13.02.2015 р. Справа № 914/8/15
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Мак Л.Б., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО", м.Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ САД", м.Львів
про стягнення 132 443,42 грн.
За участю представників сторін:
від позивача Бонтлаб В.В. - представник (довіреність №б/н від 01.07.2014р.);
від відповідача не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ САД" про стягнення 132 742,50 грн., з яких 29 309,62 грн. 24% річних, 28 482,42 грн. пені та 74 950,46 грн. курсової різниці. Згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог (вх.№415/15 від 30.01.2015р.) до стягнення заявлено 132 443,42 грн., з яких 29 142,69 грн. 24% річних, 28 350,27 грн. пені та 74 950,46 грн. курсової різниці.
Ухвалою суду від 06.01.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 23.01.2015р.
Ухвалою суду від 23.01.2015р. розгляд справи відкладено на 13.02.2015р., з підстав наведених в даній ухвалі.
Згідно клопотання позивача (вх.№75/15 від 05.01.2015р.) судові засідання по розгляду справи проводились у режимі відеоконференції, проведення якої було доручено господарському суду м.Києва.
Представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог та заперечення на відзив відповідача (вх.№415/15 від 30.01.2015р.). Відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача 132 443,42 грн., з яких 29 142,69 грн. 24% річних, 28 350,27 грн. пені та 74 950,46 грн. курсової різниці.
Крім того, представник позивача долучив до матеріалів справи оригінали доказу надсилання відповідачу заяви про зменшення позовних вимог та заперечення на відзив відповідача, а саме: оригінал фіскального чеку №2507 від 27.01.2015р. та оригінал опису вкладення у цінний лист.
Заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримав повністю, просив позов задоволити.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки представника не повідомив. Про відкладення розгляду спору на 13.02.2015р. був належним чином повідомлений, що підтверджується підписом представника у бланку про ознайомлення з відкладенням розгляду спору на 13.02.2015р.
Станом на 13.02.2015р. від відповідача заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду спору не надходили.
В попередньому судовому засіданні представник відповідача подав письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити у задоволенні позову. При цьому відповідач посилається на положення п.2.ч.1 ст.80 ГПК України, зазначаючи, що господарським судом Львівської області вже розглядалась справа №914/1366/14 про стягнення заборгованості за позовом ТзОВ "Імперія Агро" до ТзОВ "ТБ Сад" за договором поставки №ЗР-44/13 від 06.03.2013р. по якій прийнято рішення. Відтак, на думку відповідача повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд,-
встановив:
06.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБ Сад" (покупець) укладено договір поставки № ЗР-44/13 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язувався в терміни, визначені договором передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язувався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Згідно п.2.1. договору за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначається додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.2.2. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, насіння Вітчизняного виробництва, міндобрива та мікродобрива). Для товару (ЗЗР), насіння та мікродобрива) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США.
Згідно п. 2.4. договору у разі зміни курсу гривні до долара США, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару.
За умовами п.3.1. та п.3.2. договору, порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору. Сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору.
Згідно п. 3.3. договору, в тому випадку коли курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу долара США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу долара США до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу долара США до гривні) на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику, як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч.1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара США до гривні на день проведення оплати.
На виконання договору позивач поставив відповідачу товар, який був неоплачений останнім. Рішенням господарського суду Львівської області 05.06.2014р. у справі №914/1366/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ САД" задоволено частково та вирішено стягнути з останнього 253 875,00 грн. основного боргу, 119 807,50 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 41 062,63 грн. 24 % річних, 23 267,21 грн. пені, 14 487,24 грн. інфляційних нарахувань, 52 775,00 грн. штрафу та 10649,79 грн. судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 10 000,00 грн. основного боргу припинено.
11.08.2014р. постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення господарського суду від 05.06.2014р. у справі №914/1366/14 залишено без змін.
22.08.2014р. на виконання рішення господарського суду Львівської області 05.06.2014р., місцевим господарським судом було видано відповідний наказ.
У зв'язку з тим, що відповідач заборгованість по договору поставки №ЗР-44/13 від 06.03.2013р. яка була стягнута рішенням суду у справі №914/1366/14, фактично повністю сплатив лише 19.11.2014р., відтак, позивач керуючись умовами ст.ст.599, 610, 625 ЦК України, п.7.8. договору поставки № ЗР-44/13 від 06.03.2013р. донарахував відповідачу за період з 27.05.2014р. по 18.11.2014р.:
- 24% річних (на підставі п.7.7. договору) в розмірі 29 142,69 грн.;
- пеню (на підставі п.7.1.1. договору) в розмірі 28 350,27 грн.;
- курсову різницю (на підставі п.2.4., п.3.1., п.3.2., п.3.3. договору) в розмірі 74 950,46 грн.
Отже, загальна сума заборгованості, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог, яку просить стягнути позивач становить 132 443,42 грн., з яких 29 142,69 грн. 24% річних, 28 350,27 грн. пені та 74 950,46 грн. курсової різниці.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного:
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).
Згідно ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Наявність факту поставки товару, його неоплати та виникнення у відповідача заборгованості на загальну суму 505 274,58 грн., а саме: 253 875,00 грн. основного боргу, 119 807,50 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 41 062,63 грн. 24 % річних, 23 267,21 грн. пені, 14 487,24 грн. інфляційних нарахувань, 52 775,00 грн. штрафу на підставі укладеного між сторонами договору поставки № ЗР-44/13 від 06.03.2013р., встановлено рішенням господарського суду Львівської області у справі №914/1366/14, яке набрало законної сили.
У відповідності до приписів ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Слід зазначити, що при зверненні до суду з позовом у справі №914/1366/14 розрахунок штрафних санкцій проводився за період з 22.10.2014р. по 26.05.2014р.
Згідно ч.2 ст.530 ГПК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач поставлений йому товар у строки вказані в договорі поставки № ЗР-44/13 від 06.03.2013р. не оплатив. Фактично повністю відповідач здійснив оплату лише 19.11.2014р., що підтверджується платіжними дорученнями:
- №282 від 06.06.2014р. на суму 33 792,00 грн.;
- №423 від 07.07.2014р. на суму 35 387,00 грн.;
- №529 від 12.09.2014р. на суму 27 196,00 грн.;
- №530 від 12.09.2014р. на суму 72 804,00 грн.;
- №535 від 22.09.2014р. на суму 50 000,00 грн.;
- №721 від 03.11.2014р. на суму 50 000,00 грн.;
- №4 від 19.11.2014р. на суму 246 745,37 грн.
Згідно ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Спеціальним правилом визначеним ст.534 ЦК України безпосередньо встановлено призначення проведеного платежу, якщо його сума є недостатньою для виконання грошового зобов"язання боржника перед кредитором в повному обсязі. Спрямування платежу відповідно до ст.534 ЦК України не здійснюється лише у випадках, якщо інше встановлено договором між сторонами.
Відповідно до пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004р. №22, та пункту 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.
Умовами договору сторони не визначили іншого порядку погашення заборгованості ніж визначено ст.534 ЦК України. Більше того, пунктом 3.6. договору поставки визначено, що покупець при перерахуванні коштів за товар в платіжному дорученні (в графі "призначення платежу" повинен зазначити згідно якого договору та якого додатку перераховано даний платіж. В разі не зазначення цих даних, або в разі неправильно вказаного призначення платежу, постачальник має право на свій розсуд віднести отримані суми за продукцію, в тому числі, за ту, що поставлена в минулі періоди.
Як вбачається із наявних у матеріалах справи платіжних доручень №282 від 06.06.2014р. на суму 33 792,00 грн.; №423 від 07.07.2014р. на суму 35 387,00 грн.;№529 від 12.09.2014р. на суму 27 196,00 грн.; №530 від 12.09.2014р. на суму 72 804,00 грн.; №535 від 22.09.2014р. на суму 50 000,00 грн.; №721 від 03.11.2014р. на суму 50 000,00 грн. призначенням платежу у них є "оплата за матеріали згідно рахунків №4038 від 20.08.2013р., №4483 від 16.09.2013р., №4991 від 25.10.2013р.". У платіжному дорученні №4 від 19.11.2014р. на суму 246 745,37 грн. підстава платежу " оплата заборгованості за матеріали".
Оскільки призначення платежу за вищепеліченими платіжними дорученням не містять посилання на дату та номер договору, або видаткової накладної, не містять посилання на те, що даним платежем погашено саме основна заборгованість, суд робить висновок про те, що позивачем правомірно зараховано вказані платежі в порядку ст.534 ЦК України на погашення судових витрат, процентів, інфляційних, штрафу та пені.
Враховуючи положення ст.534 ЦК України, позивачем зі сплаченої відповідачем за рішенням суду, суми заборгованості у розмірі 515 924,37 грн. зараховано в наступному порядку: судовий збір, інфляційні нарахування, штраф, пеня, 24% річних та дооцінка вартості неоплаченого товару, загальна сума яких становить 262 049,37 грн.
Основну суму боргу у розмірі 253 875,00 грн. позивачем правомірно зараховано таким чином: 03.11.2014р. - 7 129,63 грн. (залишок від сплачених 03.11.2014р. - 15 304,00 грн.); 19.11.2014р. - 246 745,37 грн.
В силу норми ст.534 Цивільного кодексу України, якою встановлена черговість погашення вимог кредитора, сплачена відповідачем сума спрямовується на погашення присуджених до стягнення за судовим рішенням сум судового збору, штрафних санкцій, і лише в останню чергу основного боргу, тому сума, на яку позивачем нараховано 24% річних та пеню, фактично складається з решти суми основного боргу.
Згідно ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до умов п.2.4. договору у разі зміни курсу гривні до долара США, постачальник проводить перерахунок (дооцінку) вартості поставленого, але не оплаченого покупцем товару.
Відповідно до умов п.3.2. договору, сторони погодили застосовувати при проведенні розрахунків за цим договором курс долара США до гривні, що встановлений на міжбанківській валютній біржі на день підписання договору.
Відповідно до умов п.3.3. договору, в тому випадку коли курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу долара США до гривні на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вищим за курс відповідної іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С - сума належна до оплати, В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу долара США до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс на міжбанківській валютній біржі, щодо продажу долара США до гривні) на день підписання відповідного додатку. При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику, як належну оплату повної вартості товару, визначається з врахуванням умов ч.1 цього пункту шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США на курс на міжбанківській валютній біржі щодо продажу долара США до гривні на день проведення оплати.
Станом на дату винесення рішення №914/1366/14 (05.06.2014р.) міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив - 11,9000.
Станом на 03.11.2014р. (день сплати відповідачем 7 129,63 грн.) міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив - 13,4600.
Станом на 19.11.2014р. (день сплати відповідачем 246 745,37 грн.) міжбанківський курс гривні по відношенню до долара США становив - 15,5200.
С = А1/А2 х В
13,4600/11,9000=1,13 х 7 129,63=8 056,48-7 129,63=926,85
15,5200/11,9000=1,30 х 246 745,37=320 768,98-246 745,37=74 023,61
926,85+74 023,61=74 950,46
Перевіривши розрахунок позивача, щодо розрахунку курсової різниці з врахуванням п.3.3. договору, суд встановив, що позивач правомірно донарахував 74 950,46 грн. курсової різниці, яка підлягає до стягнення.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з правової позиції, викладеної в п.7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас умовами п.7.7. договору сторони погодили, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості 24 % річних, якщо інший розмір річних не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 24 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання, не звільняє його від відповідальності.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України.
Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного суду України (постанови від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі № 3-65гс11, від 12 вересня 2011 р. у справі № 3-73гс11, від 24 жовтня 2011 р. у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011р. у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 р. у справі № 3-142гс11).
Перевіривши розрахунок, суд встановив, що позивач правомірно нарахував 29 142,69 грн. 24% річних які підлягають до стягнення.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують з приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас у п.7.8. договору, сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п.6 ст.232 ГК України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 ЦК України продовжується до 3 (трьох) років.
Вищий господарський суд України у п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз"яснив, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Згідно ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відтак, сторони у п.7.8. договору правомірно встановили інший період часу нарахування пені ніж визначений у п.6 ст.232 ГК України, а також визначили більший строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій.
Перевіривши розрахунок пені суд встановив, що позивач правомірно нарахував пеню, яка згідно поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, становить 28 350,27 грн. та підлягає до стягнення з відповідача.
Слід зазначити, що посилання відповідача у своїх запереченнях проти позову на положення п.2 ч.1 ст.80 ГПК України є помилковим та не відповідає нормам процесуального та матеріального права з огляду на те, що у рішенні господарського суду Львівської області по справі №914/1366/14 стягнуто дооцінку вартості неоплаченого товару (курсову різницю), 24% річних, інфляційні нарахування та пеню за інший період (з 22.10.2014р. по 26.05.2014р.)
ніж заявлено позивачем у даній справі (з 27.05.2014р. по 18.11.2014р.).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, враховуючи, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами доводів позивача, суд дійшов висновку про те, що позов, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог, є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення повністю.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №3021 від 04.12.2014р. на суму 2 800,00 грн.
Частиною другою ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
При поданні позову позивачем до стягнення заявлено 132 742,50 грн. Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 2 800,00 грн., в той час як судовий збір повинен становити 2 654,85 грн.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Відтак позивачу, на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", слід повернути 145,15 грн. зайво сплаченого судового збору.
Позивач подав заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог відповідно до якої до стягнення заявлено 132 443,42 грн.
Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Відтак позивачу, на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", слід повернути 5,98 грн. судового збору, у зв'язку із зменшенням суми позовних вимог.
Загальна сума судового збору, яка підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України становить 151,13 грн.
Згідно ст.49 ГПК України судові витрати пропорційно до задоволеної суми позову слід покласти на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 259, 525, 524, 530, 534, 549, 599, 610-612, 625, 627-629, 712 ЦК України, ст. 174, 193, 230- 232,265 ГК України та ст.ст. 43, 22, 33, 34, 35, 43, 49, 74-1, 75, 82-85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов, згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог, задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ САД" (79013, м.Львів, вул.Ак.Єфремова, буд. 32А; код ЄДРПОУ 37122702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" (юридична адреса: 54000, Миколаївська область, м.Миколаїв, вул.Велика Морська, буд.143; поштова адреса: 03038, м.Київ, вул.Ямська, буд.8; код ЄДРПОУ 35472893) 29 142,69 грн. 24% річних, 28 350,27 грн. пені, 74 950,46 грн. курсової різниці та 2 648,86 грн. судового збору.
3. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України після набрання рішенням законної сили.
4. Ухвалою суду повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІЯ-АГРО" (юридична адреса: 54000, Миколаївська область, м.Миколаїв, вул.Велика Морська, буд.143; поштова адреса: 03038, м.Київ, вул.Ямська, буд.8; код ЄДРПОУ 35472893) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 151,13 грн. у зв'язку із надмірно сплаченою сумою судового збору та поданням заяви про зменшенням суми позовних вимог.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Повний текст рішення
виготовлено 18.02.2015р.
Суддя Сухович Ю.О.