"04" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/47392/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012
у справі № 2а-14980/11/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизація Процесів Бізнеса"
до ДПІ
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 01.07.2011 № 0004262312 та № 0004252312.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2012 у позові відмовлено з посиланням на схемний характер операцій з поставки позивачеві обладнання у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Соларіс» (далі - ТОВ «ФК «Соларіс»), що виключає правомірність податкових наслідків у вигляді валових витрат та податкового кредиту за цими операціями.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що за відсутності судового рішення про визнання недійсним правочину між позивачем і спірним контрагентом та вироку у кримінальній справі, яким засвідчено безтоварність розглядуваних операцій, наведені ДПІ доводи щодо фіктивного характеру діяльності ТОВ «ФК «Соларіс» не можуть слугувати підтвердженням необґрунтованості податкової вигоди платника.
Посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду Київського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі справи.
31.12.2014 до Вищого адміністративного суду України надійшла заява від позивача про закриття провадження у справі у зв'язку з ліквідацією Товариства.
Відповідно до статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України
суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.12.2009 по 31.12.2010.
За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 08.06.2011 № 1399/23-12/36858919 та прийнято:
податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 № 0004262312, за яким Товариству донараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 512 157 грн. (у тому числі 409 726 грн. за основним платежем та 102 431 грн. за штрафними санкціями);
податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 № 0004252312, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 950 628 грн. (у тому числі 760 502 грн. за основним платежем та 190 126 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання обладнання у ТОВ «ФК «Соларіс», у зв'язку з тим, що подані Товариством документи не підтверджують реальні взаємовідносини та фактичне виконання цих поставок.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції визнав доведеним податковою інспекцією факт створення позивачем формального документообігу за відсутності реального здійснення господарських операцій з названим постачальником, що виключає право позивача на врахування цих операцій при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток.
Зазначені висновки суду відповідають вимогам чинного законодавства, що регулюють розглядувані правовідносини, ґрунтуються на матеріалах справи, досліджених та оцінених у відповідності зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, є законними та вмотивованими.
Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
При цьому податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.
За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг).
У розглядуваному випадку, податковим органом встановлено, що позивачем (покупець) та ТОВ «ФК «Соларіс» (постачальник) було укладено договір поставки від 01.10.2010 № П01/10/2010, за яким названий контрагент зобов'язався передати Товариству у власність товар, найменування, комплектність та асортимент якого визначено у замовленні. На підтвердження фактичного виконання операцій у рамках цього договору позивачем подано податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення про оплату придбаного обладнання у безготівковому порядку.
У рамках здійснення заходів з податкового контролю ДПІ виявлено, що ТОВ «ФК «Соларіс» має ознаки фіктивного суб'єкта господарювання, яке відсутнє за місцезнаходженням, не має майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій; особа, яка значилася на час виконання цих операцій директором та бухгалтером ТОВ «ФК «Соларіс» - ОСОБА_1 - заперечив свою причетність до діяльності цього господарюючого суб'єкта та до підписання від його імені первинних документів.
Позивачем також не подано доказів транспортування товару у процесі його поставки, доказів сертифікації придбаного обладнання, а також фактичних даних щодо його подальшого використання у господарській діяльності Товариства.
Апеляційний суд, не погоджуючись з наведеною правовою оцінкою обставин справи, безпідставно послався на відсутність судового рішення про визнання недійсним названого договору поставки, а також вироку, яким встановлено безтоварність зазначених операцій. Адже адміністративний суд володіє достатніми процесуальними засобами для безпосередньої перевірки реальності господарських операцій та не потребує рішень судів у цивільній, кримінальній справах для встановлення обставин, що мають значення для вирішення адміністративного спору.
Таким чином, у апеляційного суду були відсутні підстави для надання іншої правової оцінки обставинам даної справи. Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2012 у справі № 2а-14980/11/2670 скасувати.
3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2012 у справі № 2а-14980/11/2670 визнати такою, що втратила законну силу.
4. Провадження у справі № 2а-14980/11/2670 закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько