перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, тобто знаходження відповідача у зоні АТО унеможливлює своєчасне виконання ним своїх зобов'язань згідно договору, укладеного між позивачем та відповідачем.
Задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, місцевим господарським судом правомірно враховано ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором, а саме той факт, що відповідачем повністю здійснено оплату за поставлений газ, знаходження відповідача у зоні АТО, в зв'язку з чим, колегія суддів зазначає, що зменшена з 9149,44 грн. до 914,94 грн. сума пені є адекватною відповідальністю за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Такої ж позиції притримується і Вищий господарський суд України при розгляді аналогічних справ, щодо необхідності врахування інтересів позивача при зменшенні розміру штрафних санкцій: від 08.05.2014 р. у справі №921/185/13-г, від 29.05.2014 р. у справі №921/186/13-г, від 03.06.2014 р. у справі №17/5014/2629/2012, від 25.07.2013 р. у справі №904/1610/13-г, від 06.06.13 р. у справі №5023/4891/12, від 25.04.2013 р. у справі №5023/5210/12, від 11.04.2013 р. у справі №5023/5038/12, від 14.03.2013 р. у справі №5010/1076/2012-2/56, від 30.12.2012 р. у справі №10/5026/1270/2012.
Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо неправомірного, на думку скаржника, задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача три відсотки річних у розмірі 2111,41 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 3669,83 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат розрахунок визначений вірно згідно вимог діючого законодавства, тому, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення три відсотки річних у розмірі 2111,41 грн., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 3669,83 грн.
Враховуючи викладене, висновки місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з урахуванням зменшення розміру нарахованої пені на 90% - є обґрунтованими та законними.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2015 року залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 23.02.2015 року.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Камишева Л.М.