04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" лютого 2015 р. Справа№ 910/21292/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
при секретарі: Місюк О.П.
за участю представників:
від позивача - Мікрюков А.О.
від відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 (суддя Босий В.П.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія
«Мега-Гарант»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
ОСОБА_5
про стягнення грошових коштів,-
Позивач Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Мега-Гарант» звернулолся до Господарського суду м. Києва з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2014 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 відновлено строк подання апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 17.02.2015.
У судове засідання призначене на 17.02.2015 з'явилися представники позивача та відповідача, та надали усні пояснення стосовно предмету спору.
Третя особа у призначене судове засідання не з'явилася.
В процесі розгляду скарги по суті від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Колегія суддів, вивчивши доводи даного клопотання, заслухавши думку представника відповідача, який заперечував проти його задоволення, приходить висновку що в задоволенні клопотання про витребування доказів необхідно відмовити, в зв'язку з його не обґрунтованістю, наявні в справі докази є достатні для розгляду по суті позову до даного відповідача. Ціль заявленого представником позивача клопотання полягає в намаганні зібрати докази для пред'явлення позову до іншої сторони.
Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
15.03.2011 між ПАТ «СК «Мега-Гарант» (страхувальник) та ОСОБА_7 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) №26-15/2011-Т (надалі - «Договір»), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном, а саме: автомобілем Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.
25.08.2011 о 14:00 год. на АДРЕСА_1 сталася ДТП за участі застрахованого автомобіля Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, а саме: ОСОБА_5, керуючи вказаним автомобілем, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції, скоїв наїзд на перешкоду, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження.
Факт скоєння ДПТ підтверджується довідкою відділу ДАІ з обслуговування Шевченківського району м. Києва № 8868243 від 01.10.2011.
Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2011 у справі №3-9049/2011, вказана вище дорожньо транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_5 вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України .
Згідно вказаної постанови ОСОБА_5 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, згідно ст. 124 КУпАП.
26.08.2011 власник застрахованого транспортного засобу - автомобіля Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
На підставі страхового акту №45/2011-т від 24.10.2011 та додатку №1 від 31.10.2011 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, перерахував суму страхового відшкодування у розмірі 46 364,82 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №13266 від 24.10.2011 та №13283 від 31.10.2011.
Згідно ст. 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За загальним правилом, визначеним ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 Цивільного кодексу України.
Враховуючи зазначене, з'ясування наявності чи відсутності всіх елементів складу правопорушення входить до предмету доказування у даній справі.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Як було зазначено раніше, ДТП сталася з вини ОСОБА_5, якій згідно пояснень страхувальника здійснював миття машини на адресою: АДРЕСА_1.
Позивач обґрунтовує звернення до відповідача із позовом тим що, ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_4, отже останій повинен відшкодовувати шкоду завдану ОСОБА_5 страхувальнику.
За приписами частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Позивач, не заперечуючи відсутність зареєстрованих трудових договорів між ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 посилається на ст. 24 КЗпП України, відповідно до якої трудовій договір вважається укладеним й тоді коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Колегія суддів не погоджується із таким твердженням позивача.
Так листами № 21/2098 від 14.02.2012 з Дарницького центру зайнятості та № 2498 від 27.02.2012 Шевченківського районного центру зайнятості м. Києва, станом на 2012 між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні трудові відносини.
Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження як факту перебування ОСОБА_5 у трудових (службових) відносинах з відповідачем на момент вчинення ДТП, так і здійснення господарської діяльності з миття машин за адресою: АДРЕСА_1,
саме Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.
Крім того судом апеляційної інстанції встановлено, що п. 9.2. договору добровільного страхування наземного транспорту від 15.03.2012 укладеного
між позивачем та ОСОБА_7, визначено особу, яка допущена до керування ТЗ, а саме ОСОБА_7
Зважаючи на те що, ОСОБА_5 був допущений страхувальником до керування автомобілем Mitsubishi Outlander, реєстраційний номер НОМЕР_1, він, відповідно до вказаного вище договору страхування (враховуючи те, що позивач визнав дану пригоду страховим випадком), є особою яка керувала ТЗ на законних підставах, а отже, відповідно до вказаного договору страхування не повинен відшкодовувати шкоду завдану ТЗ, яким керував.
Факт керування ОСОБА_5 автомобілем на законних підставах також підтверджується постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2011, відповідно до якої ОСОБА_5 було притягнуто до відповідальності тільки за порушення правил дорожнього руху, що призвели до пошкодження ТЗ.
Відповідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду м. Києва про те що, у відповідача не виник обов'язок відшкодовувати шкоду, завдану ОСОБА_5 під час дорожньо-транспортної пригоди застрахованому у позивача автомобілю, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено в задоволені позовні вимоги Публічному акціонерному товариству «Страхова компанія «Мега-Гарант», а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» не підлягає задоволенню.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 01.12.2014 - без змін.
Матеріали справи № 910/21292/14 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов