17.02.2015 м. Ужгород
Суддя апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,
за участю прокурора - ОСОБА_2 ,
представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 ,
при попередньому розгляді у відкритому судовому засіданні кримінальної справи за апеляційними скаргами, які подали прокурор Ужгородської міжрайонної прокуратури ОСОБА_5 , який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , та засуджені ОСОБА_6 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 ,
вироком Ужгородського міськрайонного суду від 27 березня 2014 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Високе, Осташівського району Тверської області Російської Федерації, мешканець АДРЕСА_1 , росіянин, гр. Російської Федерації, з неповною вищою освітою, розлучений, не працюючий, судимий, згідно вироку Берегівського районного суду від 12.01.1996 року за ч. 1 ст. 189-2; ч. 1 ст. 222 КК України із застосуванням ст. 42 цього ж Кодексу на один рік позбавлення волі з іспитовим строком один рік ; згідно вироку Закарпатського обласного суду від 08.12.1998 року за ст. 69 КК України на сім років позбавлення волі,
засуджений за ч. 3 ст. 187 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна й за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбуття ОСОБА_6 призначено вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Чортків Тернопільської області, мешканець АДРЕСА_2 , українець, гр. України, із середньою освітою, неодружений, не працюючий, раніше неодноразово судимий і, зокрема, вироком Мукачівського міського суду від 10.09.2001 року за ч. 3 ст. 187 КК України на дев'ять років позбавлення волі,
засуджений за ч. 3 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК України на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 289 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна й за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно до відбуття ОСОБА_8 призначено десять років позбавлення волі з конфіскацією майна.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець та мешканець АДРЕСА_3 , українець, гр. України, раніше неодноразово судимий і, зокрема, вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 04.05.1999 року за ч. 2 ст. 106 КК України до громадського осуду та вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 24.05.2002 року за ч. 3 ст. 15 - ч. 4 ст. 187 ; ч. 3 ст. 186; ст. 304 КК України із застосуванням ст. 70 цього Кодексу на вісім років шість місяців позбавлення волі,
засуджений за ч. 3 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК України на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 289 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна й за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно до відбуття ОСОБА_9 призначено десять років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Запобіжний захід щодо засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишено попередній - тримання під вартою, а строк відбування ними покарання визначено рахувати з моменту їх фактичного затримання - 19 листопада 2010 року.
Згідно вироку, ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 визнані винними й засуджені за те, що 15 листопада 2010 року приблизно о 6- й годині 30 хвилин, за попередньою змовою між собою, та особою, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження, з метою заволодіння чужим майном, вчинили розбійний напад у смт. Вілок Виноградівського району Закарпатської області на сім'ю потерпілих ОСОБА_10 й 19 листопада 2010 року о 5-й годині 30 хвилин, з метою заволодіння чужим майном, вчинили розбійний напад у смт. Барвінок Ужгородського району Закарпатської області на сім'ю потерпілого ОСОБА_11 , а також незаконно придбавали, зберігали, виготовляли та носили вогнепальну зброю і боєприпаси.
- прокурор Ужгородської міжрайонної прокуратури, який приймав участь у розгляді справи, не оспорюючи висновки суду про доведеність вини та кваліфікацію дій винних осіб, вказує на те, що вирок суду є незаконним та підлягає до скасування в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 внаслідок м'якості. Посилається на те, що, призначаючи вид і розмір покарання ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 суд не врахував, що згідно статті 12 КК України вчинені ними діяння відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, що відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю й ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Просить вирок скасувати, постановити новий, яким засудити:
- ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 187 КК України на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна ; за ч. 4 ст. 187 КК України на чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна ; за ч. 3 ст. 289 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна і за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбуття ОСОБА_8 призначити чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна ;
- ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 187 КК України на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна ; за ч. 4 ст. 187 КК України на чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна і за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбуття ОСОБА_6 призначити чотирнадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна ;
- ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна ; за ч. 4 ст. 187 КК України на дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна ; за ч. 3 ст. 289 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією майна і за ч. 1 ст. 263 КК України на чотири роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбуття ОСОБА_9 призначити дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією майна ;
- захисник засудженого ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_7 вказує на те, що вирок є незаконним, викладені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи ; досудове слідство проведено з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, що у зв'язку з указаними порушеннями допущено неправильне застосування закону й при постановленні вироку порушена стаття 62 Конституції України. Посилається на те, що наведені у вироку в підтвердження вини ОСОБА_6 докази містять припущення. У тому числі непідтвердженими вважає висновки про те, що ОСОБА_6 злочини скоїв з іншими особами за попередньою змовою ; про заздалегідь обіцяне приховування знарядь злочину, цінностей здобутих злочинним шляхом ; про незаконне зберігання ОСОБА_13 зброї та боєприпасів. Крім того, посилається на те, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, викладені у вироку висновки містять істотні суперечності, що під час дізнання до обвинувачених застосовувались психологічне та фізичне насильство. Просить вирок скасувати та виправдати ОСОБА_6 за всіма обвинуваченнями ;
- засуджений ОСОБА_6 вказує на те, що вирок є незаконним та необґрунтованим, що висновки суду, викладені у вироку не підтверджені достовірними доказами, що судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, не вмотивовано висновки про прийняття одних і відхилення інших доказів, зокрема, доказів, що підтверджують його невинуватість у скоєнні злочинів, а також на те, що судом допущена неповнота та поверховість при дослідженні фактичних обставин справи. Посилається на те, що органом обвинувачення не доведено, що ним - ОСОБА_6 , щодо потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вчинено передбачені ч. ч. 3 ; 4 ст. 187 КК України злочини. В обґрунтування висновку про доведеність його вини у скоєнні вказаних злочинів суд послався на докази, що містять припущення. Крім того, посилається на те, що досудове слідство щодо нього проводилось із застосуванням недозволених методів слідства. У тому числі в приміщенні Ужгородського міськвідділу міліції начальник УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_16 в присутності заступника Мацоли та інших співробітників міліції застосовував до нього заходи психологічного впливу, а також інші співробітники міліції в подальшому застосовували до нього заходи фізичного впливу. В зв'язку з отриманими пошкодженнями мав 4 мікроінсульти, що підтверджено відповідними документами. Показання ОСОБА_9 та ОСОБА_17 , на які суд посилається у вироку в підтвердження його вини, вважає здобутими із застосуванням щодо вказаних осіб незаконних методів слідства : фізичного насильства. Висновком судово-медичної експертизи підтверджений факт заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а з відео відтворення обстановки та обставин події проведеного за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_14 за участі ОСОБА_9 видно на обличчі ОСОБА_18 сліди побоїв. Довідка ДАЇ про відсутність у нього прав на керування транспортним засобами та довідка медичної установи про захворювання свідчать про те, що у час скоєння злочину щодо потерпілого ОСОБА_19 він не міг керувати автомобілем. Вважає, що суд необґрунтовано відхилив показання свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 про його - ОСОБА_6 , непричетність до розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_14 . Судом не була допитана потерпіла ОСОБА_23 .. Недоведеною вважає і його винуватість у вчиненні злочину щодо потерпілого ОСОБА_3 . На місце вчинення злочину в с. Барвінок Ужгородського району з м. Мукачева ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не міг везти із причин указаних вище : відсутність у нього прав на керування транспортним засобом. Явка з повинною ОСОБА_17 здобута незаконними методами слідства. Висновком судово-медичної експертизи підтверджений факт заподіяння ОСОБА_17 тілесних ушкоджень, а з відео відтворення обстановки та обставин події проведеного за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_24 за участі ОСОБА_17 видно на обличчі ОСОБА_17 сліди побоїв. Крім того, вважає, що у показаннях ОСОБА_9 та ОСОБА_17 є суттєві розбіжності. Розбіжності у вказаних доказах свідчать про його обмову в скоєнні злочину. Вважає, що судом необґрунтовано відхилені показання свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_22 про його - ОСОБА_6 , непричетність до розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3 .. Крім того, недоведеною вважає і його винуватість у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. В обґрунтування цих доводів посилається на те, що органом досудового слідства не встановлено де, коли, за яких обставин і з якою метою він придбав зброю та боєприпаси. Свідки ОСОБА_26 , ОСОБА_22 та ОСОБА_21 показали, що пістолет марки «Taurus» у них дома ніколи не зберігався. Судом не допитано як свідка ОСОБА_27 , яка була понятою при виявленні та вилученні пістолета ; заявлене ним клопотання про допит указаного свідка судом необґрунтовано було відхилено. Крім того, посилається на те, що у кримінальній справі відсутні документи, що підтверджують його особу. Просить вирок скасувати, виправдавши його за ч. ч. 3 ; 4 ст. 187; ч. 1 ст. 263 КК України в зв'язку з недоведеністю його вини в скоєнні злочинів.
У доповненні до апеляційної скарги ОСОБА_6 вказує на те, що під час обшуку за місцем його проживання не була виявлена баретка викрадена з будинку потерпілих ОСОБА_14 , що органом досудового слідства викрадена річ не була виявлена. Вважає, що зібрані по справі докази за епізодом нападу на потерпілого ОСОБА_19 сфальсифіковані, у тому числі щодо вилученого патрона та висновок балістичної експертизи. Роздруківки з'єднань абонента мобільного зв'язку вважає такими, що здобуті незаконним шляхом ; ці роздруківки містяться не на фірменних бланках магазина, без печатки та підпису особи, яка їх видала. Дані азимутів та адреси місцезнаходження телефонів видумані, оскільки в 2010 році не можливо було встановити місцезнаходження телефонів, які не були в мережі, у зв'язку з відсутністю в операторів сітки координат. Телефонний зв'язок між ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_17 у час скоєння нападу на потерпілого ОСОБА_3 не встановлений. У зв'язку з наведеним вважає, що телефонні роздруківки сфальсифіковані. Показання свідків ОСОБА_28 та ОСОБА_29 - співробітників міліції вважає такими, що не підтверджені документально, а також вважає, що дані свідки умисно ввели суд в оману. Судом не допитано потерпілу ОСОБА_30 , незважаючи на заявлені учасниками процесу клопотання в цій частині. Також вважає, що суддя ОСОБА_31 на догоду потерпілим, не давши належної оцінки вказаним вище порушенням норм КПК України, постановив незаконне судове рішення. Просить виправдати його за ч. ч. 3 ; 4 ст. 187 ; ч. 1 ст. 263 КК України, негайно звільнивши його з-під варти;
- засуджений ОСОБА_8 вказує на те, що вирок є незаконним та необґрунтованим. Покладені в обґрунтування висновку про доведеність його вини у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 3; 4 ст. 187 КК України докази: показання ОСОБА_9 , протокол відтворення обстановки та обставин події, проведеного за участі ОСОБА_9 , вважає недостатніми доказами, для визнання його винуватим. В обґрунтування цих доводів посилається на те, що під час досудового слідства працівниками міліції щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_17 застосовувались недозволені методи, у тому числі, заходи фізичного примусу. Судово-медичні експертизи цих осіб не були своєчасно проведені. З відео відтворення обстановки та обставин події проведеного за епізодом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_14 за участі ОСОБА_9 видно на обличчі ОСОБА_18 гематому та переламаний ніс. У зв'язку із застосованими до ОСОБА_9 недозволеними методами слідства ОСОБА_9 обмовив себе в скоєнні злочинів, а також обмовив його - ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину. Органом досудового слідства не вилучено його одяг для підтвердження факту його участі у вчиненні злочину, не проведено впізнання одягу. Вважає, що судом необґрунтовано відхилені показання свідка ОСОБА_32 - майстра по ремонту автомобілів, який підтвердив, що належний його дружині автомобіль із ремонту був забраний після обіду 15 листопада 2010 року, тому ранком указаного вище дня на належному дружині автомобілі не міг їздити в смт. Вилок Виноградівського району. Показання свідків ОСОБА_28 та ОСОБА_29 - співробітників міліції вважає такими, що не підтверджені документально, а також вважає, що дані свідки умисно ввели суд в оману. Крім того, апелянт вказує на те, що судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки про його невинуватість у скоєнні злочинів. Вважає, що судом необґрунтовано відхилені показання свідка ОСОБА_33 , яка стверджувала, що у час скоєння злочину - 15 листопада 2010 року перебувала разом із ним і він нікуди не відлучався. Висновок одорологічної експертизи проведеної за результатами вилучення рукавички з місця події - будинку в якому проживала сім'я ОСОБА_14 , вважає таким доказом, що містить сумніви в його достовірності. Також вважає, що судом необґрунтовано в підтвердження його вини в скоєнні злочину - напад на потерпілих ОСОБА_14 , прийняті до уваги показання свідка ОСОБА_34 , висновок балістичної експертизи патрона вилученого з місця події. Також вважає, що судом необґрунтовано відхилені показання свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 та ОСОБА_37 про його - ОСОБА_8 , непричетність до розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3 .. Після затримання по підозрі у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3 співробітники міліції застосовували до нього недозволені методи слідства, однак будучи непричетним до скоєння злочину не обмовив себе у вчиненому. Працівниками міліції застосовувались незаконні методи слідства й до ОСОБА_17 , який також обмовив себе в скоєнні злочинів, а також обмовив його - ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину. Вважає, що судом необґрунтовано прийняті до уваги показання ОСОБА_17 . Просить вирок скасувати, виправдавши його за ч. ч. 3 ; 4 ст. 187; ч. 3 ст. 289 ; ч. 1 ст. 263 КК України ;
- засуджений ОСОБА_9 вказує на те, що вирок є незаконним та необґрунтованим, що зібрані по справі докази в підтвердження його вини в скоєнні злочинів викликають сумніви в їх достовірності ; під час розгляду справи допущена неповнота та необ'єктивність при з'ясуванні фактичних обставин справи, що судом не вмотивовано висновки про прийняття одних і відхилення інших доказів, зокрема, доказів, що підтверджують невинуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у скоєнні злочинів. Посилається на те, що судом не дана оцінка показанням, які він давав під час розгляду справи про те, що передбачені ст. 187 КК України злочини скоїв не із засудженими по справі, а іншими особами. У даних ним показаннях вказував на прізвище, ім'я по батькові цих інших осіб - ОСОБА_38 та ОСОБА_39 .. Суддя даним ним показанням належної оцінки не дав, внаслідок чого незаконно були засуджені особи, які злочинів не скоювали : ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .. Приєднані до справи як речові докази біти не є тими бітами, що були використані під час розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_3 .. Також вважає, що судом необґрунтовано відхилені показання свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 та ОСОБА_40 про непричетність ОСОБА_8 та ОСОБА_6 до скоєння злочинів й які підтверджують, що в час вчинення злочину засуджені знаходились в інших місцях, а не в місцях скоєння злочинів. Явка з повинною, написана ним під час досудового слідства, здобута працівниками міліції в зв'язку із застосовуваними до нього незаконними методами слідства: заходами фізичного та психологічного впливу, що саме в зв'язку з незаконними методами слідства обмовив ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у скоєнні дій, які останні не вчиняли. Викладені в явці з повинною дані про осіб, які вчинили злочини, йому повідомили працівники міліції. Недоведеною вважає його вину в скоєнні злочину передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. Вважає, що судом не встановлений мотив і мета незаконного заволодіння транспортним засобом, які відповідно до ст. 64 КПК України підлягають обов'язковому встановленню. Незаконним також вважає вирок суду і в частині конфіскації автомобіля марки «ВАЗ- 21104». Висновок одорологічної експертизи вважає таким доказом, що породжує сумніви в його достовірності. Просить вирок скасувати, а кримінальну справу направити на додаткове розслідування.
При попередньому розгляді кримінальної справи, заслухавши прокурора, яка не заперечувала проти направлення кримінальної справи до місцевого суду, перевіривши її матеріали, вважаю, що судом першої інстанції повторно перед направленням справи на розгляд до апеляційного суду не дотримані вимоги кримінально-процесуального закону.
Відповідно до ч. 7 ст. 374 КПК України (1960 року) вказівки суду, який розглядав справу в апеляційному порядку є обов'язковими для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні справи та суду першої інстанції при повторному розгляді справи.
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що засуджений ОСОБА_6 після ознайомлення з протоколом судового засідання подав на нього зауваження, вказавши на неправильність та неповноту протоколу. У матеріалах кримінальної справи відсутні дані про те, що головуючий у справі - суддя ОСОБА_31 , розглянувши зауваження, посвідчив їх правильність або відхилив, чи залишив їх без розгляду в зв'язку з пропуском строку на їх подання. На необхідності розгляду вказаного питання зазначалось в постанові Апеляційного суду Закарпатської області від 26 серпня 2014 року, однак судом ці вказівки виконані не були.
З матеріалів кримінальної справи також убачається, що судом не дана належна оцінка апеляційній скарзі, яку подав прокурор Ужгородської міжрайонної прокуратури ОСОБА_5 , який приймав участь у розгляді справи, на відповідність її вимогам ч. 2 ст. 350 КПК України (1960 року), а саме в апеляційній скарзі не міститься посилання на відповідні аркуші справи в підтвердження доводів про незаконність та необґрунтованість вироку. Крім того, в апеляційній скарзі, зазначивши про те, що при призначенні засудженим покарання не враховані дані про їх особи, прокурор не вказував на те, які саме дані про особи засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не враховані при призначенні їм покарання й свідчать про те, що призначене засудженим покарання є занадто м'яким. Твердження прокурора про те, що засуджені вчинили особливо тяжкі злочини, частково не ґрунтується на вимогах ст. ст. 12 ; 263 КК України, оскільки передбачене санкцією ч. 1 ст. 263 КК України діяння не відноситься до особливо тяжких злочинів. З апеляційної скарги прокурора не вбачається у редакції якого саме Закону - стаття 263 КК України, апеляційний суд повинен винести рішення про засудження ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за скоєні ними діяння поєднані з незаконним придбанням, зберіганням, виготовленням та носінням вогнепальної зброї і боєприпасів. Зі змісту апеляційної скарги прокурора та її прохальної частини вбачається, що прокурор просить вирок суду в частині призначення ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 263 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки скасувати й призначити за вказаною нормою права кожному засудженому по чотири роки позбавлення волі, що прокурором не вмотивовано висновок про те на підставі чого він прийшов до переконання що призначене судом першої інстанції за ч. 1 ст. 263 КК України покарання є незаконним та необґрунтованим, не враховано, що він просить призначити саме таке покарання, яке призначено місцевим судом. Зі змісту апеляційної скарги прокурора та її прохальної частини також вбачається, що прокурор просить вирок суду в частині призначення ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років із конфіскацією майна та ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк сім років із конфіскацією майна скасувати, і призначити за вказаними нормами права засудженому, відповідно, вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна та сім років позбавлення волі з конфіскацією майна, при цьому, не вмотивувавши висновок про те на підставі чого він прийшов до переконання, що призначене судом першої інстанції покарання є незаконним та необґрунтованим та, не врахувавши, що він просить за вказаними вище нормами кримінального закону призначити саме таке покарання, яке призначено місцевим судом. В апеляційній скарзі прокурор також не вмотивував висновок про те на підставі чого прийшов до переконання, що призначене ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 187 КК України покарання на строк сім років у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, є занадто м'яким, несправедливим, а покарання про призначення якого він клопоче, зокрема, за вказаною нормою кримінального закону призначити вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна, відповідатиме ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину та даним про особу засудженого ОСОБА_8 і буде законним, обґрунтованим та справедливим. Виконуючи вимоги ст. 350 КПК України головуючим у справі - суддею ОСОБА_41 , 01 жовтня 2014 року винесена постанова, якою прокурора зобов'язано усунути вказані вище недоліки апеляційної скарги. Прокурор, виконуючи вказівки суду першої інстанції та усуваючи недоліки апеляційної скарги подав доповнення до апеляційної скарги, в якому клопотав «виключити з вироку Ужгородського міськрайонного суду від 27 березня 2014 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 із ч. 3 ст. 289 КК України посилання на кваліфікуючу ознаку, що завдало великої матеріальної шкоди». Вказане вище свідчить про те, що в апеляційній скарзі прокурором ставиться питання про погіршення становища засуджених, а у доповненні до апеляційної скарги - про зменшення обсягу обвинувачення, тобто про пом'якшення становища, що за змістом свідчить про суперечності у процесуальних документах прокурора.
Зі змісту доповнення до апеляційної скарги прокурора вбачається, що у ньому не міститься посилання на відповідні аркуші справи в підтвердження доводів про незаконність та необґрунтованість вироку, не вказується на те, які саме дані про особи засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не враховані при призначенні їм покарання й свідчать про те, що призначене засудженим покарання є занадто м'яким ; у редакції якого саме Закону - стаття 263 КК України, апеляційний суд повинен винести рішення про засудження ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за скоєні ними діяння поєднані з незаконним придбанням, зберіганням, виготовленням та носінням вогнепальної зброї і боєприпасів. У доповненні до апеляційної скарги прокурор також не вмотивував висновок про те на підставі чого прийшов до переконання що призначене судом першої інстанції покарання, як за окремо взятою частиною відповідної статті кримінального закону, так і за сукупністю злочинів, є незаконним та необґрунтованим, а покарання про призначення якого він клопоче, відповідатиме ступеню суспільної небезпечності вчинених злочинів та даним про особи засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 й буде законним, обґрунтованим та справедливим.
Подавши доповнення до апеляційної скарги прокурор ОСОБА_5 подав тільки три його копії, не врахувавши вимоги ст. 349 КПК України та матеріали кримінальної справи, згідно яких до апеляції (доповнення до апеляції) прокурора подається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція, а саме потерпілим ОСОБА_42 та ОСОБА_43 , ОСОБА_3 та ОСОБА_44 , представнику останніх двох адвокату ОСОБА_4 і прокурору - учаснику процесу.
Суду першої інстанції при вирішенні цих питань необхідно врахувати вимоги, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року “Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку” - за наявності підстав, у разі невиконання апелянтом вимог залишити без розгляду.
Крім того, суду першої інстанції при призначенні справи до слухання в апеляційному суді необхідно також виконати вимоги ст. 354 КПК України (1960 року): дати повідомлення про доставку засуджених ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , оскільки в апеляції прокурора ставиться питання про погіршення їх становища, що місцевим судом вказівки апеляційного суду в цій частині повторно не виконані.
За таких обставин, вважаю, що відповідно до ст. 359 КПК України (1960 року) кримінальна справа щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 підлягає поверненню до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для виконання вимог ст. ст. 88-1, 352, 354 КПК України (1960 року).
Керуючись пунктами 11, 15 розділу ХІ “Перехідні положення” Кримінального процесуального кодексу України та ст. ст. 357, 359 КПК України (1960 року), суддя, -
кримінальну справу щодо засуджених вироком Ужгородського міськрайонного суду від 27 березня 2014 року ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 повернути до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для виконання вимог ст. ст. 88-1, 352, 354 КПК України (1960 року).
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1