Справа № 441/2-785/2011 22-ц/774/2092/К/14
Справа № 2-785/2011/14-ц Головуючий в суді першої
Провадження № 22-ц/774/2092/К/14 інстанції - Лиходєдов А.В.
Категорія № 20 (4) Доповідач - Савіна Г.О.
24 грудня 2014 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Савіної Г.О.,
суддів - Остапенко В.О., Митрофанової Л.В.,
при секретарі - Петренко К.І.,
за участю - представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_5, та Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 28 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
У травні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу домоволодіння із земельною ділянкою, яке в цілому складається з цегляного житлового будинку «А» - 1, загальною площею 252,1 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м., літньої кухні «Б» - цегляної, сараю «В» - цегляного, погребу «Д» - цегляного, огорожі № 1, хвіртки № 2, вимощення І, з земельною ділянкою площею 0,1 га., у межах згідно з планом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
У п. 4 Договору зазначено, що продаж домоволодіння з земельною ділянкою вчинено за 969588 грн., що за офіційним курсом НБУ на день укладення договору еквівалентно 199886,20 доларів США. Однак ні в момент підписання договору купівлі - продажу, ні до цього, ні після відповідач не здійснив розрахунку із ним за придбане домоволодіння.
У теперішній час спірне домоволодіння перейшло у власність ОСОБА_5
Оскільки в добровільному порядку відповідач сплачувати кошти відмовляється, уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, яке в цілому складається з цегляного житлового будинку «А» - 1, загальною площею 252,1 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м., літньої кухні «Б» - цегляної, сараю «В» - цегляного, погребу «Д» - цегляного, огорожі № 1, хвіртки № 2, вимощення І, з земельною ділянкою площею 0,1 га., у межах згідно з планом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, укладений 04 вересня 2008 року між ним та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 6190, витребувати вказане домоволодіння у ОСОБА_5 та повернути йому у власність.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 травня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 28 липня 2014 року позовні вимоги задоволені, визнано недійсним договір купівлі - продажу домоволодіння, яке в цілому складається з цегляного житлового будинку А - 1, загальною площею 252,1 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м., літньої кухні Б - цегляної, сараю В - цегляного, погребу Д - цегляного, огорожі № 1, хвіртки № 2, вимощення І, з земельною ділянкою площею 0,1 га у межах згідно з планом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, який укладено 04.09.2009 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 6190.
Витребувано від набувача ОСОБА_5 із чужого незаконного володіння спірне майно: домоволодіння, яке складається з цегляного житлового будинку А - 1, загальною площею 252,1 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м., літньої кухні Б - цегляної, сараю В - цегляного, погребу Д - цегляного, огорожі № 1, хвіртки № 2, вимощення І, з земельною ділянкою площею 0,1 га у межах згідно з планом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Повернуто у власність ОСОБА_2 домоволодіння, яке в цілому складається з цегляного житлового будинку А - 1, загальною площею 252,1 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м., літньої кухні Б - цегляної, сараю В - цегляного, погребу Д - цегляного, огорожі № 1, хвіртки № 2, вимощення І, з земельною ділянкою площею 0,1 га у межах згідно з планом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 8 грн. 50 коп. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, судом не застосовано норми ч. 2 ст. 388 ЦК України та безпідставно прийнято рішення про витребування майна із чужого незаконного володіння. Крім того, судом не взято до уваги п. 7 договору, згідно якого у сторін відсутні будь-які претензії фінансового характеру, що свідчить про одержання продавцем повного розрахунку.
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд помилково до спірних правовідносин застосував положення ч. 5 ст. 203 ЦК України та не застосував законодавство, яке підлягало застосуванню, а саме статті 330, 338 ЦК України, а також не врахував, що майно вибуло від ОСОБА_2 по його волі, тому не може витребуване у добросовісного набувача ОСОБА_5
В своїх запереченнях на апеляційні скарги представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить їх відхилити, а рішення суду, як законне та обґрунтоване, залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_5 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.09.2008 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі - продажу домоволодіння із земельною ділянкою.
Згідно п. 1 зазначеного договору ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 купив належне позивачу на праві приватної власності домоволодіння, яке в цілому складається з цегляного житлового будинку «А» - 1, загальною площею 252,1 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м., літньої кухні «Б» - цегляної, сараю «В» - цегляного, погребу «Д» - цегляного, огорожі № 1, хвіртки № 2, вимощення І, з земельною ділянкою площею 0,1 га., у межах згідно з планом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
У п. 4 Договору зазначено, що продаж домоволодіння з земельною ділянкою вчинено за 969588 грн., що за офіційним курсом НБУ на день укладення договору еквівалентно 199886,20 доларів США.
11 липня 2011 року спірне домоволодіння перейшло у власність ОСОБА_5, яка мешкає у Російській Федерації, АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу спірного домоволодіння із земельною ділянкою недійсним, суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 655, 215, ч. 5 ст. 203 ЦК України, дійшов висновку, що ОСОБА_4 після отримання грошових коштів за кредитним договором, укладеним 04.09.2008 року з ВАТ (ПАТ) «Райффайзен Банк», передав їх ОСОБА_9 замість позивача, а отже ні в момент підписання договору купівлі-продажу, ні до його укладення, ні пізніше ОСОБА_4 не здійснив розрахунку зі ОСОБА_2 за придбане домоволодіння.
Посилаючись на ст. ст. 334, 236, ч. 1 ст. 319, ч.ч. 1, 3 ст. 575, ч. 2 ст. 583, ч. 1 ст. 388 ЦК України, ст. 5 Закону України «Про іпотеку», суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування спірного домоволодіння із земельною ділянкою від ОСОБА_5 та повернення його із земельною ділянкою у власність ОСОБА_2, оскільки під час укладення кредитного договору та договору іпотеки від 04.09.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку спірне домоволодіння із земельною ділянкою для забезпечення виконання кредитного договору, останній не був власником спірного нерухомого майна, відтак це майно не вибуло з власності ОСОБА_2, який майно в іпотеку не передавав та згоди на передачу належного йому майна в іпотеку ОСОБА_4 не надавав, у зв'язку з чим недійсний правочин купівлі-продажу від 04.09.2008 року не створював для ОСОБА_4 правових наслідків, він не наділений повноваженнями передати домоволодіння в іпотеку.
Пунктом 3 частини 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, у зв'язку з чим судом пов'язане право позивача на витребування спірного майна від добросовісного набувача ОСОБА_10
Колегія суддів не може погодитися з висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку колегії суддів рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам даної статті.
Як убачається із матеріалів справи 04.09.2008 р. між сторонами укладений договір купівлі - продажу домоволодіння із земельною ділянкою, згідно п. 1 якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 купив належне позивачу на праві приватної власності домоволодіння, яке в цілому складається з цегляного житлового будинку «А» - 1, загальною площею 252,1 кв.м., житловою площею 77,3 кв.м., літньої кухні «Б» - цегляної, сараю «В» - цегляного, погребу «Д» - цегляного, огорожі № 1, хвіртки № 2, вимощення І, з земельною ділянкою площею 0,1 га., у межах згідно з планом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно п. 4 Договору продаж домоволодіння з земельною ділянкою вчинено за 969588 грн., що за офіційним курсом НБУ на день укладення договору еквівалентно 199886,20 доларів США, з яких домоволодіння - за 936168,00, що за офіційним курсом НБУ на день укладання договору еквівалентно 192996,48 доларів США, земельна ділянку - за 33420,00 грн., що за офіційним курсом НБУ на день укладання договору еквівалентно 6889,72 доларів США, які гроші покупець сплатив продавцю при підписанні та посвідченні цього договору: частково за власні кошти та частково за кошти, що отримані ним в кредит в ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» 04.09.2008 року.
Із пункту 7 вказаного договору вбачається, що сторони домовилися про те, що підписання цього договору буде свідчити про те, що його умови повністю відповідають їх, продавця і покупця волевиявленню, та про одержання продавцем повного розрахунку за продане домоволодіння із земельною ділянкою і відсутність будь-яких претензій фінансового характеру до покупця.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Статтями 58, 59 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 12 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).
Визнаючи договір купівлі-продажу недійсним з підстав невиконання покупцем обов'язку по передачі грошових коштів, суд першої інстанції на вищезазначені роз'яснення уваги не звернув та не врахував, що в даному випадку не допускається як засіб доказування факти вчинення правочину пояснення відповідача.
Крім того, у п. 7 указаної Постанови роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин 2, 4 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.
Враховуючи, що покупець ОСОБА_4 після укладення договору купівлі-продажу прийняв нерухоме майно, колегія суддів з урахуванням вищевказаного вважає належним способом захисту порушеного права позивача є право вимагати стягнення з відповідача ОСОБА_4 вартості спірного майна за договором купівлі-продажу.
Суд першої інстанції надаючи правову оцінку договору іпотеки, укладеному 04.09.2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ (ПАТ) «Райффайзен Банк Авваль», вийшов за межі позовних вимог, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 11 ЦПК України, оскільки цей договір ніким не оспорювався.
У зв'язку з відсутністю правових підстав для визнання договору купівлі-продажу домоволодіння із земельною ділянкою недійсним, відсутні правові підстави для витребування спірного майна від нового власника ОСОБА_5 та передачі цього майна у власність ОСОБА_2
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння з земельною ділянкою за АДРЕСА_2 від 04 вересня 2008 року та витребування домоволодіння з земельною ділянкою від ОСОБА_5 і повернення спірного майна у його власність.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, 313, 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_5, та Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 28 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння із земельною ділянкою за АДРЕСА_2 від 04 вересня 2008 року та витребування домоволодіння із земельною ділянкою від ОСОБА_5 і повернення домоволодіння із земельною ділянкою у власність ОСОБА_2 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді: