12 лютого 2015 року м. Київ К/800/43372/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач),
Кочана В.М.,
Штульман І.В.,
здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до прокуратури Дніпропетровської області (далі - прокуратура) про оскарження діянь щодо розгляду скарг, за касаційною скаргою позивача на судові рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2010 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року,
У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив:
визнати протиправним діяння відповідача, допущені при розгляді його скарг від 22 березня 2010 року, від 19 квітня та 11 травня 2010 року на постанову прокуратури Бабушкінського району м. Дніпропетровська від 11 січня 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно посадових осіб виконавчого комітету Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради;
зобов'язати розглянути вказані звернення та надати ґрунтовну мотивацію їх відхилення;
стягнути 200 грн. судових витрат на оплату правової допомоги.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2010 року, залишеною без змін Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом від 19 листопада 2013 року, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вказує на те, що він оскаржував діяння прокуратури при проведенні дослідчої перевірки, оскарження яких прямо не передбачені нормами Кримінально-процесуальний кодекс України (чинного на час виникнення спірних відносин, далі - КПК).
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник з приводу розгляду заяви про вчинення злочину.
Такий висновок є обґрунтованим і законним.
Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ та поняття справи адміністративної юрисдикції визначається пунктом 1 частини першої статті 3, статтею 17 КАС України.
Відповідно до положень зазначених норм, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
Виходячи з положень зазначених норм, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, про неправомірні дії посадових осіб при здійсненні перевірки щодо злочинної діяльності, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі.
Таким чином правовідносини, які мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними, тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
За змістом позовної заяви, позивач просив визнати неправомірними діяння працівників прокуратури, допущені під час розгляду його заяви про злочин.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що вимоги, викладені в позовній заяві ОСОБА_4, не належить розглядати за правилами КАС України.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Позивачу роз'яснено, що вказаний спір може бути вирішений за правилами кримінального судочинства.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2010 року, Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М.М. Олексієнко
В.М. Кочан
І.В. Штульман