28 січня 2015 року м. Київ К/9991/29198/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Сірош М.В.,
при секретарі Стадницькій Ю.Є.
за участю представників сторін:
позивача - Паращевіної Т.В.,
відповідача - не з'явились,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2012
у справі № 2а-10153/11/2070
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІМІ Корнеліус Україна" (далі - Товариство)
до Інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2011 № 0000140700 та № 0000150700.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2012, позов задоволено.
У прийнятті цих судових рішень попередні судові інстанції виходили з відсутності підстав для позбавлення позивача реалізації права на отримання бюджетного відшкодування в оспорюваній сумі через недоведеність податковим органом обставин, які б свідчили про недобросовісність Товариства як платника податку на додану вартість.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що неналежно оформлені вантажні митні декларації та відсутність установленого факту надмірного надходження податку на додану вартість до бюджету виключають право платника (позивача у справі) на одержання оспорюваної суми бюджетного відшкодування ПДВ.
Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Інспекції виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що у податкових деклараціях з ПДВ, поданих Товариством до контролюючого органу за звітні періоди з липня по вересень 2010 року, позивачем було задекларовано суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в загальному розмірі 1 684 149 грн.
За наслідками проведення позапланових виїзних перевірок Товариства з питання достовірності нарахування зазначених сум бюджетного відшкодування за вказані звітні періоди податковий орган визнав відповідні суми підтвердженими, як це вбачається зі змісту акта перевірки від 13.10.2010 № 7243/07-008/33607742 та довідок від 12.11.2010 № 7669/07-008/33607742 і від 06.12.2010 № 8131/07-008/33607742.
У подальшому Інспекцією було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за липень, серпень, вересень 2010 року, оформлену актом від 18.03.2011 № 1163/07-008/33607742.
Під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку про неправомірне включення позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування сум податкового кредиту, сформованого за імпортними операціями, з огляду на невідповідність поданих платником вантажних митних декларацій вимогам чинного законодавства (за посиланням Інспекції, у цих ВМД відсутні відомості щодо статусу нерезидента - відправника продукції).
Крім того, Інспекція зазначила про неможливість підтвердження правомірності заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування до часу встановлення факту надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету у рамках здійснення заходів з податкового контролю.
На підставі цього Інспекцією було прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.03.2011 № 0000140700 та від 28.03.2011 № 0000150700, за якими позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ у розмірах 1 684 149 грн. та 37708 грн., відповідно.
На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, був врегульований пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Так, відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення податку на додану вартість, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.
При цьому викладені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками.
Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.
За відсутності доказів, які б свідчили про існування змови платника з його постачальниками, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій, які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування, право позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ не може ставитися у залежність від проведення зустрічних перевірок усіх його постачальників таабо від результатів таких перевірок.
Доводи Інспекції та установлені судами обставини даної справи не дають підстави для висновку про недобросовісність позивача як платника податків у правовідносинах з його постачальниками - товариством з обмеженою відповідальністю «Городок», товариством з обмеженою відповідальністю «Юніток», закритим акціонерним товариством «Харківметал-2» та товариством з обмеженою відповідальністю «ІС-Теллур».
Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо відсутності у поданих Товариством ВМД підтверджувальної сили первинних документів у розумінні підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суди встановили, що представлені позивачем ВМД оформлені у відповідності з вимогами Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307.
Так, відповідно до пункту 2 розділу 2 цієї Інструкції у графі 2 «Відправник/Експортер» зазначаються відомості про відправника. У Додатку 2 до Інструкції «Порядок наведення відомостей про осіб» зазначено про необхідність наведення відомостей щодо найменування та місцезнаходження юридичної особи-нерезидента.
Подані позивачем копії ВМД містять зазначені відомості щодо відправників-нерезидентів. Наведення інших відомостей законодавством не передбачено.
Інспекцією, у свою чергу, не доведено, що спірні ВМД містять неправдиву, суперечливу, неточну інформацію відносно нерезидентів- відправників.
Як встановили суди, при імпорті товарів позивачем було сплачено необхідні суми податкових зобов'язань з ПДВ, що свідчить про дотримання Товариством умови виникнення права на податковий кредит за цими операціями відповідно до підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». А відтак підстави для позбавлення позивача права на включення оспорюваних сум податку до розрахунку оспорюваної суми бюджетного відшкодування відсутні.
За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Товариства та правомірно задовольнили позов.
Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводам було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.
З огляду на реорганізацію Товариства Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити позивача його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «Корнеліус Україна».
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Замінити позивача у справі товариство з обмеженою відповідальністю "ІМІ Корнеліус Україна" його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «Корнеліус Україна».
2. Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2012 у справі № 2а-10153/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.В. Приходько М.В. Сірош