Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/407/15-ц
17.02.2015 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого - судді Леньо В.В.,
при секретарі - Дорда Д.В.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно,
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.
Вимоги позову мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки-ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачки-ОСОБА_8.
Після смерті мого батька відкрилась спадщина, до складу якої, зокрема, входить житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1.
За життя спадкодавцем залишено заповідальне розпорядження на користь позивачки, яке посвідчено 21.03.2006 року секретарем Великоком"ятської сільської ради Виноградівського району за реєстровим №81. Заповіт не змінено і не скасовано.
Позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом. Спадкоємців, визначених у ст.1241 ЦК України немає.
На час відкриття спадщини, позивачка постійно проживала однією сім»єю із батьком-ОСОБА_7 (з січня 1999 року по день його смерті-ІНФОРМАЦІЯ_2), вели спільне господарство та мали спільний побут, позивачка дбала про належні умови життя свого батька, а також матері, стежила за станом його здоров"я, в подальшому організувала і провела його поховання.
Інших спадкоємців, передбачених ст.1241 ЦК України, немає.
У відповідності до Рішення Виноградівського районного суду від 27.01.2015 року по справі за №299/4688/14-ц, встановлено факт мого постійного проживання із моїм батьком ОСОБА_7 з січня 1999 року і до часу відкриття спадщини-ІНФОРМАЦІЯ_2
В зв'язку з необхідністю прийняття спадщини, що залишилася після смерті батька, позивачка звернулася до нотаріуса для подачі нею документів на оформлення спадщини, що залишилася після смерті її батька ОСОБА_7
Разом з тим нотаріусом позивачці було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину у зв"язку із тим, що батьком за життя не було оформлено правовстановлючі документи на спадковий будинок та роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду
Позивачка ОСОБА_1, про день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з"явилася, однак до суду подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, та про те, що заявлені позовні вимоги підтримує повністю та просить суд такі задоволити.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про день, час та місце розгляду справи будучи належним чином повідомлені належним чином своєчасно, в судове засідання не з'явилися, однак до суду подали заяву про розгляд справи за їх відсутності та про те, що не заперечують проти задоволення зміненого позову.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.169 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів та доказів і приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач в своїй позовній заяві, відповідачкою позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ст.174 ЦПК України визнання ним позову прийнято судом.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки-ОСОБА_7, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачки-ОСОБА_8.
Після смерті батька позивачки відкрилась спадщина, до складу якої, зокрема, входить житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1.
За життя спадкодавцем залишено заповідальне розпорядження на користь позивачки, яке посвідчено 21.03.2006 року секретарем Великоком"ятської сільської ради Виноградівського району за реєстровим №81. Заповіт не змінено і не скасовано.
Позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом. Спадкоємців, визначених у ст.1241 ЦК України немає.
На час відкриття спадщини, позивачка постійно проживала однією сім»єю із батьком-ОСОБА_7 (з січня 1999 року по день його смерті-ІНФОРМАЦІЯ_2), вели спільне господарство та мали спільний побут, позивачка дбала про належні умови життя свого батька, а також матері, стежила за станом його здоров"я, в подальшому організувала і провела його поховання.
Інших спадкоємців, передбачених ст.1241 ЦК України, немає.
У відповідності до Рішення Виноградівського районного суду від 27.01.2015 року по справі за №299/4688/14-ц, встановлено факт мого постійного проживання із моїм батьком ОСОБА_7 з січня 1999 року і до часу відкриття спадщини-ІНФОРМАЦІЯ_2
В п.3.1 Узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п.3.3 - що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об'єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім'я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.
Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
В зв'язку з необхідністю прийняття спадщини, що залишилася після смерті батька, позивачка звернулася до нотаріуса для подачі нею документів на оформлення спадщини, що залишилася після смерті її батька ОСОБА_7
Разом з тим нотаріусом позивачці було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину у зв"язку із тим, що батьком за життя не було оформлено правовстановлючі документи на спадковий будинок та роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду з посиланням на пункти 4.15, 4.18 Глави 10 Частини 2 «Порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій», затверджених Наказом Мін'юсту "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"), від 22.02.2012, № 296/5, згідно до яких: -Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку» (відмова нотаріуса за №203/01-16 від 10.12.2014 року).
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Крім того у відповідності до правової позиції, висловленої ВССУ у своєму Листі за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до виготовленого КП Виноградівським РБТІ Технічного паспорту від 28.11.2014 року та довідки КП «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» за №770/14 від 29.11.2014 року вбачається, що житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1, будівництвом завершений (рік закінчення будівництва 1957 рік), не є самочинно збудованим, будівля та інші господарські будівлі не є аварійними та придатні до користування і проживання, такі рахуються за батьком позивачки ОСОБА_7, однак за життя ним не було виготовлено правовстановлюючих документів, які передбачені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на сьогоднішній день вимагаються нотаріусом для оформлення спадкових прав.
Крім того, згідно Довідки виконкому Велоком"ятської сільської ради Виноградівського району за №02-37/478 від 24.11.2014 року, вбачається, що житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1, згідно погосподарської книги рахується за ОСОБА_7, який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер (копія Довідки з погосподарської книги додається).
Відповідно до ст.10-13 глави ІІІ Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31. 01.1966 року, затвердженої заступником міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, погодженої заступником голови Верховного суду Української РСР 15.01.1966 року (втратила чинність 19.01.1996 року), при відсутності правовстановлюючих документів право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради та висновком інвентар бюро.
Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеціїї про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою( ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).
Керуючись ст.ст. 10, 27, 30, 60, 169, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.16, 392 ЦК України, ст. 124 Конституції України,-
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканкою АДРЕСА_2 право власності в цілому на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, Закарпатської області, (загальною корисною площею 71,4 кв.метрів в тому числі 40,8 кв.метрів житлової площі).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
ГоловуючийВ. В. Леньо