27 січня 2015 року м. Київ К/800/50737/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Усенко Є.А.,
Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - ДПІ) на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 9 липня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницька дистрибуційна компанія» (далі - Товариство) до ДПІ,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У квітні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000632202 та № 0000642202 від 28.03.2013 року.
Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій та виконання договорів.
9 липня 2013 року постановою Вінницького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року, позов задоволено.
Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000632202 та № 0000642202 від 28.03.2013 року визнано протиправними та скасовано.
Задовольняючи частково позов, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що реальність господарських операцій Товариства з контрагентами підтверджується первинними документами.
ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 21.01.2013 року до 1.03.2013 року ДПІ була здійснена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.10.2009 року до 30.09.2012 року, за наслідками якої 11.03.2013 року був складений акт перевірки.
У акті перевірки зазначено, що у порушення вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України Товариство занизило податок на прибуток, у розмірі 352 374,00 грн., у порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, у розмірі 173 010,00 грн.
28 березня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення № 0000632202 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства за основним платежем на 348 946,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 45 181,00 грн.; № 0000642202 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 170 605,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 31 999,00 грн.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 20.12.2010 року між Товариством та ТОВ НВП «Аргон» був укладений договір № ТО 23.12.326 про надання маркетингових послуг, відповідно до пп. 2.1.1 - 2.1.8 п. 2.1 якого виконавець зобов'язується: вивчати та формувати споживчий попит з метою збільшення об'ємів поставок товарів замовника Товариства; доносити інформацію до споживачів відносно споживчих якостей товару та його новинок; надавати інформацію замовнику про хід продажу товарів; своїми діями сприяти підвищенню товарообігу в результаті просування товарів до продажу; проводити моніторинг щодо зміни асортименту товарів, що поставляється замовником в торгівельних залах виконавця; надавати рекомендації щодо зміни асортименту товарів; надавати рекомендації щодо зміни тари та маркування товарів; надавати рекомендації щодо можливості, доцільності та ефективності проведення рекламних компаній при реалізації товарів.
Також, між Товариством та ТОВ НВП «Аргон» були укладені договори про надання маркетингових послуг № ТО-451 від 1.06.2012 року, № ТО-243 від 1.10.2011 року, № ТО-01.04.153 від 1.04.2010 року.
1 червня 2012 року між Товариством та ТОВ НВП «Аргон» був укладений договір № ТО-469 про надання послуг.
На підтвердження умов виконання зазначених договорів Товариство надало акти здачі-прийняття робіт та акти надання послуг, згідно яких були наданні послуги щодо вивчення та формування споживчого попиту, надання інформації споживачам відносно споживчих якостей товару та його новинок, проведення торгівельних презентацій товарів, надання інформації замовнику про хід продажу товарів.
Оплата за договорами здійснювалась в безготівковій формі, станом на 30.09.2012 року за Товариством рахувалась кредиторська заборгованість.
На підтвердження правомірності формування податкового кредиту Товариством були надані податкові накладні, про надання яких в ході проведення перевірки та правильність заповнення представником ДПІ не заперечувалась.
Крім того, між Товариством та ТОВ «Торгово-промислова фірма «АВС Цитрус» були укладені договори оренди № 52 від 1.01.2010 року та № 52 від 1.01.2011 року.
На підтвердження виконання умов зазначених договорів Товариством були надані акти виконаних робіт (наданих послуг) та рахунки, на підставі яких здійснювалась оплата, податкові накладні, які в повній мірі відображають зміст господарських операцій між контрагентами.
29 березня 2011 року між Товариством та ТОВ «Торговий Дім «Аванта» був укладений договір № 614-11 А про надання послуг.
На виконання умов зазначених договорів Товариство надало акти прийому-передачі виконаних робіт, підписані контрагентами.
На підтвердження здійснення господарських операції між контрагентами та правомірності формування податкового кредиту Товариством були надані належним чином оформлені податкові накладні. Факт здійснення розрахунків між контрагентами відображений в податкових накладних.
1 лютого 2010 року між Товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір щодо виконання робіт та надання послуг в галузі реклами і зв'язків з громадськістю.
На виконання умов договору Товариством були надані акти прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) із зазначенням їх виду та обсягу. На підтвердження правомірності формування податкового кредиту Товариством були надані податкові накладні.
Також, між Товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 були укладені договори про надання інформаційних послуг від 4.01.2010 року та від 3.01.2011 року.
На підтвердження виконання умов даного договору Товариством були надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), в яких зазначено, які послуги надавались.
1 січня 2012 року між Товариством та ТОВ «АТБ-маркет» був укладений договір № 39629 про надання послуг про просуванню торгової марки.
На виконання умов укладених договорів Товариством були надані акти здачі-прийняття робіт та акти надання послуг, згідно яких були наданні послуги щодо передпродажної підготовки, здійснення спеціального викладення, забезпечення постійної присутності товару замовника.
На підтвердження здійснення господарських операції між контрагентами та правомірності формування податкового кредиту Товариством були надані належним чином оформлені податкові накладні.
17 лютого 2011 року між Товариством та ТОВ «АТП-Гарант» був укладений договір надання транспортних послуг.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що в досліджених товарно-транспортних накладних за даним договором відсутні відомості про товар, послуги з перевезення якого надавались Товариству контрагентом, Товариством документів, які б могли додаватись до товарно-транспортних накладних з відомостями про товар, який транспортувався, не надавались.
15 квітня 2007 року між Товариством та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений кредитний договір № 010/03-11/141.
Відповідно до пп. 7.3.3 п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).
У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).
Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.
У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).
Таким чином, Товариством була занижена сума прибутку в перерахунку заборгованості за кредитним договором, у розмірі 1 678,00 грн., за 4 квартал 2009 року.
Крім того, Товариством списувалось пальне на підставі подорожніх листів, виписаних у вихідні та святкові дні, у зв'язку з чим підприємство дані витрати не могло відносити до валових витрат.
Так, згідно табелів обліку робочого часу працівники Товариства на роботу не виходили.
Доказів правомірності віднесення до складу валових витрат вартості списаного пального Товариством не надані.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з п.,п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, для включення сум до складу валових витрат необхідним є підтвердження таких відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку; для включення сум до податкового кредиту такі суми мають бути підтверджені податковими накладними чи підтверджені митними деклараціями та іншими документами.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що в підтвердження факту надання послуг Товариству його контрагентами, ним надано договори. Правомірність формування валових витрат також підтверджується актами приймання-передачі, складання яких передбачене умовами укладених договорів. Податковий кредит сформований Товариством на підставі належно оформлених податкових накладних. Факт оплати послуг підтверджується виписками та платіжними дорученнями.
Не надання Товариством до перевірки розгорнутих звітів про продажі за звітний період продукції, аналізу з вивчення та формування споживчого попиту з метою збільшення об'ємів поставок товарів замовника з розширенню ринку збуту товарів, з організації просування товарів постачальника, довідок або висновків - рекомендацій щодо зміни асортименту товару, зміни тари та маркування товару, при наявності інших первинних документів, якими підтверджено факт надання маркетингових послуг, не може спростовувати факту отримання таких послуг та реальності вчинення господарської операції.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. 2 ст. 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні містити такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Таким чином, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться на підприємстві і на даних якого ґрунтується податкова звітність.
Крім того, бухгалтерський облік ведеться на підприємстві лише на підставі первинних документів, що містять обов'язкові реквізити та фіксують факти здійснення господарських операцій.
Надання маркетингових, рекламних та інших послуг не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акту, який би забороняв або обмежував таку діяльність.
Згідно довідки АА № 688120 з ЄДРПОУ основні види діяльності Товариства за КВЕД-2010 - це: 46.39 - неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.17 - діяльність посередників у торгівлі продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновим виробами; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 73.20 - дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.
Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що послуги, які надавались Товариству, стосувалися послуг, надання яких є господарською діяльністю підприємства. Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності підприємства з надання послуг та були направлені на отримання доходу. У зв'язку з тим, що зазначені послуги надавалися на період дії договірних відносин вони мали регулярний постійний характер.
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).
Згідно з абз. «г» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включаються витрати на збут, зокрема витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів. Крім того, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як витрати платника податку на проведення реклами (пп. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 Кодексу).
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що оскільки висновки, викладені в акті перевірки від 14.06.2012 року, не знайшли свого підтвердження при розгляді адміністративної справи, прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення № 0000632202 та № 0000642202 від 28.03.2013 року є протиправними та підлягають скасуванню.
Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є обґрунтованими.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області відхилити.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 9 липня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Усенко Є.А.
Юрченко В.П.