"11" лютого 2015 р. м. Київ К/800/52149/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.
суддів Гончар Л.Я., Чалого С.Я.
за участю:
секретаря Левіної А.А.
представника позивача Герасименка О.В.
представника відповідача Піддубняка А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року
у справі № 2а-124257/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон»
до Луганської митниці Державної митної служби України, Головного управління державної казначейської служби України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови
У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Луганської митниці Державної митної служби України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення Луганської митниці від 23.08.2012 №702180001/2012/000239/1, картки відмови у митному оформленні товару від 23.08.2012 №702180001/2/00191; стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми переплати ПДВ та мита на загальну суму 146 492,47 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2014, у позові відмовлено.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Регіон» оскаржило їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
У своїх запереченнях Головне управління державної казначейської служби України в м. Києві просило залишити рішення судів без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, 21.05.2012 між ТОВ «Регіон» та Zhengzhou Duesail Fracture Proppants Co., Ltd було укладено контракт №21/05/2012, загальна сума вартості товару згідно з яким була визначена у розмірі 82 440, 00 доларів США (430 дол.США за тону пропанту 20/40, 460 дол. США за тону пропанту 30/50, 500 дол. США за тону пропанту 40/70). Відповідно до контракту товар постачався в Україну на умовах FОВ, Кінгдао порт, КНР.
У результаті розгляду поданих позивачем для митного оформлення документів Луганською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 23.08.2012 №702180001/2012/000239/1 та заповнено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 23.08.2012 №702180001/2/00191.
В оспорюваному рішенні містяться наступні відомості.
Подані декларантом документи не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, йому було запропоновано надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості. У зв'язку з відмовою декларанта надати додаткові документи, враховуючи, що ним заявлено неповні відомості про митну вартість товару, прийняття заявленої митної вартості за першим методом неможливо. Наявна у митного органу інформація, яка викликала сумніви у правильності визначення митної вартості товарів та призвела до її коригування - митна вартість товарів з ідентичними характеристиками, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і часом, який є максимально наближеним - митна вартість товару, оформленого за ВМД від 12.09.2011 на рівні пропант 40/70 - 1020 дол./тона, пропант 20/40 -810 дол./тона на умовах поставки FОВ, Кінгдао. Митну варість товару визначено на підставі статті 59 Митного кодексу України за ВМД від 12.09.2011. Митна вартість пропанту 30/50 залишена без коригування.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до витягу з інформаційного бюлетня «Огляд цін українського і світового ринків» видавництва ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» станом на серпень 2011 та липень 2012 років ціни на основну сировину, з якої вироблено пропант (оксид алюмінію), у 2012 році, порівняно з 2011, залишились практично незмінними. Тобто позивачем задекларована значно менша вартість товару у 2012 році порівняно з 2011 роком не пов'язана із зниженням світового рівня цін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що митним органом під час коригування митної вартості товару правомірно було використано митну вартість товарів з ідентичними характеристиками, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і часом, який є максимально наближеним - митна вартість товару пропанту 40/70 та пропанту 20/40, оформленого за ВМД від 12.09.2011.
Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що митний орган у зв'язку із встановленням у ході розгляду наданих для митного оформлення документів певних розбіжностей (невідповідностей) відповідно до вимог закону, яким передбачено право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, витребував у позивача документи згідно з частиною третьою статті 53 Митного кодексу України. Приймаючи до уваги те, що витребувані митним органом документи декларантом надано не було, а у митного органу були наявні обґрунтовані підстави вважати, що митну вартість товарів позивачем визначена невірно, відповідач правомірно відмовив ТОВ «Регіон» у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо правомірності оспорюваних у справі рішення та картки відмови митного органу.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись зі вказаним висновком судів попередніх інстанцій у повній мірі та вважає його передчасним з огляду на таке.
Частиною першою статті 51 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини другої, частини четвертої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.
Відповідно до частин першої і другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Зі змісту оскаржуваних у справі рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій взагалі не встановлено, які саме документи ТОВ «Регіон» було надано під час митного оформлення товарів митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів.
Частиною третьою статті 53 МК України передбачено обов'язок декларанта подавати додаткові документи (за наявності) до визначеного частиною другою цієї статті загального переліку. При цьому такий обов'язок виникає у декларанта виключно у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з положеннями частин другої, четвертої, п'ятої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у Главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Виходячи з аналізу вказаних норм, колегія суддів дійшла висновку, що митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.
При цьому митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Згідно з частиною першою статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувані судові акти названим вимогам процесуального закону відповідають не в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною четвертою статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Ураховуючи вказані положення правових норм адміністративного судочинства стосовно принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі та належності доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно встановити, у чому саме полягали розбіжності у наданих позивачем документах, чи яких відомостей не містили надані декларантом документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Тобто слід встановити, чи були у митного органу передбачені частиною третьою статті 53 МК України підстави для витребовування додаткових документів, та чи відповідач об'єктивно був позбавлений можливості визначити вартість задекларованого до ввезення позивачем товару на підставі наданих ТОВ «Регіон» документів за першим методом.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, у зв'язку з чим наявні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.
Частиною першою статті 220 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною другою статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у цій справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон» задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року в цій справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.