ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.02.2015Справа №910/29714/14
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна контора "Житлоексплуатація"
до публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники сторін:
Від позивача Рибай Л.В.(директор)
Від відповідача Гаркавенко С.В.(дов. від 01.12.2014)
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок по Договору на постачання теплової енергії в гарячій воді № 1541431 від 22.09.2006 за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 на загальну суму 151 859,78 грн., оскільки тарифи, що встановлені Розпорядженнями № 1332, № 1333, № 1335, № 191, № 392 є не чинними, а розрахунки по тарифам, що були встановлені даними Розпорядженнями - незаконними, в зв'язку з чим за період дії даних Розпоряджень КМДА (01.01.2010 - 31.12.2010) повинен бути проведений відповідачем перерахунок за поставлену теплову енергію на підставі чинних тарифів.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.12.2014 порушено провадження у справі №910/29714/14 та призначено до розгляду на 22.01.2015.
22.01.2015 в судовому засіданні оголошено перерву на 05.02.2015, а 05.02.2015 - на 12.02.2015 для подання додаткових доказів по справі.
Представник позивача з'явився в судове засідання 12.02.2015, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 12.02.2015 також з'явився, подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
22.09.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна контора "Житлоексплуатація"(далі позивач) та публічним акціонерним товариством "Київенерго"(далі відповідач) укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 1541431 (далі по тексту - Договір) для постачання теплової енергії у гарячій воді до житлового будинку, що знаходиться за адресою; м. Київ, вул. Ф. Ернста, 6 (додаток б до Договору).
Предметом Договору відповідно до п. 1.1. є зобов'язання відповідача виробити та поставити теплову енергію позивачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а позивач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
П. 2.1 Договору визначено, що сторони при виконанні його умов , а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, зобов'язані керуватись тарифами, затвердженими КМДА, чинним законодавством України...
Згідно з п. 2.2.4 договору відповідач зобов'язується сповіщати позивача про зміну тарифів на теплову енергію.
Розділом 2.5 передбачено право позивача вимагати від відповідача надання достовірної інформації про тарифи на теплову енергію та відшкодування, перевіряти достовірність нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію, згідно з умовами Договору. Звертатися до суду у встановленому чинним законодавством порядку для вирішення питань, що стосуються предмета Договору.
Розділом 3 Договору передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання умов цього Договору, невірність застосування тарифів і достовірність нарахувань за фактично відпущену теплову енергію, надання стороні недостовірних даних, які впливають на розрахунки.
Крім того додатком № 2 до Договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію проводяться згідно з тарифами встановленими Відповідачу Управлінням цінової політики КМДА, затвердженими Розпорядженнями КМДА. Також сторони погодили, що з моменту початку дії Договору, а саме з 22.09.2006 застосовується тариф, що встановлений Розпорядженням КМДА № 2249 від 10.12.2004, а саме 54,42 грн. за Гкал. (з ПДВ).
Управлінням цінової політики КМДА були затверджені нові тарифи на 2010 рік, а саме Розпорядженнями КМДА № 1332, № 1333, № 1335, № 191, № 392. При цьому чинність цих Розпоряджень КМДА стосовно встановлення тарифів на теплову енергію неодноразово була предметом розгляду в адміністративних судах.
Так Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014 скасовано Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011 та залишено в силі постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2010. Відповідно Постановою Шевченківського районного суду м, Києва від 10.12.2010 позов задоволений, дії Київського міського голови визнані неправомірними; Розпорядження № 1332, № 1333, № 1335, № 191, № 392 визнані незаконними та не чинними з моменту прийняття, в зв'язку з тим, що оскаржувані розпорядження прийняті Київським міським головою із порушенням принципу розподілу владних повноважень, оскільки вони прийняті, як нормативні акти місцевої державної адміністрації і підлягають обов'язковій реєстрації у органах юстиції, відповідно до п. 1 Указу Президента України № 493/92 від 03.10.1992 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади».
Ухвала Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014 була оскаржена до Верховного суду України, Постановою Верховного суду України від 08.12.2014 Ухвала Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014 - залишена без змін.
В зв'язку з вищевикладеним тарифи, що встановлені Розпорядженнями № 1332, № 1333, № 1335, № 191, № 392 є не чинними, а розрахунки по тарифам, що були встановлені даними Розпорядженнями - незаконними, в зв'язку з чим за період дії даних Розпоряджень КМДА (01.01.2010 - 31.12.2010) повинен бути проведений Відповідачем перерахунок за поставлену теплову енергію, на підставі чинних тарифів.
В зв'язку з тим, що вказаними судовими рішеннями (в формі Ухвал та Постанов) скасовано Розпорядження № 1332, № 1333, № 1335, № 191, № 392 та вказано на необхідність державної реєстрації Розпоряджень КМДА, якими встановлювались тарифи на теплову енергію, розрахунки за теплову енергію між сторонами повинні проводитись згідно останнього Розпорядження КМДА, що пройшло державну реєстрацію, а саме згідно Розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення», що зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27 червня 2002 р. за № 46/429.
Факт поставки теплової енергії саме в тих об'ємах, що зазначені в перерахунку підтверджується табуляграмами та розрахунковими документами, що передбачені Додатком 2 до Договору. Розпорядженням КМДА від 20 червня 2002 року № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення» встановлено наступні тарифи на теплову енергію: 65,30 грн. за Гкал. з ПДВ (54,42 грн. за Гкал, без ПДВ). Отже враховуючи даний тариф, позивач надав контр розрахунок вартості теплової енергії з врахуванням скасованих тарифів.
Як наголошує позивач у своєму позові, згідно даного перерахунку відповідач, застосовуючи не чинні тарифи, безпідставно збільшив нарахування за Договором, за період з 01.01.2010 - 31.12.2010 на 151 859,78 грн.,. тобто нарахував за поставлену теплову енергію, згідно не чинних тарифів, на суму 310 546.37 грн., а згідно Розпорядження КМДА від 20 червня 2002 року № 1245 повинно було нараховано 158 686,59 грн.
Проте суд не погоджується з такими твердженнями позивача та приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку з таким:
За приписом ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до ст. 20 цього ж Закону, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
У своїй роботі ПАТ «Київенерго» керується чинним законодавством, Статутом, нормативними документами Міністерства палива та енергетики України та розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА).
Згідно пп. 2.1 Договору, при виконанні умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.
В силу п. 2 ч. 1 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Частиною 2 ст. 140 Конституції України та 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно ст. 10 Закону України «Про столицю України -місто герой Київ» Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
Згідно з п. 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.
Отже, виходячи із змісту ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий орган створюється Київською міською радою.
Рішенням Київської міської ради від 20 червня 2002 року 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності»було утворено виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ»паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація».
Специфікою виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження, порядок діяльності.
Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний суд України своїм рішенням від 25.12.2003 № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ», де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Таким чином, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.
Згідно п. 7 ст. 18 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає та встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх одержанням. Відповідно до ст. 41 даного Закону голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Крім того, Київський апеляційний адміністративний суд у Постанові від 24.02.2011 у справі № 2а-57/09 зазначає, що колегія суддів прийшла до висновку, що нормативно-правові акти КМДА (виконавчого органу Київради) щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги, прийняті в межах повноважень виконавчого органу Київської міської ради, державній реєстрації не підлягають, а тому відсутність реєстрації оскаржуваних нормативно-правових актів в органах міністерства юстиції України не може бути підставою для визнання оскаржуваних розпоряджень не чинними.
П. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.
Позивач самостійно обрав собі тариф на теплопостачання. На його думку, законними є лише тарифи за розпорядженням КМДА від № 1245 від 20.06.2002, тому що останнє пройшло реєстрацію в органах юстиції (усі подальші розпорядження, що вводили в дію тарифи на теплову енергію не проходили державної реєстрації в органах юстиції).
Проте, суд з такою думкою не погоджується, оскільки, як наголосив відповідач, перерахувати нарахування за період 01.01.2010 по 31.12.2010 не можливо з причин нерентабельності вартості теплової енергії за 1 Гкал по 54,42 грн. за вказаний період і невідповідності вимогам ст. 1 Закону України «Про теплопостачання».
Суд вважає, що у відповідача відсутні правові підстави здійснювати даний перерахунок з огляду на те, що, по-перше, розпорядження № 1245 було скасовано розпорядженням КМДА від 18.04.2008 № 578 (зареєстроване в Головному управлінні юстиції ум. Києві 15.05.2008 за № 12/778), по-друге, нове розпорядження не було прийнято.
Суд наголошує, що відносини ж між позивачем та відповідачем регулюються законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005, Законом України «Про електроенергетику» від 16.10.1997, «Правилами користування тепловою енергією» затвердженими Постановою КМУ від 03.10.2007 та ін.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про електроенергетику» та ЗУ «Про теплопостачання» енергією є електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для її купівлі продажу.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем цих послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробником послуг є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.
Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна контора "Житлоексплуатація" - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
3. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 17.02.2015