04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"10" лютого 2015 р. Справа№ 910/21285/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Новікова М.М.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
від позивача: Чагін С.М.;
від відповідача: Пірус Л.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-
ІНВЕСТ"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 19.11.2014р.
у справі №910/21285/14 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія
"Блакитний поліс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-
ІНВЕСТ"
про стягнення 42 481,50 грн.
Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Блакитний поліс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілк-Інвест" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нежилого приміщення №12/194 від 22.11.2012р. у загальному розмірі 42 481,50 грн. (з них: 34 557,12 грн. - основний борг, 747,00 грн. - 3% річних, 2 716,28 грн. - пеня, 4 461,10 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежними чином виконував свої грошові зобов'язання, внаслідок чого виник борг.
Відповідач явку свого представника в судове засідання місцевого господарського суду не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася Господарським судом Київської області на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/21285/14 від 19.11.2014р. позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 34 557,12 грн., пеню у розмірі 2 716,28 грн., 3% у розмірі 747,00 грн., витрати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 4 461,10 грн., судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4 000,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/21285/14 в частині стягнення 2 716,28 грн. пені, 4 461,10 грн. інфляційних втрат та 747,00 грн. 3% річних.
Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, відповідач зазначав наступне:
- судом не було надано належної оцінки п.4.1 договору, за умовами якого позивач зобов'язаний був виставляти відповідачу до сплати рахунок по орендним платежам. При цьому рахунок за січень 2014 року позивач відповідачу не виставляв;
- оскільки позивач не направляв відповідачу рахунок за січень 2014 року, то у відповідача виникло зобов'язання по сплаті орендних платежів за вказаний період лише після спливу 7-денного строку з дня отримання претензії позивача (17.04.2014р.). Тобто, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем до 24.04.2014р. включно;
- прострочення відповідача розпочалося з 25.04.2014р., а не з дати, вказаної позивачем у позові (10.01.2014р.), у зв'язку з чим позивачем здійснено невірний розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.01.2015р.
16.01.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошував на безпідставності та непідтвердженості апеляційної скарги та просив суд залишити скаргу без задоволення.
23.01.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 26.01.2015р.
В судове засідання 26.01.2015р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.02.2015р.
В судовому засіданні 09.02.2015р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/21285/14 в частині стягнення 2 716,28 грн. пені, 4 461,10 грн. інфляційних втрат та 747,00 грн.3% річних.
В судовому засіданні 09.02.2015р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити, оскільки судове рішення в оскаржуваній позивачем частині прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 09.02.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
22.11.2012р. між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди нежилого приміщення №12/194 (далі - Договір), за умовами якого (розділ 1) орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, яке складається з кімнат №№16, 10, 23, 24, 28, 29, 31 загальною площею 123,2 кв. м. і розташоване за адресою: м. Київ, вул. Марини Раскової, 19, 10-й поверх (далі - орендоване приміщення). Термін дії Договору з 01.12.2012р. до 31.05.2013р. Стан орендованого майна, на момент передачі в оренду - придатне до використання. Орендоване майно забезпечується центральним опаленням та експлуатаційними послугами. Факт оренди наданого приміщення підтверджується Актом виконаних робіт, який підписується в кінці кожного місяця (том справи - 1, аркуші справи - 15-19).
В розділі 4 Договору визначені орендна плата та порядок розрахунків, згідно з п.п.4.1, 4.4, 4.5 якого за користування орендованим приміщенням орендар сплачує орендодавцю на його поточний рахунок згідно виставлених орендодавцем рахунків: орендну плату, місячний розмір якої на момент підписання Договору становить 19 219,20 грн., в т.ч. ПДВ - 3 203,20 грн. (з розрахунку - 156,00 грн. за 1 кв. м., в т.ч. ПДВ). Орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності орендаря щомісячно до 10 числа кожного місяця за поточний місяць, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця. Орендар погоджується при здійсненні першого платежу орендної плати, перерахувати орендодавцю авансом суму орендної плати за останній місяць оренди.
Протягом 2013 року між сторонами було укладено додаткові угоди №1 від 28.01.2013р., №2 від14.05.2013р., №3 від 01.07.2013р. та №4 від 06.12.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 21-24), згідно з якими було внесено зміни до п.п.1.1, 1.2, 4.1. Зокрема, сторонами було встановлено орендну плату у розмірі 34 557,12 грн.; скориговано площу та кількість орендованих приміщень, а також продовжено строк дії Договору до 31.01.2014р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання перед позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі за січень 2014 року у сумі 34 557,12 грн.
Позивач звернувся до відповідача з претензією вих№02/135 від 15.04.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 28-30), в якій вимагав погасити заборгованість, але звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 747,00 грн. 3% річних, 2 716,28 грн. пені та 4 461,10 грн. інфляційних втрат.
Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши їх обґрунтованими та документально підтвердженими. Окрім того, судом було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 4 000,00 грн. адвокатських витрат.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу у платне строкове користування нежитлове приміщення, яке складається з кімнат №№16, 10, 23 ,24, 28, 29, 31 (10-й поверх) площею 123,2 кв. м. та №№502,0504 площею 98,32 кв. м. (5-й поверх) загальною площею 221,52 кв. м. і розташовані за адресою: м. Київ, вул. Марини Раскової, 19 (п.п.1.1 Договору в редакції додаткової угоди №3 від 01.07.2013р.).
Після закінчення строку дії Договору відповідач повернув позивачу об'єкт оренди, про що сторонами було складено Акт приймання-передачі нежилого приміщення від 31.01.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 25).
Однак при цьому відповідачем не було оплачено орендну плату за січень 2014 року.
Позивач звернувся до відповідача з претензією вих№02/135 від 15.04.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 28-30), в якій вимагав погасити заборгованість.
Однак борг погашений не був.
В своїй апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що позивач не виставляв відповідачу рахунок за січень 2014 року, у зв'язку з чим у відповідача виникло зобов'язання по сплаті орендних платежів за вказаний період лише після спливу 7-денного строку з дня отримання претензії позивача (17.04.2014р.). Тобто, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем до 24.04.2014р. включно.
Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на п.4.1 Договору, за умовами якого позивач зобов'язаний був виставляти відповідачу до сплати рахунок по орендним платежам.
Проте, поза увагою відповідача залишено п.4.4 Договору, який передбачає, що орендні платежі сплачуються орендарем орендодавцю незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності орендаря щомісячно до 10 числа кожного місяця за поточний місяць, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця.
Тобто, умовами Договору було встановлено, як обов'язок відповідача (орендаря) своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату не пізніше 10 календарного дня місяця за поточний розрахунковий місяць, так і розмір орендної плати. Тобто, відповідач був обізнаний про розмір орендної плати та строки, в які вона підлягала оплаті, а відтак, виставлення чи невиставлення рахунків не впливало на встановлений в Договорі обов'язок вчасно сплачувати орендну плату та не є відкладальною обставиною (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 29.09.2009р. у справі №37/405 та Вищого господарського суду України від 10.07.2013р. у справі №5015/3451/12).
З урахуванням наведених обставин, колегією суддів не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що прострочення з оплати орендних платежів за січень 2014 року розпочалося з 24.04.2014р.
Таким чином, в процесі судового розгляду було встановлено факт неналежного виконання відповідачем строків внесення орендної плати за січень 2014 року, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка на час розгляду справи місцевим господарським судом становила 34 557,12 грн.
Окрім того, в матеріалах справи наявний Акт звірки розрахунків №114 від 07.02.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 26), підписаний сторонами, в якому підтверджено наявність боргу відповідача перед позивачем у сумі 34 557,12 грн.
Заперечуючи проти позову в своїй апеляційній скарзі, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про повну та своєчасну оплату ним платежів, тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у загальному розмірі 34 557,12 грн.
В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.8.3.1 Договору у разі затримки розрахунків у терміни, визначені п.п.4.4, 4.5 Договору, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно з ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.
За розрахунками колегії суддів, які співпадають з розрахунками місцевого господарського суду, з відповідача підлягає стягненню 2 716,28 грн. пені, 747,00 грн. 3% річних та 4 461,10 грн. інфляційних втрат.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, встановлених місцевим господарським судом.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ІНВЕСТ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/21285/14 від 19.11.2014р. - без змін.
2. Матеріали справи №910/21285/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
М.М. Новіков