"22" січня 2015 р. м. Київ К/800/5312/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
головуючого: Мороз Л.Л.,
суддів: Горбатюка С.А.,
Шведа Е.А.,
за участю: секретаря судового засідання Загородньої М.О.,
представника позивача Дорошенка Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" до Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва про скасування вимоги,
Публічне акціонерне товариство «Укргазбуд» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва про скасування вимоги № Ю-107 від 20.02.2013 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ПАТ "Укргазбуд" подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що 20.02.2013 року УПФУ у Солом'янському районі м. Києва сформовано вимогу про сплату боргу № Ю-107, за змістом якої станом на 01.02.2013 року заборгованість позивача зі сплати страхових внесків, штрафів (фінансових санкцій) становить 393524,41 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.12.2008 року порушено провадження у справі № 49/18-б відносно АТФ «Укргазбуд» відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Згідно з ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.01.2011 року затверджено мирову угоду від 08.11.2010 року у справі № 49/18-б про банкрутство АТФ «Укргазбуд».
Як вбачається з ухвали Господарського суду м. Києва від 17.01.2011 року, позивач має кредиторські вимоги другої черги у розмірі 6963097,25 грн., які боржник зобов'язаний погасити протягом 1 року з моменту затвердження мирової угоди відповідно до п. 3.3 мирової угоди.
Згідно з додатком до мирової угоди сума боргу перед УПФУ складає 1158327,96 грн. (друга черга).
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.01.2011 року припинено провадження у справі № 49/18-б, у зв'язку із затвердженням мирової угоди, та одночасно припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 року, ухвала Господарського суду м. Києва від 17.01.2011 року скасована, матеріали справи направлено до Господарського суду м. Києва для продовження розгляду.
Згідно з постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2011 року, постанову суду апеляційної інстанції скасовано, ухвалу суду першої інстанції змінено, пункт 2 резолютивної частини викладено у наступній редакції: «Затвердити мирову угоду від 08.11.2010 року, укладену між боржником - Акціонерним товариством фірмою «Укргазбуд» та комітетом кредиторів, у справі № 49/18-б.».
Як встановлено, вимога № Ю-107 від 20.02.2013 року сформована на підставі картки особового рахунку, відповідно до якої станом на 01.02.2013 року заборгованість товариства по сплаті страхових внесків до ПФУ складає 393524,41 грн.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач під час прийняття вимоги № Ю-107 від 20.02.2013 року діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, та прийняв рішення, яке відповідає вимогам законодавства, а саме: Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на підставі того, що позивачем не виконано обов'язку щодо своєчасної та в повному обсязі сплати недоїмки зі страхових внесків.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Згідно з п. 1 ст. 4 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на момент укладення мирової угоди, далі - Закон № 2343-XII) відповідно до цього Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону № 2343-XII під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Наслідки невиконання мирової угоди на час спірних правовідносин були визначені статтею 39 вище згаданого Закону. Згідно частини восьмої цієї норми у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою.
Виходячи з положень зазначених норм права та фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що у випадку невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'являти вимоги до боржника лише в обсязі визначеному цією угодою та у порядку, передбаченому Законом України від 14.05.1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Отже, судам необхідно встановити, чи входить сума, визначена згідно вимоги № Ю-107 від 20.02.2013 року, до складу суми, що включена до мирової угоди від 08.11.2010 року та прийняти рішення щодо скасування вимоги у частині суми, яка включена до мирової угоди.
При цьому, судам слід врахувати, що відповідач не вправі нараховувати штраф і пеню за не виконання мирової угоди, якщо такі санкції не передбачені цим правочином.
Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Проте, судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
У разі, якщо на підставі належних та допустимих доказів буде встановлено обґрунтованість доводів позивача щодо перебування спірної земельної ділянки у його користуванні, судам необхідно перевірити обґрунтованість усіх доводів, які покладені в основу позовних вимог.
При цьому, необхідно враховувати, що статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і в залежності від встановленого вирішити справу.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" на задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: