10.02.15р. Справа № 904/8598/14
За позовом Підприємства споживчої кооперації "Укооппромторг у м. Броварах", м. Бровари Київська область
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс", м. Синельникове Синельниківського району Дніпропетровської області
від відповідача-2: Приватного акціонерного товариства "Винагрокомплекс", смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області
про визнання недійсним договору поруки № 15/05/14 від 15.05.14р.
Суддя Рудь І.А.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Голик М.О., дов. № б/н від 13.08.13р.;
від відповідача-2: Гайдай С.Е., дов. № б/н від 01.12.14р.
Підприємство споживчої кооперації "Укооппромторг у м. Броварах" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить визнати недійсним договір поруки №15/05/14 від 15.05.14р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" та Приватним акціонерним товариством "Винагрокомплекс".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки №15/05/14 від 15.05.14р. має ознаки фіктивного правочину, тобто, укладеного без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а лише з метою зміни територіальної підсудності справи у випадку звернення відповідача-1 до суду з вимогами до позивача за договором поставки № 21/2013 від 15.04.2013р.Окрім того, позивач вважає, що договір поруки , за яким інша особа бере на себе зобов'язання перед кредитором щодо виконання умов договору та сплати коштів боржником, не може бути укладеним без повідомлення про це боржника, відповідно до ч.1 ст. 557 ЦК України.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, доводи, наведені позивачем у позовній заяві вважає безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам діючого законодавства та носять характер припущення. Відповідно до положень Цивільного кодексу України договір поруки укладається між кредитором і поручителем і боржник не є стороною по договору поруки, що не тягне за собою зміну об'єму прав та обов'язків боржника. Також, чинним законодавством та умовами оспорюваного договору поруки не встановлений обов'язок поручителя чи кредитора попереджати або повідомляти боржника про укладення договору поруки в порядку забезпечення виконання ним зобов'язання перед кредитором. Просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відповідач-2 позовні вимоги не визнав, у відзиві на позов зазначив, що позивач не навів жодних доказів та аргументів на підтвердження позовної заяви. До того ж, чинним законодавством та умовами договору поруки не встановлений обов'язок поручителя чи кредитора попереджати або повідомляти боржника про укладення договору поруки в порядку забезпечення виконання ним зобов'язання перед кредитором. Просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Позивач явку свого повноважного представника в призначені судові засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача, оскільки про час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, долучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В порядку ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників відповідачів, господарський суд, -
15.04.2013р. між Підприємством споживчої кооперації "Укооппромторг" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (постачальник) укладено договір поставки № 21/2013 (надалі-Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах договору. Найменування, асортимент та ціна товару, що постачається, зазначається в додатку № 1 "Специфікація (прайс-лист)", який є невід'ємною частиною договору (п. п. 1.1, 1.2 Договору).
Відповідно до п. п. 2.1, 2.2, 6.1 Договору товар поставляється постачальником окремими партіями у відповідності із замовленнями на поставку. Постачальник зобов'язався приймати від покупця замовлення на поставку товару та здійснювати поставку товару за адресами, в кількості та на дату, зазначені у замовленні, власними транспортними засобами та за власний рахунок. Ціна на товар визначається на підставі узгоджених сторонами специфікацій (прайс-листів) та може бути змінена виключно за попереднім узгодженням з покупцем не менш ніж за 30 робочих днів до внесення таких змін, виключно за письмовим узгодженням сторін.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, що мало місце протягом дії договору (п. 12.1 Договору, викладений в редакції додаткової угоди № 2 від 15.04.2013р., п. 12.2. Договору).
15.05.14р. між Приватним акціонерним товариством "Винагрокомплекс" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (кредитор) укладено договір поставки № 15/05/14 (надалі-Договір поруки) відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку підприємством споживчої кооперації (боржник) щодо зобов'язань згідно Договору, укладеного між кредитором та боржником (основний договір) (п.1.1 Договору поруки).
Відповідно до п.2.1 Договору поруки під основним договором в цьому Договорі розуміють Договір від 15.04.2013р № 21/2013, укладений між кредитором (в основному договорі іменується постачальник) та боржником (в основному договорі іменується покупець).
За умовами п. 3.1 Договору поруки передбачений цим договором обов'язок поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми 1 000 (одна тисяча ) грн.
Згідно п. 3.2 Договору поруки поручитель не відповідає за сплату боржником процентів, за відшкодування збитків, а також штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язання про основному договору.
Відповідно до п. 4.1 Договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку протягом 10 (десяти) днів після виникнення заборгованості за основним договором, кредитор звертається з письмовою вимогою до поручителя про виконання цього обов'язку.
За умовами п. 4.2 Договору поруки поручитель зобов'язаний сплатити кредитору несплачену боржником суму в строк протягом десяти банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги кредитора шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 30.12.14р. (п.7.1 Договору поруки)
Позивач посилається на відсутність волевиявлення боржника щодо укладення договору поруки, вважає, що договір поруки вчинений відповідачами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, у зв'язку з чим є фіктивним у відповідності до положень ст. 234 ЦК України та повинен бути визнаний судом недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України, проти чого заперечують відповідачі, що і є причиною спору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідачів оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно наведеної правової норми, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Частина третя статті 215 ЦК України передбачає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні засади поруки визначені Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. (ч. ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України).
Порука як вид забезпечення зобов'язання спрямована на можливість задоволення вимог кредитора за рахунок солідарного або субсидіарного боржника за цим зобов'язанням у випадку його порушення основним боржником.
Загальні правила щодо заміни сторони в зобов'язанні встановлені статтями 512-520 Цивільного кодексу України. Цими правилами визначений перелік випадків, внаслідок яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений, у тому числі, в інших випадках, встановлених законом. При цьому, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Щодо заміни боржника у зобов'язанні, діє правило про те, що таке можливо лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Отже, закон не встановлює обов'язкову участь або надання згоди при укладенні договору поруки з боку основного боржника, якщо це не передбачено договором щодо основного зобов'язання або прямо не заборонено спеціальними нормами (нормами законодавства в окремих правовідносинах).
Слід також зазначити, що відсутність в договорі поруки участі основного боржника не є порушенням положень, визначених статтею 626 Цивільного кодексу України, на що посилається позивач. Зокрема, позивач стверджує, що виникнення певних зобов'язань у основного боржника можливе лише при наявності його волевиявлення при укладенні договору поруки. На думку позивача це випливає із визначення такого поняття як договір.
Суд не погоджується з доводами позивача про те, що договір поруки створює обов'язки для боржника, оскільки безпосередньо на права та обов'язки боржника порука як вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає. Зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються).
Згідно з приписами статей 553, 554 Цивільного кодексу України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним. Наведене узгоджується з роз'ясненнями Вищого господарського суду України, викладеними у п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
З урахуванням абзацу першого частини другої статті 207, частини першої статті 547 та статті 553 Цивільного кодексу України договір поруки є чинним за умови його укладення у письмовій формі та підписання кредитором і поручителем. За загальним правилом, волевиявлення боржника щодо укладення договору поруки не є обов'язковим, а відтак, в силу статей 203, 215, 553 Цивільного кодексу України, відсутність згоди боржника не є підставою для визнання недійсним договору поруки, укладеного поручителем та кредитором боржника (абз. 2, 3 п. 4.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 24.11.2014р. № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів").
Згідно з частиною 1 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
За приписами п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі вищевикладеного, позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами, та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя І.А. Рудь
Повне рішення складено - 16.02.15р.