33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"18" лютого 2015 р. Справа № 924/1648/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуюча суддя Сініцина Л.М.
судді Гудак А.В.
Олексюк Г.Є.
при секретарі судового засідання Вавринчук А.І
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро" від 30.12.2014 р. на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.12.14 р. у справі № 924/1648/14
за позовом Приватного підприємства "Адоніс-Стар"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро"
про стягнення 393 734,27 грн. заборгованості
за участю представників сторін:
від позивача: Панасюк В.В. - представник, довіреність в справі;
від відповідача: не з'явився
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.12.2014 р. у справі № 924/1648/14 (суддя Кочергіна В.О.) частково задоволено позов Приватного підприємства "Адоніс-Стар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро" про стягнення 393 734,27 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 288 038,63 грн. боргу, 8 637,51 грн. пені, 24 938,41 грн. штрафу, 28 975,57 грн. процентів за користування товарним кредитом, 7 683,32 грн. витрат по оплаті судового збору; у решті позовних вимог відмовлено. При прийнятті рішення суд виходив з того, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, а відповідач за отриманий товар у визначені договором строки не розрахувався, але суд вважав за необхідне зменшити розмір пені та штрафу на 50 %.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро" звернулося з апеляційною скаргою від 30.12.2014 р., в якій просило рішення господарського суду Хмельницької області від 18.12.2014 р. у справі № 924/1648/14 в частині присудження до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро" на користь Приватного підприємства "Адоніс-Стар": 32 260,07 грн. основного боргу, 8 637,51 грн. пені, 24 938,41 грн. штрафу, 28 975,57 грн. процентів за користування товарним кредитом, скасувати, відмовивши Приватному підприємству "Адоніс-Стар" в задоволенні позову в цій частині посилаючись на те, що прийняте рішення по справі в частині стягнення коштів в загальній сумі 94 811,56 грн., в тому числі 32 260,07 грн. боргу, 8 637,51 грн. пені, 24 938,41 грн. штрафу, 28 975,57 грн. процентів за користування товарним кредитом являється незаконним, оскільки постановлене в результаті неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також при прийнятті рішення судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права. В суді першої інстанції ТзОВ "Золота Роса Агро" визнало наявність простроченої по оплаті заборгованості з оплати поставленого на підставі договору поставки товару в сумі 255 778,56 грн., проте заперечило наявність правових підстав для стягнення інших заявлених позивачем позовних вимог та їх правового обґрунтування, щодо: проведення продажу товару на підставі договору купівлі-продажу № 032/14 та право позивача на проведення нарахування передбачених ним сум за користування товарним кредитом та штрафних санкцій, оскільки вказаний договір було укладено із Фермерським господарством "Золота Роса", а не з відповідачем, і товар поставлявся на підставі рахунків та накладних у відповідності до укладеного договору поставки, а не на підставі договору купівлі-продажу, про що зазначено в накладних. Надані позивачем до суду специфікації до вказаного договору також стосуються іншої юридичної особи - Фермерського господарства, яке немає ніякого стосунку до ТзОВ "Золота Роса Агро". Позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими. Висновки суду першої інстанції, що вказані обставини є опискою і правочин було укладено із ТзОВ "Золота Роса Агро", не відповідають фактичним обставинам справи, заперечуються останнім, носять характер припущень. Суд першої інстанції в результаті неналежного з'ясування усіх обставин справи та всупереч наявним, доказам, які засвідчують факт укладення та виконання сторонами договору поставки прийшов до помилкового висновку про укладення та виконання сторонами договору купівлі-продажу, в результаті чого постановив незаконне та необґрунтоване рішення в оскаржуваній частині. Суд не звернув уваги та не надав правової оцінки тому факту, що подані позивачем докази спростовують його ж твердження про порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу, як правової підстави для звернення до суду. Додані позивачем накладні на поставку товару від ПП "Адоніс-Стар" до ТзОВ "Золота Роса Агро" виписані на ім'я останнього і товариство підтверджує факт отримання зазначеного товару на загальну суму 255 778,56 грн. Однак, у вказаних накладних відсутнє посилання на будь-який договір, як на правову підставу товару та вказівки на про те, що даний товар постачався на умовах товарного кредиту. А тому висновки суду, що з врахуванням плати за передачу товару на умовах товарного кредиту його вартість становить 288 038,63 грн., тобто більша на 32260,07 грн., ніж вказана в накладних, є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в цій частині - не законним.
Позивач - Приватне підприємство "Адоніс-Стар" у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу ТзОВ "Золота Роса Агро" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 18.12.2014 р. у справі № 924/1648/14 без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає відхиленню. Відповідач оскаржує рішення в частині стягнення штрафних санкцій та процентів в апеляційному порядку. Єдиною підставою для скасування відповідач зазначає відсутність договору купівлі-продажу. Між сторонами 22.05.2014 р. було укладено договір купівлі-продажу № 032/14. При кожній передачі товару по договору купівлі-продажу виписувалась накладна на його отримання. Так-як, ПП "Адоніс-Стар" та ТОВ "Золота Роса Агро" є платниками ПДВ - також виписувались і податкові накладні, в яких в графі "Вид цивільно-правового договору" зазначалось "Договір купівлі-продажу від 22.05.2014 р. № 032/14". Податкові накладні сторони відображали у своїх бухгалтерських обліках. Дійсно, при оформленні договору була допущена описка в зазначенні організаційно-правової форми підприємства "Золота Роса Агро", але всі інші реквізити - код ЄДРПОУ, П.І.П. керівника, підпис керівника та відтиск печатки належать відповідачу по справі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро". В матеріалах справи є довідка з ЄДР про те, що в ЄДР відсутня реєстрація підприємства Фермерське господарство "Золота Роса Агро" з кодом 37993260. Отже, між сторонами по справі виникли господарські відносини саме на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.2014 р. № 032/14.
Відповідач (апелянт) явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про день і час розгляду апеляційної скарги, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали апеляційного суду) (а.с.93).
Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення її розгляду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача (апелянта).
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві; вважає рішення господарського суду Хмельницької області від 18.12.2014 р. законним та обґрунтованим; зазначив, що відповідач скористався правом на апеляційне оскарження з метою затягування розрахунків; при оформленні договору була допущена описка в зазначенні організаційно-правової форми підприємства "Золота Роса Агро", але всі інші реквізити належать відповідачу; просив залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 18.12.2014 р. без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Заслухавши представника позивача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -
Приватне підприємство "Адоніс-Стар" (код 36397215) згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є юридичною особою; місцезнаходження підприємства - м. Старокостянтинів, вул. Попова, 30, кв.11; керівник підприємства - Рябчун О.І. (а.с.70-71).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро" (код 37993260) згідно довідки та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є юридичною особою; місцезнаходження товариства - Полонський район, с. Бражинці, вул. Колгоспна, 2; керівник товариства - Собко О.М. (а.с.67-69).
22.05.2014 р. між Приватним підприємством "Адоніс-Стар" (продавець) (далі ПП "Адоніс-Стар") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро" (покупець) (далі ТзОВ "Золота Роса Агро") укладено договір купівлі-продажу № 032/14, згідно пункту 1.1 договору продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти і сплатити вартість засобів захисту рослин, іменованих в подальшому товар, відповідно до умов даного договору (а.с.9-10).
Конкретний асортимент, кількість, ціна товару наведені в специфікаціях до даного договору. Специфікації є невід'ємною частиною даного договору (пункт 3.1 договору).
Відповідно до пункту 3.2 договору загальна сума договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Пунктами 4.1-4.6 договору сторони погодили, що товар надається на умовах товарного кредиту і оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином: 30 % від вартості товару - завдаток, сплата протягом 1-го дня з дня підписання специфікації. 70 % - до 1 серпня 2014 р. Товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,01 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації до договору. Сплата процентів відбувається при проведенні остаточного розрахунку за товар. Сторони домовились, що в специфікаціях вказується вартість товару в гривнях і доларах США. Оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях за курсом НБУ на день проведення оплати. Покупець зобов'язаний, здійснюючи оплату за товар, вказувати у призначенні платежу конкретне зобов'язання, тобто №, дату договору купівлі-продажу в рамках якого здійснюється оплата та № специфікації до договору. Якщо покупець цього не дотримався, то продавець має право сам, на власний розсуд визначити по якому договору зарахувати оплату покупця. Продавець на вимогу покупця надає наступні документи: рахунок, податкову накладну; накладну на передачу товару (видаткову накладну); сертифікат якості товару.
Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару, супровідних документів та підписання накладних на підписання товару (пункт 5.1 договору).
Пунктами 6.1-6.2 договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення оплати та штраф у розмірі 15 % від суми боргу. У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1 % за кожен день прострочення оплати.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором (пункт 9.1 договору) (а.с.10).
Договір підписаний керівниками сторін та скріплений їх печатками.
Специфікаціями № № 2 - 9 до договору купівлі-продажу № 032/14 від 22.05.2014 р. сторонами визначено асортимент, кількість та ціна товару. Ціна товару визначена у гривні на загальну суму 255 778 грн. 76 коп. з грошовим еквівалентом в іноземній валюті - долар США в розмірі 22 241,61 (а.с.11-18).
Специфікації підписані керівниками сторін та скріплені їх печатками.
На виконання пункту 1.1 даного договору, згідно накладних № 0091 від 03.06.2014 р., № 0094 від 03.06.2014 р., № 0107 від 02.06.2014 р., № 0112 від 04.06.2014 р., № 0114 від 04.06.2014 р., № 0116 від 06.06.2014 р., № 0127 від 11.06.2014 р., № 0130 від 16.06.2014 р., № 0138 від 25.06.2014 р., № 0143 від 30.06.2014 р. (а.с.19-28), на підставі довіреностей № 48 від 11.06.2014 р., № 50 від 02.06.2014 р., № 53 від 25.06.2014 р., виданих Собко О.М. (а.с.39-41), постачальник - ПП "Адоніс-Стар" передав, а ТзОВ "Золота Роса Агро" прийняв товар на загальну суму 255 778 грн. 76 коп. або 22 241,61 доларів США (а.с.19-28, 39-41).
На вказані господарські операції позивачем - ПП "Адоніс-Стар" виписано податкові накладні № 36 від 04.06.2014 р., № 23 від 04.06.2014 р., № 15 від 11.06.2014 р., № 17 від 16.06.2014 р., № 43 від 25.06.2014 р., № 48 від 30.06.2014 р., № 2 від 02.06.2014 р., № 6 від 06.06.2014 р. У графі "вид цивільно-правового договору" податкових накладних зазначено - договір купівлі-продажу від 22.05.2014 р. № 032/14 (а.с.52-59).
Однак, покупець - ТзОВ "Золота Роса Агро" взяті на себе зобов'язання згідно договору купівлі-продажу № 032/14 від 22.05.2014 р., щодо оплати вартості отриманого товару, не виконав та в добровільному порядку у визначені договором строки його вартість не сплатив.
За наведених обставин, враховуючи несплату відповідачем заборгованості за поставлений товар в добровільному порядку у визначені договором строки, позивач звернувся з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 288 038 грн. 63 коп. заборгованості, згідно пункту 4.4 договору купівлі продажу по курсу Національного банку України - 12,95 грн. за долар США, що станом на день звернення до суду з позовною заявою становить 22 241,61 дол.США; 49 876,81 грн. - штрафу; 17 379,45 грн. - пені (пункт 6.1 договору) за порушення термінів виконання грошових зобов'язань; 28 975,57 грн. - процентів за користуванням товарним кредитом (пункт 6.2 договору); 9 463,81 грн. - інфляційних втрат на підставі 625 Цивільного кодексу України з врахуванням уточнення позовних вимог (а.с.2-5,50).
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем за своєю природою є правовідносинами за договором поставки.
Частинами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина 1 статті 691 ЦК України).
Згідно частин 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як зазначалося вище, відповідач за отриманий товар у визначені договором строки не розрахувався; факт прострочення виконання зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи доказами; відповідач не подав суду доказів оплати заборгованості в сумі 288 038 грн. 63 коп., а також не спростував факт отримання товару на зазначену суму.
Відповідно до умов пункту 4.4 укладеного договору в специфікаціях вказується вартість товару в гривнях і доларах США, оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях за курсом НБУ на день проведення оплати.
Отже, позивачем правомірно проведено розрахунки, враховуючи міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США - 12,95 грн. станом на 27.10.2014 р. (день проведення розрахунків позивачем) та заявлено до стягнення 288 038 грн. 63 коп. вартості поставленого товару, які підлягають до стягнення.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Пунктом 14.1.245 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України)
Згідно пункту 4.1 укладеного між сторонами договору товар надається на умовах товарного кредиту і оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином: 30 % від вартості товару - завдаток, сплата протягом 1-го дня з дня підписання специфікації; 70 % - до 1 серпня 2014 року. Товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,01 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації до договору.
Крім того, відповідно до пункту 6.1 договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1 % за кожен день прострочення оплати.
З урахуванням наведеного, пунктів договору щодо визначення поставки товару на умовах товарного кредиту, умови договору щодо строків сплати коштів в рахунок оплати поставленого товару, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що в даному випадку товар постачався на умовах товарного кредиту; встановлення сторонами умовами договору відсотків за користування товарним кредитом є правомірним, таким, що не суперечить нормам чинного законодавства.
Пунктом 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з подальшими змінами і доповненнями, встановлено, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).
Перевіривши правильність нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, згідно курсу НБУ долара США відносно гривні на дату проведених нарахувань, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо правомірності нарахованої та заявленої позивачем до стягнення заборгованості по оплаті відсотків за користування товарним кредитом в сумі - 28 975 грн. 57 коп., що становить 2 237,42 дол. США. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Щодо нарахованих та заявлених до стягнення сум штрафу в розмірі 49 876, 81 грн. та пені в розмірі 17 379, 45 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.1 договору визначено, що у випадку порушення покупцем термінів оплати, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення оплати та штраф у розмірі 15 % від суми боргу.
Абзацом 2 пункту 2.1 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. передбачено, що при одночасному стягненні пені та штрафу не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Відповідно до пункту 2 Інформаційного листа ВГСУ "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" від 13.07.2012 р. № 01-06/908/2012 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова ВГСУ від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 27.04.2012 р. у справі № 3-121гс11 та № 3-24гс12.
За наведених обставин, Приватним підприємством "Адоніс-Стар" правомірно, заявлено до стягнення пеню в сумі 17 275,02 грн. та штраф в сумі 49 876,81 грн. Розрахунки позивача є арифметично вірними та обґрунтованими.
Щодо зменшення розміру штрафних санкцій господарським судом Хмельницької області на 50 % сум пені та штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю таких обставин, які мають істотне значення: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Пунктом 2.4 постанови пленуму постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).
Згідно підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, щодо зменшення сум штрафу та пені є правомірним. Місцевий господарський суд, враховуючи наведені правові приписи, забезпечення виконання зобов'язання двома видами неустойки, неспіврозмірність розмірів нарахованих позивачем штрафу і пені, завданих йому збитків, зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення скоригованої вартості товару у зв'язку із збільшенням курсу дол. США, користуючись свої правом, правомірно зменшив належні до стягнення пеню та штраф на 50 %, тобто, до 8 637,51 грн. пеню та до 24 938,41 грн. штраф.
Отже, до стягнення підлягає пеня в сумі 8 637,51 грн. та штраф в сумі 24 938,41 грн.
Щодо заявлених позивачем 9 463,81 грн. 81коп. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно частин 1, 2 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини другої статті 198 ГК України.
Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти (пункт 10 оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013). Зазначена правова позиція узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеної у постанові від 31.01.2012 р. у справі № 18/113-53/81.
Відповідно до пункту 8.2 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.
Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що згідно умов договору, укладеного сторонами, оплаті підлягає вартість товару, визначена за правилами частини 2 статті 533 ЦК України та пунктом 4.4 договору, тобто вартість, визначена у сумі, яка обчислюється з урахуванням курсу торгів іноземної валюти до гривні на міжбанківській валютній біржі на час проведення розрахунків, і відрізняється від вартості товару на час укладення договору на суму його до оцінки.
За наведених обставин та з урахуванням того, що позивачем проведено перерахунок вартості поставленого, але не оплаченого товару, у гривневому еквіваленті станом на 27.10.2014 р. по курсу НБУ долара США 12,95 та заявлено до стягнення 288 038,63 грн. вартості поставленого товару, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відсутність законних та обґрунтованих підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 625 ЦК України, які можуть бути застосовані лише щодо прострочених грошових зобов'язань, визначених у гривні і не можуть бути застосовані до вартості неоплаченого товару у гривні з урахуванням зміни курсу гривні в залежності від її ринкової вартості на день проведення розрахунків.
Отже, господарським судом Хмельницької області правомірно відмовлено у позовних вимогах в частині стягнення 9 463,81 грн. інфляційних втрат.
Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача; обґрунтовано, користуючись свої правом зменшено на 50 % розмір заявлених до стягнення пені та штрафу.
Доводи апелянта щодо того, що поставка товару відбувалася на підставі договору поставки, а не згідно укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, що договір № 032/14 від 22.05.2014 р. укладався позивачем не з ТзОВ "Золота Роса Агро", а з іншою юридичною особою, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами; зазначений договір та специфікації № № 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро" - Собко О.М. та скріплено відтиском печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро", при цьому код ЄДРПОУ - 37993260, зазначений у реквізитах покупця за даним договором також належить даній юридичній особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро"; оригінал договору № 032/14 від 22.05.2014 р. та специфікацій № № 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 оглянуто в судовому засіданні колегією суддів; описка у договорі при зазначенні організаційно-правової форми "Золота Роса Агро" не спростовує факту укладення договору саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро".
Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.
Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та дослідженням всіх обставин справи.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.
Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.
За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Рішення господарського суду Хмельницької області від 18.12.2014 р. у справі № 924/1648/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота Роса Агро" від 30.12.2014 р. - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуюча суддя Л.М. Сініцина
Судді А.В. Гудак
Г.Є. Олексюк