05 лютого 2015 року м. Київ К/800/49286/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Штульман І.В.,
здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Шосткінської міської ради (далі - УПЗСН) про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення, за касаційною скаргою позивача на ухвали Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2014 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2014 року,
У травні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив зобов'язати УПСЗН за період з 1996 року по 2013 рік здійснити перерахунок і виплату щорічної допомоги на оздоровлення, одноразової компенсації як інваліду ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, передбачені Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), визнавши бездіяльність відповідача протиправною.
Посилався на незаконність діянь УПСЗН щодо не виплати йому у визначених законом розмірах соціальної допомоги та не порушення строків звернення до суду.
Ухвалою судді Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2014 року, залишеною без змін Харківським апеляційним адміністративним судом від 5 серпня 2014 року, позовну заяву ОСОБА_4 в частині вимог про здійснення нарахування і виплати щорічної допомоги на оздоровлення за період з 1996 року по 2013 рік та одноразової компенсації, залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначає, що судами не досліджено підстави пропуску строку звернення до суду. Зокрема, не враховані положення Віденської конвенції від 21 травня 1963 року про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, ратифіковану Законом України від 12 липня 1996 року № 334/96-ВР (далі - Віденська конвенція), відповідно до якої строк позовної давності для звернення до суду з метою захисту своїх прав на відшкодування ядерної шкоди, спричиненої тілесному здоров'ю, складає тридцять років з дня ядерного інциденту.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Ухвалюючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду і суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку поважними.
Такий висновок відповідає дійсними обставинам справи та нормам процесуального права.
Строки звернення до адміністративного суду визначені статтею 99 КАС України.
Відповідно до частини другої цієї норми звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними (частина перша статті 100 КАС України).
Як установлено судами, що відповідає дійсним обставинам справи, ОСОБА_4 звернувся до суду 14 травня 2014 року, при цьому просив зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату соціальної допомоги за період з 1996 по 2013 роки включно.
Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 99 КАС України.
Про порушене право позивач знав, оскільки постійно отримує соціальну допомогу і мав реальну можливість у визначений законом строк звернутися до суду за захистом своїх прав, проте розраховував, що зможе це зробити у продовж тридцяти років з дня ядерного інциденту.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, судові рішення попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати його таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Зокрема, посилання позивача на положення Віденської конвенції, де зазначено, що позовна давність на вимоги про відшкодування ядерної шкоди становить тридцять років, є помилковим. Вказаний міжнародний акт передбачає відповідальність та відшкодування за заподіяний ядерний інцидент з боку оператора - особи, призначеної або визнаної відповідальною державою в якості оператора ядерної установки.
Вимоги про нарахування суб'єктом владних повноважень та проведення виплат, встановлених Законом № 796-ХІІ є публічно-правовими, а не цивільно-правовими, у зв'язку з чим до таких вимог правила позовної давності встановлені статтею 268 глави 19 Цивільного кодексу України не застосовуються.
При визначенні поважності причин пропуску звернення до суду необхідно виходити з того, що поважними є причин, пов'язані з об'єктивними, непереборними чи істотними труднощами. Саме до такого висновку зводяться роз'яснення, викладені в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7. Позивач таких обставин не навів.
На підставі навденого, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а ухвали Шосткінського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2014 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2014 року, залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
В.І. Бутенко
І.В. Штульман