ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.02.2015Справа №910/27944/14
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «ВСЕСВІТ»
до за участю про Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідне ферровиробництво» визнання договору поруки №П/13/25 недійсним
Представники:
від Позивача: Негода В.В. (представник за довіреністю);
від Відповідача: Миронюк Д.С. представник за довіреністю);
від Третьої особи: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «ВСЕСВІТ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» (надалі також - «Відповідач») про визнання Договору поруки №П/13/25 недійсним.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 12.11.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідне ферровиробництво» та Публічним акціонерним товариством «Терра Банк» було укладено Кредитний договір №КЛ/13/25. 04 лютого 2014 року в якості забезпечення виконання зобов»язань Третьої особи між Публічним акціонерним товариством «Терра Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «ВСЕСВІТ» було укладено Договір поруки №П/13/25, відповідно до умов якого в разі порушення боржником своїх зобов»язань за кредитним договором поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник. Позивач зазначає, що у нього не було яких - небудь активів, які б могли слугувати забезпеченням виконання зобов»язання, а тому Відповідач видав кредит без забезпечення. У зв»язку з чим Позивач вважає, що Відповідач уклав кредитний договір, умови якого передбачають надання Третій особі переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а тому в силу Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» такий правочин є нікчемним, а договір поруки є недійсним, оскільки така недійсність спричинюється недійсністю основного зобов»язання.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/27944/14, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідне ферровиробництво», судове засідання призначено на 14.01.2015 р.,
14.01.2015 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача та представник третьої особи в судове засідання не з'явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 16.12.2014 року не виконали.
Суд, ознайомившись з матеріалами та обставинами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача надати належним чином засвідчену копію Кредитного договору №КЛ/13/25 від 12.11.2013 року.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.01.2015 року відкладено розгляд справи на 11.02.2015 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача, представника третьої особи в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду про порушення провадження по справі, витребуванням додаткових доказів по справі.
03.02.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 14.01.2015 року, а саме: копія кредитного договору №КЛ/13/25 від 12.11.2013 року та копія Договору про внесення змін та доповнень №1 від 29.11.2013 року до Кредитного договору №КЛ/13/25 від 12.11.2013 року, які долучені до матеріалів справи.
11.02.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 11 лютого 2015 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив Суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник Відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, якими просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В судове засідання представник Третьої особи не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 27.01.2015 року уповноваженому представнику Третій особі.
Приймаючи до уваги, що Третя особа була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 11 лютого 2015 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
12.11.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Терра Банк» (Кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Дослідне ферровиробництво» (Позичальник) був укладений кредитний договір № КЛ/13/25, за умовами якого:
- Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію (кредит або кредитна лінія) з загальним лімітом у сумі 137 000 000 грн., а позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в межах строку кредитування, встановленого в пункті 1.3 Кредитного договору, в розмірі 24% річних та сплатити інші платежі, передбачені Кредитним договором (пункт 1.1 Кредитного договору);
- цільове використання (мета) кредиту: для поповнення оборотних коштів (пункт 1.2 Кредитного договору);
- кредитна лінія відкривається з 12.11.2013 р. по 11.11.2014 р. (підпункт 1.3.1 пункту 1.3 Кредитного договору);
- позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в строки (терміни) по 11.11.2014 включно (підпункт 1.3.2 пункту 1.3 Кредитного договору);
Кредитний договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (пункт 7.1 Кредитного договору);
Підписанням Кредитного договору позичальник підтверджує, зокрема: свою здатність виконувати умови кредитного договору; Кредитний договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для позичальника чи його статуту, іншим установчим документам; відсутні будь-які перешкоди для виконання Кредитного договору на день його підписання, позичальник повністю розуміє всі умови Кредитного договору, свої права та обов'язки за Кредитним договором і погоджується з ними (пункт 7.4 Кредитного договору);
Кредитний договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно з умовами Кредитного договору (пункт 7.12 Кредитного договору).
04 лютого 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Терра Банк» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «ВСЕСВІТ» (Поручитель) було укладеного Договір поруки №П/13/25, відповідно до умов якого Поручитель зобов»язався відповідати перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідне ферровиробництво» його зобов2язань за Кредитним договором №КЛ/13/25 від 12.11.2013 року, укладеним між Кредитором і Боржником, а також всіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, включаюси зобов2язання за користування кредитними коштами, комісій, пені, інших штрафних санкцій, відшкодування збитків, тощо. Строк, порядок надання та повернення кредиту, нарахування та сплати процентів, комісій визначено Основним договором.
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що в разі порушення Боржником своїх зобов»язань за Основним договором Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.
Згідно з п.4.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до виконання в повному обсязі Боржником та/або Плоручителем зобов2язань за Основним договором.
В обґрунтування заявлених позовних вимог про визнання Договору недійсним (оскаржуваний договір), Позивач посилається на те, що у нього не було яких - небудь активів, які б могли слугувати забезпеченням виконання зобов»язання, а тому Відповідач видав кредит без забезпечення. У зв»язку з чим Позивач вважає, що Відповідач уклав кредитний договір, умови якого передбачають надання Третій особі переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а тому в силу Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» такий правочин є нікчемним, а договір поруки є недійсним, оскільки така недійсність спричинюється недійсністю основного зобов»язання.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «ВСЕСВІТ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Подібні положення містяться у ст. 180 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України).
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Позивач стверджує, що Кредитний договір укладено всупереч п. 6 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстав, зокрема, банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Крім того, поручитель не має активів, які б були б здатні підтвердити його платоспроможність.
Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України передбачено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно ч. 2 ст. 346 ГК України, для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
21.08.2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 518 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» до категорії неплатоспроможних».
На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду 21.08.2014 року прийнято рішення №72 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Терра Банк», відповідно до якої запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 22.08.2014 року по 22.11.2014 року включно; призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Терра Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20.11.2014 №122 продовжено здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Терра Банк» на один місяць до 22.12.2014 включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду.
Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичній особі» під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Частиною першою статті 35 Закону встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня "спеціаліст") та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
За приписами частин першої та другої статті 38 Закону уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 37 Закону уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Відповідно до частини третьої статті 38 Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Отже, судом встановлено, що обов'язок щодо забезпечення перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону, покладено на уповноважену особу Фонду, яким не є Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «ВСЕСВІТ».
Зважаючи на те, що Відповідач є банківською установою, то спірні правовідносини регулюються також положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Оцінка ризику невиконання боржником/контрагентом зобов'язань (тобто ризику того, що виконання боржником зобов'язання проводитиметься з перевищенням строків, передбачених умовами договору, або в обсягах, менших, ніж передбачено договором, або взагалі не проводитиметься) за всіма активними банківськими операціями та наданими банком фінансовими зобов'язаннями здійснюється банками відповідно до Постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих витрат за активними банківськими операціями» від 25.01.2012р. № 23 (зареєстрованої Мінюстом України за № 231/20544 від 15.02.2012р.).
Згідно з п. 2.4 вищезазначеного Положення, банк, оцінюючи фінансовий стан боржника, визначає його кредито- та платоспроможність. Банк визначає платоспроможність боржника протягом строку дії договору з періодичністю, визначеною цим Положенням.
Відповідно до п. 2.5 Положення, банк під час розрахунку резервів за активами/наданими фінансовими зобов'язаннями враховує вартість забезпечення відповідно до глави 4 розділу II цього Положення.
Пунктом 4.1 глави 4 розділу 2 Положення визначено, що банк під час розрахунку резерву за кредитними операціями враховує прийнятне забезпечення, передбачене цією главою, якщо воно надано на строк не менший, ніж строк користування активом.
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої та третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Крім цього, приписи ч. 2 ст. 346 Господарського кодексу України не містять імперативних норм відносно розміру коефіцієнту ліквідності забезпечення, який може бути розцінений як перевага (пільга), а містять положення щодо гарантій, які звужують ступень ризику банка у кредитних відносинах.
Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору поруки недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, Позивачем також не надано суду жодних належних та допустимих доказів всупереч вимог ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження його доводів, викладених у позовній заяві, оскільки фінансовий звіт не є такими доказами, враховуючи, що кредитний договір не суперечить нормам чинного законодавства України, зокрема тим, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «ВСЕСВІТ» до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про визнання Договору поруки №П/13/25 від 04.02.2014 року недійсним задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «ВСЕСВІТ» до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про визнання недійсним Договору поруки №П/13/25 від 04.02.2014 року - відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 13 лютого 2015 року..
Суддя О.В. Чинчин