ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.02.2015Справа №910/27405/14
За позовом: Фізичної особи-підприємця Орешкової Валентини Миколаївни
до: приватного підприємства "СЕБ - Фармація"
про: визнання договору оренди нежитлових приміщень (гаражів) № 1 від 27.08.2011
продовженим
Суддя: Шкурдова Л.М.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Чорний О.В. - пред.по дов.
Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом фізичної особи-підприємця Орешкової Валентини Миколаївни до приватного підприємства "СЕБ - Фармація" про визнання договору оренди нежитлових приміщень (гаражів) №1 від 27.08.2011 продовженим.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.14р. порушено провадження у справі №910/27405/14.
Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує, що з моменту укладення Договору гаражі не використовувались позивачем, однак, як вказує позивач, з вересня 2014 року у нього виникла потреба використання гаражів, у зв'язку з чим він звернувся до позивача з проханням надати приміщення гаражів для використання. Проте, відповідач відмовив у наданні приміщень, посилаючись на закінчення строку дії договору оренду. Позивач вважає, що відмова відповідача надати позивачу приміщення гаражів для користування порушує права позивача, у зв'язку з чим він звернувся з позовом до суду про визнання договору оренди майна №23/7 від 27.08.2011 року продовженим.
У судовому засіданні 11.02.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Враховуючи наявність доказів належного повідомлення позивача про час і місце проведення судового засідання, відсутність доказів неможливості прибуття в судове засідання представника позивача, достатність матеріалів для прийняття рішення по суті, суд розглядає справу за відсутності представника позивача за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -
27.08.2011 року між приватним підприємством «СЕБ-Фармація» (орендодавець) та ФОП Орешковою Валентиною Маколаївною (орендар) укладено Договір оренди майна №23/7 від 27.08.2011 року (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору орендодавець здає орендареві строком на три роки в оренду майно: шість гаражів, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Кловський узвіз 13-а, для використання орендарем з метою здійснення своїх статутних завдань.
Згідно з п.6.3. Договору він діє з 27 серпня 2011 року по 27 серпня 2014р.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що однією з підстав виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договір.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Підписавши Договір, сторони погодили всі істотні умови договору та самі визначили і погодили взаємні зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Згідно ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Як вбачається з п.6.3. Договору строк дії Договору оренди майна №23/7 від 27.08.2011р., який був підставою для надання відповідачем позивачу в оренду гаражів, встановлено сторонами до 27.08.2014р.
Відповідно до п.5.1. Договору, після закінчення строку договору Орендар має переважне право на поновлення договору за умови, що він належним чином виконає прийняті на себе за договором оренди зобов'язання.
Згідно з п.5.2. Договору при відсутності заяви хоча б однієї зі сторін про припинення або зміну договору по закінченні строку, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були передбачені договором.
Листом №202а від 30.09.2014 року відповідачем було повідомлено позивача про те, що укладений з позивачем Договір оренди майна №23/7 від 27.08.2011р. є припиненим з 27.08.2014р., додаткової угоди про продовження дії Договору сторонами не укладалося, у зв'язку з чим підстави для користування вказаним майном у відповідача відсутні.
Таким чином, Договір оренди майна №23/7 від 27.08.2011р. є припиненим з 27.08.2014р.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з ч.3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що Договір оренди майна №23/7 від 27.08.2011р. не є таким, що заснований на державному замовленні, норми закону не містять прямої вказівки щодо обов'язковості укладення даного договору, а сторони договору не є ані органами державної влади або органами місцевого самоврядування, ані такими категоріями суб'єктів господарювання, на яких би поширювалось обов'язковість укладення договору.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до Відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Позовні вимоги про визнання договору продовженим спрямовані на встановлення факту продовження існування між сторонами орендних правовідносин, як юридичного факту, в той час як ні Договір, ні чинне законодавство не передбачає такого способу захисту.
Відповідно до статей 15 та 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України у суду відсутня правова можливість для задоволення позовних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб судового захисту не відповідає встановленим законом правовим вимогам.
Розгляд справи господарським судом ґрунтується на принципі диспозитивності, тобто, законом надано право сторонам самостійно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами та враховуючи, що обрання способу захисту порушених прав, визначення предмету і підстав позову, які, в свою чергу, визначають межі судового дослідження, залежить виключно від волевиявлення позивача, і приймаючи до уваги той факт, що позивач обрав спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України визнання договору оренди продовженим), суд відмовляє у задоволенні позову повністю.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору при відмові в позові покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено: 16.02.2015 р.
Суддя Шкурдова Л.М.