19.02.2015 Справа № 920/2055/14
Господарський суд Сумської області, у складі судді Заєць С.В. при секретарі судового засідання Тимченко О.О., розглянувши матеріали справи № 920/2055/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна
компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шостка - Тепло»,
м. Шостка, Сумська область,
про стягнення 1 660 907 грн. 47 коп.,
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: представник Леонідова В.І. (довіреність № 212 від 30.12.2014 року);
Суть спору: позивач подав заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача 1 660 907 грн. 47 коп., в тому числі, 1 277 486 грн. 42 коп. заборгованість відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі - продажу природного газу № 13/2670-ТЕ-29 від 28.12.2012 року, 143 876 грн. 11 коп. пені відповідно до п. 7.2. договору, 57 457 грн. 31 коп. 3% річних, 182 087 грн. 63 коп. інфляційних витрат.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив.
В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що заперечує проти стягнення штрафних санкцій, оскільки перебуває в процесі банкрутства, в зв'язку з чим відповідно до чинного законодавства 3% річних, інфляційні нарахування, а також пеня з нього не можуть бути стягнуті. Стосовно стягнення суми основного боргу відповідач просить суд припинити провадження у справі в цій частині.
Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, та оцінивши надані докази, суд встановив:
28 грудня 2012 року між сторонами було укладено договір купівлі - продажу природного газу № 13/2670-ТЕ-29, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати відповідачеві природний газ, а останній, в свою чергу прийняти та оплатити природний газ на умовах передбачених договором.
Приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу ( п. 3.3 договору).
Згідно з п. 3.4 договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачу підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з січня 2013 року по грудень 2013 року позивач поставив відповідачеві, а останній прийняв природний газ на загальну суму 2 012 176 грн. 26 коп., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками, актами приймання - передачі природного газу, а саме актом приймання - передачі природного газу від 22.01.2014 року на суму 413 111 грн. 51 коп. (газ, спожитий у січні 2013 року); актом приймання - передачі природного газу від 22.01.2014 року на суму 340 687 грн. 88 коп. (газ, спожитий у лютому 2013 року); актом приймання - передачі природного газу від 22.01.2014 року на суму 402 768 грн.83 коп. (газ, спожитий у березні 2013 року); актом приймання - передачі природного газу від 22.01.2014 року на суму 158 620 грн. 05 коп. (газ, спожитий у квітні 2013 року); актом приймання - передачі природного газу від 24.01.2014 року на суму 148 416 грн. 16 коп. (газ, спожитий у жовтні 2013 року); актом приймання - передачі природного газу від 24.01.2014 року на суму 191 556 грн. 91 коп. (газ, спожитий у листопаді 2013 року); актом приймання - передачі природного газу від 30.01.2014 року на суму 329 913 грн. 16 коп. (газ, спожитий у грудні 2013 року); актом приймання - передачі природного газу від 21.05.2014 року на суму 27 101 грн. 76 коп. (газ, спожитий у грудні 2013 року) (а.с. 15-22).
Відповідно до приписів пункту 6.1. договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 - го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору частково оплатив вартість поставленого природного газу, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 1 277 486 грн. 42 коп.
12 січня 2015 року відповідач надіслав відзив на позовну заяву № 1, в якому зазначив, що 30 вересня 2014 року було підписано договір № 485/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік») з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, а 20 жовтня 2014 року відповідачем було погашено заборгованість за природний газ в розмірі 1 277 486 грн. 42 коп. відповідно до платіжного доручення № 21.
Представник позивача - Букоємський Р.В. в судовому засіданні, яке відбулось 12 лютого 2015 року підтвердив факт погашення відповідачем суми боргу.
Як вбачається з матеріалів справи заборгованість за природний газ в сумі 1 277 486 грн. 42 коп. була погашена відповідачем до подачі позивачем позовної заяви, а саме 20 жовтня 2014 року, що підтверджується платіжним дорученням № 21 (а.с.58).
Пунктом 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
В зв'язку з вищевикладеним, оскільки на момент надходження позовної заяви до господарського суду (12.12.2014 року) та порушення провадження у справі № 920/2055/14 (15.12.2014 року) борг в сумі 1 277 486 грн. 42 коп. відповідачем був сплачений, тобто на момент подачі позовної заяви, був відсутній предмет спору, що тягне за собою відмову в позові в частині стягнення основного боргу в сумі 1 277 486 грн. 42 коп.
Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі не виконання відповідачем п.6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).
Згідно з поданим позивачем розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в сумі 143 876 грн. 11 коп. (а.с. 25-29).
Як вбачається з ухвали господарського суду Сумської області по справі № 7/314-07 11 грудня 2007 року. щодо відповідача порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
На даний час провадження у справі про банкрутство відповідача знаходиться на стадії санації, що підтверджується копією ухвали господарського суду Сумської області № 7/314-07 від 04.03.2014 року.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Разом із тим, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Частиною четвертою статті 12 цього Закону в редакції, що діяла на момент порушення справи про банкрутство, встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. Виходячи зі змісту Закону, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 12.03.2013 року у справі № 29/5005/16170/2011, і, згідно зі статтею 111 - 28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, суд відмовляє позивачеві в стягненні 143 876 грн. 11 коп. пені, оскільки протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику, щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховано 3 % річних в загальній сумі 57 457 грн. 31 коп. та інфляційні збитки в загальній сумі 182 087 грн. 63 коп., за несвоєчасну оплату отриманого природного газу (а.с. 25-29).
Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Відповідно до довідки операцій по відповідачу, що міститься в матеріалах справи, останнім здійснювалась оплата природного газу на суму 734 689 грн. 84 коп. частинами:, а саме 28.03.2013 року, 29.07.2013 року; 22.11.2013 року, 24.12.2013 року, 21.02.2014 року, 23.05.2014 року (а. с. 23).
Відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Згідно з рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, що викладені у листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р., у випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених у різні періоди, кожен внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. Вважається, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.
Оскільки позивачем вказане не взято до уваги при розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, зокрема день фактичної сплати суми заборгованості включено в період часу, за який здійснено нарахування, судом перераховано суми 3% річних та інфляційних нарахувань нарахованих за несвоєчасну оплату природного газу, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру 3% річних та інфляційних нарахувань та згідно розрахунком суду загальний розмір загальний розмір 3% річних становить 57 293 грн. 05 коп., інфляційних нарахувань 181 322 грн. 11 коп.
Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2015.
Заперечення відповідача стосовно того, що оскільки відповідач перебуває в процесі банкрутства відповідно до п. 3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 19.01.2013 року 3% річних та інфляційні нарахування не повинні бути стягнуті суд не приймає до уваги оскільки на відповідача розповсюджуються вимоги зазначеного закону в попередній редакції.
Оскільки право позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних збитків передбачене діючим законодавством України та умовами договору позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 57 293 грн. 05 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 181 322 грн. 11 коп. суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині позовних вимог, зокрема щодо стягнення з відповідача 1 277 486 грн. 42 коп. основного боргу, 143 876 грн. 11 коп. пені, 164 грн. 26 коп. 3 % річних та 765 грн. 52 коп. інфляційних нарахувань, суд відмовляє на підставах викладених вище за їх необґрунтованістю та безпідставністю.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, а саме, не повної та несвоєчасної оплати природного газу, суд дійшов висновку про відшкодування позивачеві за рахунок відповідача суми сплаченого судового збору в розмірі 4 772 грн. 31 коп. відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шостка - Тепло» (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Орджонікідзе, буд. 3, код 32478934) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) 57 293 грн. 05 коп. 3% річних, 181 322 грн. 11 коп. інфляційних збитків, 4 772 грн. 31 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 1 277 486 грн. 42 коп. основного боргу, 143 876 грн. 11 коп. пені, 164 грн. 26 коп. 3% річних та 765 грн. 52 коп. інфляційних нарахувань - у позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 20.02.2015 року.
Суддя С.В. Заєць