вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
17.07.09Справа №2а-2210/09/1/0170
м. Сімферополь
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Дубініній А.В., за участю
представників позивача - Іотковського А.Г., Нанікашвілі І.А.,
представника відповідача - Маслюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "НК Альянс-Крим"
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим
про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень
До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "НК Альянс-Крим" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополі АРК від 17.10.2008 року № 0013742301/0, від 11.12.2008 року № 0013742301/1, від 19.01.2009 року № 0013742301/2 та про визнання не чинною першої податкової вимоги від 24.12.2008 року № 1/3622.
Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.01.09 року було відкрите провадження в адміністративній справі .
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.09 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні представники позивача уточнили позовні вимоги та просили визнати не чинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АРК від 17.10.2008 року № 0013742301/0, від 11.12.2008 року № 0013742301/1, від 19.01.2009 року № 0013742301/2, оскільки ДПІ у м. Сімферополі АРК листом від 19.01.2009 року відкликало першу податкову вимогу від 24.12.2008 року № 1/3622.
Представники позивача уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні. Зазначили, що відповідачем проведено планову документальну перевірку ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим», за результатами якої складено Акт від 06.10.2008 року № 7413/23-7/32037246, де зафіксовано порушення позивачем вимог діючого податкового законодавства. На підставі Акту винесено податкове повідомлення-рішення від 17.10.2008 року № 0013742301/0, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальній сумі 285991,50 гривень, у тому числі по штрафним санкціям - 95493,50 гривень. За результатами адміністративного оскарження позивачем зазначеного повідомлення - рішення ДПІ у м. Сімферополі АРК винесено цілий перелік нових повідомлень-рішень, а саме від 11.12.2008 року № 0013742301/1, від 19.01.2009 року № 0013742301/2.
Проте представники позивача вважають висновки акту такими, що не відповідають дійсності, оскільки ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» правомірно відобразило у складі податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, оскільки придбавши послугу з надання права використання товарного знаку, позивач отримав право віднести суму сплаченого податку до податкового кредиту.
Представники позивача пояснили, що за умовами субліцензійного договору ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» отримало право використання товарного знаку «НК «Альянс», тому щомісячні платежі, що сплачувались позивачем є платою за використання товарного знаку, а не платою за його придбання, тому не підпадають під поняття «роялті» у його розумінні Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а оскільки надання права користування торговим знаком є операцією з надання послуг, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» правомірно сплачувало ПДВ при виплаті винагороди за надання права користування товарним знаком та включало суми ПДВ до складу податкового кредиту.
Також представники позивача зазначили, що ДПІ у м. Сімферополі АРК порушено порядок розгляду скарги ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим», поданої на податкові повідомлення-рішення від 17.10.2008 року № 0013742301/0, від 11.12.2008 року № 0013742301/1, оскільки порушило строк її розгляду.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив, що ДПІ у м. Сімферополі АРК проведена виїзна планова перевірка ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства. За висновками акту встановлено, що ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» порушено вимоги податкового законодавства, до складу податкового кредиту по ПДВ віднесено суми ПДВ, нараховані на суму винагороди за надання права на використання товарного знаку (роялті), які не є об'єктом оподаткування по Закону України "Про податок на додану вартість".
Представник відповідача зазначив, що ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» занижений податок на додану вартість в сумі 190498,00 гривень, у субліцензійному договорі платежі сторонами визначаються як роялті, посилався на роз'яснення ДПА України з приводу питання віднесення тих чи інших платежів до поняття «роялті», а отже позивач не мав права відносити роялті до об'єкту оподаткування податком на додану вартість, включати ці суми до податкового кредиту. За порушення позивачем податкового законодавства до нього застосовано штраф.
Стосовно порядку розгляду скарги ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим», поданої на податкові повідомлення-рішення від 17.10.2008 року № 0013742301/0, від 11.12.2008 року № 0013742301/1 представник відповідача пояснив, що оскільки останній день строків розгляду припадав на святковий, відповідь, в порядку діючого законодавства, надана у перший наступний робочий день.
Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача по справі, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "НК Альянс-Крим" є юридичною особою, зареєстрованою 22.05.2002 року з ідентифікаційним кодом 32037246 виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АРК, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 05.3-06-19/1442 від 26.12.2007 року ГУ статистики в АРК та Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А 00 № 432288.
Відповідно до Статуту ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим», затвердженого зборами учасників (протоколом № 10 від 24.06.2005 року), зареєстрованого у новій редакції 05.08.2005 року, товариство створюється з метою одержання прибутку.
Судом встановлено, що, відповідно до Акту перевірки від 06.10.2008 року № 7413/23-7/32037246 ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» перебуває на обліку у ДПІ у м. Сімферополі у якості платника податку на додану вартість з індивідуальним номером платника ПДВ - 320372401298 з 09.09.2002 року та має свідоцтво № 00955166.
Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1,3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”№ 2191-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.
Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання не чинними податкових повідомлень рішень податкових органів, які являються суб'єктом владних повноважень, суд зобов'язаний перевірити, чи здійснювалася перевірка, за результатами якої було видано повідомлення-рішення, на підставі закону, чи прийнято рішення по справі безсторонньо, обґрунтовано та добросовісно.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.
Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» відноситься до підконтрольних відповідачу установ, Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим мала повноваження з проведення перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача.
У статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" визначені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок. Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків, яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням платника податків . Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Відповідно до ст. 11-2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органу держаної податкової служби вправі приступати до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявністю підстав для їх проведення та за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки. Ненадання цих документів цих документів платнику податків є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки.
Судом установлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим на підставі направлення № 1993/25-7 від 29.08.2008 року проведена виїзна планова перевірка ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року до 31.03.2008 року, за результатами якої був складений акт від 06.10.2008 року № 7413/23-7/32037246 (далі - Акт).
Перевірка проведена відповідно до плану - графіку на серпень 2008 року. Про проведення перевірки повідомлене згідно діючого законодавства шляхом вручення повідомлення від 22.07.2008 року № 42433/10/23-7 24.07.2008 року. Перевірки проводилась з 25.04.2008 по 16.05.2008 року з відома директора підприємства та в присутності головного бухгалтера.
Відповідно до Акту, вищевказаною перевіркою, окрім іншого, виявлені порушення ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3, п. 4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 190498,00 гривень за рахунок заниження податку на додану вартість у розмірі 190987,00 гривень, завищення податку на додану вартість у березні 2008 року на суму 489,00 гривень.
Перевіркою встановлено, що в порушення п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» завищений податковий кредит за перевіряємий період у розмірі 191337,00 гривень, оскільки товариство відносило у перевіряємому періоді до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість із сплаченого роялті ТОВ "НК Альянс-Україна".
Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обов'язкових платежів) є Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000 року, підпунктом «б» пункту 4.2.2. якого зазначено обов'язок контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. У цьому разі, згідно з п. 17.1.3., такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Пунктом 6.1. статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).
Судом встановлено, що по результатам проведеної перевірки ДПІ в м. Сімферополі АРК ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» направлено податкове повідомлення-рішення від 17.10.2008 року № 0013742301/0 , яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 285991,50 гривень, у тому числі за основним платежем в розмірі 190498,00 гривень, за штрафними санкціями в сумі 95493,50 гривень.
Судом встановлено, що у зв'язку з незгодою з сумою податкового зобов'язання, визначеною в вищевказаному податковому повідомленні -рішенні воно було оскаржено позивачем до ДПІ в м. Сімферополі АРК та залишено без змін рішенням від 05.12.2008 року № 46179/10/1/25. 11.12.2008 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0013742301/1 аналогічного змісту.
Податкове повідомлення - рішення від 17.10.2008 року № 0013742301/0 та від 11.12.2008 року 0013742301/1 були оскаржені позивачем до ДПА в АРК та залишені без змін рішенням від 08.01.2009 року № 5/10/1/25-023. 19.01.2009 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0013742301/2 аналогічного змісту.
Судом встановлено, що відповідно до п.п.6.2.3 п.6.2 ст.6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року № 2181-III відповідачем надіслана позивачеві перша податкова вимога від 24 грудня 2008 року за № 1/3622, в якій вказано, що сума податкового боргу позивача станом на 24.12.2008 року за узгодженим податковим зобов'язанням становить 283797,70 гривень. Однак, ДПІ у м. Сімферополі АРК листом від 19.01.2009 року відкликало першу податкову вимогу від 24.12.2008 року № 1/3622 на підставах відсутності на особовій картці платника податку податкового боргу станом на 16.01.2009 року.
Суд зазначає, що не погоджується з доводами представників позивача про порушення ДПА в АРК порядку адміністративного розгляду скарги за наступних підстав.
Відповідно до п.п. 5.2.2. п.5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.
У разі коли останній день строків, зазначених у абзаці першому цього підпункту або встановлених за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника) у випадках, визначених у абзаці другому цього підпункту, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший наступний робочий день.
Судом встановлено, що податкове повідомлення - рішення від 17.10.2008 року № 0013742301/0 та від 11.12.2008 року 0013742301/1 були оскаржені позивачем до ДПА в АРК 12.12.2008 року, скарга одержана ДПА в АРК 15.12.2008 року, що не оспорюється позивачем, отже останній день строків, зазначених у абз. 1 п.п. 5. 5.2.2. п.5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" припадав на 03.01.2008 року, що був вихідним днем, крім того, відповідно до Розпорядження КМУ від 24.11.2008 року № 1458-р «Про перенесення робочих днів у 2009 році» з метою створення сприятливих умов для святкування 1 січня - Нового року, 7 січня - Різдва Христового, а також раціонального використання робочого часу рекомендовано керівникам підприємств, установ та організацій (за винятком органів Пенсійного фонду, Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", Державного казначейства та банківських установ) перенести у порядку і на умовах, установлених законодавством, у 2009 році для працівників, яким встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, робочі дні з: п'ятниці 2 січня - на суботу 10 січня; понеділка 5 січня - на суботу 24 січня; вівторка 6 січня - на суботу 7 лютого.
Оскільки ДПА в АРК не відноситься до установ, які є виключенням до цього розпорядження та є установою, що скористалася рекомендаціями перший робочий день припадав на 08.01.2009 року, тобто й останній день строків для надання відповіді на скаргу ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» припадав на цю дату. Оскільки відповідь була надана 08.01.2009 року листом № 5/10/25-023, тобто у строк, передбачений законодавством для розгляду та наданні відповіді на скаргу, судом не вбачається порушення ДПА в АРК порядку адміністративного розгляду скарги позивача, отже доводи позивача з цього приводу не беруться судом до уваги.
Вирішуючи питання про законність винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки судом встановлено таке.
Перевіркою ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» було встановлено наявність субліцензійного договору про передачу прав на використання товарного знаку від 22.06.2005 року з ТОВ "НК Альянс-Україна" згідно якого підприємство, що перевіряється отримало право на використання комбінованого знаку для товарів і послуг "НК-Альянс" відповідно до ліцензійного договору про передачу прав на використання товарного знаку від 11.02.2003 року, зареєстрованого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України 19.03.2003 року відповідно до договору № 1801. Право інтелектуальної власності на товарний знак "НК Альянс" має ТОВ "Група Альянс". Відповідно до заявки власника свідоцтва (ТОВ "Група Альянс" свідоцтво про комбінований знак для товарів і послуг «НК Альянс» від 16.09.2002 року № 27228) Державним департаментом інтелектуальної власності відповідно до Рішення від 17.03.2003 року видано ТОВ "Нафтова компанія "Альянс-Україна" виключну ліцензію № 1801 від 19.03.2003 року на використання знака "НК Альянс-Україна".
За висновком податкового органу, якщо субліцензійним договором про передачу прав на використання товарного знаку не передбачено умов, які б надавали право користувачу продавати, передавати або іншим способом відчужувати зазначений товарний знак, то платежі за такими договорами є роялті згідно п. 1.30 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, тому за висновками ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» завищило податковий кредит на суму податку на додану вартість за період з у розмірі 191337,00 гривень, занижено податок на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 190498,00 гривень за рахунок заниження податку на додану вартість у розмірі 190987,00 гривень, завищення податку на додану вартість у березні 2008 року на суму 489,00 гривень.
З такими висновками та доводами відповідача не погоджується суд з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 418 Цивільного кодексу України N 435-IV від 16.01.2003 (далі - ЦК України) право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
Об'єкти права інтелектуальної власності визначаються статтею 419 ЦК України та включають літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних);виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;наукові відкриття;винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.
Виходячи зі структури ЦК України, яким об'єкти права інтелектуальної власності викладені у певній послідовності та з суті цих об'єктів теоретично можна виділити 4 групи:
1. Авторське право (твори науки, літератури та мистецтва, комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних)), та суміжні права (виконання; фонограми; відеограми; програми (передачі) організацій мовлення).
2. Патентне право (винахід; корисна модель; промисловий зразок).
3. Засоби індивідуалізації учасників обороту товарів та послуг (комерційні (фірмові) найменування; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); географічні зазначення).
4. Нетрадиційні об'єкти права інтелектуальної власності (наукові відкриття; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; селекційні досягнення - сорти рослин, породи тварин; комерційні таємниці).
Відповідно до статті 154 Господарського кодексу України N 436-IV від 16.01.2003 року відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Отже у господарській діяльності суб'єкти господарювання мають право використовувати об'єкти інтелектуальної власності, що були зазначені судом.
До того ж суд зазначає, що законодавство з питань інтелектуальної власності не розрізняє окремо поняття торговельної марки та знаку для товарів і послуг, що дозволяє використовувати ці поняття як синоніми.
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (стаття 492 ЦК України).
Відповідно до статті 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку (право на використання торговельної марки;виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом) належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором (стаття 495 ЦК України).
Судом встановлено, що ТОВ "Група Альянс" відповідно до свідоцтва про комбінований знак для товарів і послуг «НК Альянс» від 16.09.2002 року № 27228 володіє правами інтелектуальної власності на зазначену торговельну марку.
Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності передбачено ЦК України, а саме статтею 1107 ЦК України зазначено види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:
1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
До того ж відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» N 3689-XII від 15.12.1993 року, статтею 16 цього закону передбачено права, що випливають із свідоцтва, а саме за п. 7 зазначеної статті власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору, а п. 8 цієї статті передбачено право власника свідоцтва дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.
Отже, у законодавстві про право інтелектуальної власності щодо розпорядження правами на торгову марку (знак для товарів і послуг) поняття права власності на знак та права користування ним мають різну природу та відокремлені один від одного.
Крім того, виходячи з норми п.9 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» для передачі права власності на знак необхідний договір про це, а для надання дозволу на використання знака необхідно укладення ліцензійного договору.
Цивільним Кодексом України дається визначення ліцензійного договору та правових наслідків його укладення.
За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (частини 1,2 статті 1109 ЦК України).
Тобто, згідно вказаної норми закону, мається на увазі передача послуги (право на користування торговим знаком) у використання і аж ніяк ні у власність, тобто відчуження відбувається шляхом передачі іншій особі права на використання цього ж торгового знаку.
Суд також зазначає, що статтею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» окремо визначається поняття передачі права на товарний знак та право надання дозволу на його використання, що свідчить про різне правове регулювання зазначених операції.
Судом встановлено, що відповідно до Субліцензійного договору від 22.06.2005 року ТОВ "НК Альянс-Україна" (субліцензіар) і ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» (субліцензіар) уклали договір про передачу прав на використання товарного знаку, за яким ТОВ "НК Альянс-Україна" зобов'язується надати ТОВ "ТД "НК Альянс-Крим" за винагороду невиключну ліцензію на право використання знаку для товарів і послуг "НК Альянс".
Із зазначеного вище договору вбачається, що ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» отримує право використання товарного знаку для мети своєї підприємницької діяльності та для позначення товарів, робіт, послуг.
Згідно з п. 8.1 цього ж договору за надання права на використання знаку для товарів і послуг "НК Альянс" ТОВ "Торговий дім "НК Альянс-Крим" сплачує ТОВ "НК Альянс-Україна" винагороду (роялті)
згідно додатку № 2 від 22.06.2005 року до нього. У додатку № 2 до договору зазначено, що винагорода за використання знаку для товарів і послуг "НК Альянс" встановлюється сторонами як комбінований платіж у вигляді щоквартального (паушального) платежу…Розмір платежу(ліцензійної винагороди/роялті) встановлюється за результатами розгляду звіту щодо обсягу реалізації ТОВ "ТД"НК Альянс-Крим" товарів і послуг з використанням знаку. Зазначеним Субліцензійним договором не передбачено передачу (відсудження) майнових прав власника на ТОВ "Торговий дім "НК Альянс-Крим".
Щомісячна плата за користування торговим знаком з урахуванням ПДВ перераховувалася субліцензіару. При цьому, на підставі актів виконаних робіт по наданих послугах за користування знаком та податкових накладних на надані послуги, позивач включав суми ПДВ до податкового кредиту відповідного періоду всього в сумі 191337,00 гривень, а саме:
- за січень 2007 року в сумі 44059,00 гривень;
- за квітень 2007 року в сумі 31384,00 гривень;
- за травень 2007 року в сумі 8109,00 гривень;
- за червень 2007 року в сумі 21359,00 гривень;
- за вересень 2007 року в сумі 54432,00 гривень;
- за грудень 2007 року в сумі 31994,00 гривень.
Перевіряючи обґрунтованість таких дій позивача судом встановлено наступне.
Підпунктом 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не є об'єктом оподаткування операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.
При цьому, згідно з пунктом 1.17 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» термін "роялті" розуміється у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року №283/97-ВР.
Отже, суд зазначає, що законодавець за допомогою норми посилання безпосередньо загострив увагу, що для цілей оподаткування, при використанні положень Закону України "Про податок на додану вартість" поняття «роялті» використовується не у загальнотеоретичному значенні, а у його розумінні Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до ч. 1 п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" роялті платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" N 1185 від 03.10.2007 року ліцензійний платіж - плата за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж.
Поняття роялті за цією постановою - це ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об'єкта права інтелектуальної власності.
Отже, суд зазначає, що виходячи з загальновизнаного у правовій теорії поняття, роялті безпосередньо стосується ліцензійних платежів у сфері об'єктів права інтелектуальної власності, проте для цілей оподаткування окремо визначив поняття «роялті», яке відрізняється від поняття, що використовується в різних галузях права, про що окремо зазначив у Законі України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, ліцензійні платежі, що сплачувалися позивачем не можуть вважатися роялті для цілей оподаткування податком на прибуток, оскільки частина 1 пункту 1.30 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" виключає такі платежі з числа роялті.
Крім того, відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" N 1185 від 03.10.2007 року, в якому наведено поняття «роялті», застосовується під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності.
Виходячи з наведеного суд дійшов вісновку, щозадля віднесення платежів будь-якого виду до «роялті» (у розумінні поняття за цілями оподаткування) зазначений Закон розрізняє види платежів, одержаних як винагорода, що підпадають під визначення "роялті" залежно від об'єктів права інтелектуальної власності: 1) за користування або надання права на користування будь-яким авторським правом (як зазначалося судом раніше знак на товари і послуги не відноситься до об'єктів авторського права, тому положення щодо користування товарним знаком не підпадають під визначення цього пункту); 2) за придбання зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки (як встановлено судом, умови субліценційного договору не передбачали придбання позивачем товарного знаку, а встановлювали лише право користування ним, в порядку, визначеному договором, тому платежі, здійснені позивачем за користування знаком на товари і послуги не відноситься й до визначення цього пункту поняття «роялті»).
Таким чином, суд прийшов до висновку, що платіж позивача (субліцензіата) ТОВ "НК "Альянс-Україна" в межах даного субліцензійного договору для цілей оподаткування не вважається роялті, оскільки не відповідає вимогам ч. 1 п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Вирішуючи питання про визначення об'єкту оподаткування за даними операціями, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Об'єктом оподаткування, згідно п/п 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 вказаного Закону, є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Поставка послуг, як визначено п. 1.4 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість"- будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.
До того ж суд погоджується з доводами представників позивача, що у даному разі для визначення понять товару та нематеріальних активів необхідно керуватися нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого товари визначені як матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення, а нематеріальний актив - об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.
З огляду на зазначене вище, суд вважає, що позивачеві було надано право на використання знаку для товарів, тобто поставлені послуги у розумінні Закону України "Про податок на додану вартість", а тому суми платежів за використання товарного знаку є об'єктом оподаткування ПДВ, і позивачем правомірно вказані суми відображені в податковому обліку.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як встановлено судом між року ТОВ "НК Альянс-Україна" (субліцензіар) і ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» (субліцензіар) укладено субліцензійний договір від 22.06.2005 про передачу прав на використання товарного знаку.
Позивачем на рахунок, зазначений контрагентом були перераховані грошові кошти за надані послуги з надання права на використання знаку для товарів відповідно до актів про підтвердження права на використання позивачем знака для товарів і послуг № 1 від 30.03.2007 року на суму 156919,00 гривень (у т.ч. ПДВ в сумі 31383,80 гривень), № 2 від 27.06.2007 року на суму 176810,14 гривень (у т.ч. ПДВ в сумі 29468,36 гривень), № 3 від 28.09.2007 року на суму 326593,58 гривень (у т.ч. ПДВ в сумі 54432,26 гривень), № 4 від 31.12.2007 року на суму 191965,29 гривень (у т.ч. ПДВ в сумі 31994,22 гривень) та на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "НК Альянс-Україна", а саме:
- № 35 від 29.12.2006 року на суму ПДВ 44059,17 гривень,
- № 11 від 30.03.2007 року на суму ПДВ 31383,80 гривень,
- № 6 від 12.04.2007 року на суму ПДВ 8108,94 гривень,
- № 9 від 27.06.2007 року на суму ПДВ 12629,30 гривень,
- № 23 від 27.06.2007 року на суму ПДВ 8730,12 гривень,
- № 12 від 28.09.2007 року на суму ПДВ 54432,26 гривень,
- № 19 від 31.12.2007 року на суму ПДВ 12629,30 гривень,
- № 20 від 31.12.2007 року на суму ПДВ 19364,92 гривень,
Суми податку на додану вартість, визначені за цими актами та на підставі податкових накладних включені позивачем до податкового кредиту відповідного періоду.
Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Пунктом 7.2.1 Закону України "Про податок на додану вартість"передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної;дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Судом встановлено, що зазначені вище податкові повністю відповідають вимогам пп. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Таким чином, судом встановлено, що на момент проведення перевірки суми ПДВ, попередньо включені до податкового кредиту підтверджені податковими накладними.
Отже, висновок ДПІ у м. Сімферополі АРК про те, що ТОВ «ТД«НК Альянс-Крим» безпідставно завищено суми ПДВ, віднесені до складу податкового кредиту за перевіряємий період на суму 191337,00 гривень не відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи.
Стосовно посилання представника відповідача на податкові роз'яснення з приводу поняття «роялті» суд зазначає, що у будь-якому разі листи ДПА України не є регуляторним актом в розумінні Закону України "Про засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності" N 1160-IV від 11.09.2003 року, який би встановлював певні права та обов'язки. Податкові роз'яснення не мають сили нормативно-правового акта, тому при вирішенні справи по суті суд керувався саме положеннями норм діючого законодавства, яке не дозволяє відносити суми платежів за надання права користування товарним знаком до визначення «роялті» у розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Таким чином, у судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що позивач правомірно сплачував ПДВ при виплаті винагороди за надання права користування товарним знаком та включало суми ПДВ до складу податкового кредиту.
Судом також враховано, що в результаті сплати позивачем ПДВ за використання товарного знаку ліцензіару ТОВ "НК Альянс-Україна", у останнього виникло податкове зобовязання по ПДВ, яке підлягає перерахуванню до бюджету, тому така операція не могла сприяти недотриманню бюджетом відповідних сум податку.
За таких обставин, враховуючи, що, донарахування суми податкового зобов"язання по податку на додану вартість за порушення п.п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" здійснено відповідачем неправомірно, у відповідача були відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій згідно з п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та інших нормативно-правових актів.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив уточнені позовні вимоги про визнання податкових повідомлень-рішень не чинними, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі. Судом враховано, що вихід за межі позовних вимог в такий застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України.
На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем не були порушені норми п. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", отже дії відповідача по донарахуванню податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість в сумі 190498,00 гривень та нарахуванню фінансових санкцій в сумі 95493,50 гривень, не можуть бути визнані такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, а податкові повідомлення - рішення від 17.10.2008 року № 0013742301/0, від 11.12.2008 року № 0013742301/1, від 19.01.2009 року № 0013742301/2 мають бути визнані протиправним та скасовані.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
У зв'язку зі складністю справи судом 17 липня 2009 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 22.07.2009 року постанова складена у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд
1. Уточнені позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 17.10.2008 року № 0013742301/0, від 11.12.2008 року № 0013742301/1, від 19.01.2009 року № 0013742301/2 року.
3. Стягнути на користь позивача Товариств з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "НК Альянс-Крим" з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 гривень 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Трещова О.Р.