"30" січня 2015 р. м. Київ К/9991/56654/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Кобилянського М.Г.,
Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року в справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс» про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені,
У травні 2010 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначало, що в порушення вимог статей 18, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно за це адміністративно-господарські санкції.
Позивач просив суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання до 16 квітня 2009 року нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у сумі 1 205,56 грн. та пеню за порушення термінів їх сплати в сумі 11,88 грн., а всього 1 217,44 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року, відмовлено у задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що підприємство створило робочі місця для інвалідів та належним чином проінформувало уповноважені органи про їх наявність, тобто вжило всіх передбачених законом заходів для організації працевлаштування інвалідів, тому застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з відсутністю працюючих інвалідів є безпідставним. Нестворення робочих місць для осіб з обмеженими можливостями з березня 2009 року обумовлено тим, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві становила 6 осіб, з них 4 особи працює на 0,5 ставки, тому вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на відповідача не поширюються, оскільки на підприємстві працює до 8 осіб.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
За змістом статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частин першої та другої цієї статті для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
У зв'язку з тим, що з 01 березня 2009 року на підприємстві залишилося працювати 6 працівників, тобто менше 8 осіб, відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем не порушувався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки обов'язок щодо створення робочих місць для осіб з обмеженими можливостями та інформування уповноважених органів, що займаються працевлаштуванням зазначених осіб, з цього часу на нього не поширювався.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна виходячи з наступного.
Відповідно до листа товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс» від 09 червня 2010 року з січня 2009 року у зв'язку з відсутністю замовлень на меблі та тяжким фінансовим положенням підприємства співробітники почали масово звільнятися та до 01 березня залишилося 6 співробітників. На підставі цього суди попередніх інстанцій прийшли до висновку з 01 березня 2009 року відповідачем правомірно не створювалися робочі місця для інвалідів.
Проте суди попередніх інстанцій не звернули увагу та не врахували, що лише штатним розкладом підприємства з 01 квітня 2009 року було затверджено штат в кількості 6 одиниць. До цього часу кількість штатних одиниць товариства не мінялася. Тому посилання, що з 01 березня 2009 року на підприємстві працювало менше 8 осіб, а тому на нього не покладався обов'язок по створення робочих місць для інвалідів, є необґрунтованим. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів обраховується залежно від чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а не від фактичної кількості працюючих.
Тобто, відповідач був зобов'язаний протягом січня-березня 2009 року створити робочі місця для працевлаштування інвалідів, а після зменшення кількості штатних працівників з 01 квітня 2009 року до 6 осіб такий обов'язок на нього не покладався. У січні-березні 2009 року на підприємстві працювали інваліди, а у березні - ні, тому позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів їх сплати підлягають задоволенню.
Обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і ухвалення нового судового рішення.
Керуючись статтями 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2010 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ренесанс» адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2009 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в сумі 1 205,56 грн. та пеню за порушення термінів їх сплати в сумі 11,88 грн.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ І.Я. Олендер /підпис/