номер провадження справи 18/138/14
09.02.2015 Справа № 908/5145/14
за позовом державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51402, Дніпропетровська область, м. Павлоград", вул. Заводська, 44)
до відповідача: приватного підприємця ОСОБА_1 (85111, АДРЕСА_1)
про стягнення 2662,76 грн.
Суддя Носівець В.В.
Представники сторін:
від позивача: Сенченко Ю.М., довіреність № 25/256-248 від 20.12.2013 р., паспорт серії НОМЕР_2 від 22.12.2005 року;
від відповідача: не з'явився;
До господарського суду Запорізької області 24.11.2014 року надійшов позов державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" до відповідача приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 2638,02 грн., які складаються з: 2097,98 грн. основного боргу, 126,66 грн. пені, 67,21 грн. 3% річних та 346,17 грн. інфляційних витрат. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 3117309 від 02.11.2009 р., внаслідок чого виникла заборгованість. З урахуванням положень договору та норм чинного законодавству відповідачу нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою суду від 25.11.2014 року порушено провадження у справі № 908/5145/14, присвоєно справі номер провадження 18/138/14, судове засідання призначене на 11.12.2014 року. Розгляд справи відкладався на 21.01.2015 р., 04.02.2015 р., 09.02.2015 р. Строк вирішення спору продовжувався. Позовні вимоги уточнювалися. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу за наявними у справі документами та закінчений 09.02.2015 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До господарського суду від позивача 09.02.2015 р. надійшла заява № 25/256-46 від 04.02.2015 р. про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 2662,76 грн., з яких: сума основного боргу - 2097,98 грн., сума пені - 133,07 грн., 3 % річних - 67,21 грн., збитки від інфляції в розмірі - 364,50 грн.
Судом заява № 25/256-46 від 04.02.2015 року про збільшення позовних вимог прийнята до розгляду, як така, що відповідає приписам статті 22 ГПК України. Отже, судом розглядаються вимоги про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1 2097,98 грн. основного боргу, 133,07 грн. пені, 67,21 грн. 3 % річних, 364,50 грн. збитків від інфляції.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав збільшені позовні вимоги з підстав, викладених у позові та заяві про збільшення позовних вимог, просив їх задовольнити, пояснив що при написанні позову випадково не зазначені у його змісті певні накладні та не додано ряд накладних, за якими здійснено розрахунок санкцій на підставі статті 625 ЦК України.
Вимоги суду, що викладені в попередніх ухвалах, позивач належним чином не виконав, а саме не надав обґрунтованого детального розрахунку заявлених до стягнення сум; не представив, ні оригінал, ні копію видаткової накладної № 6/2013 від 07.10.2013 р. на суму 244,99 грн., хоча надав докази її оплати 05.11.2013 р.; письмово не обґрунтував нарахування пені з огляду на умови договору.
Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом не з'явився. Про час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19919949 від 19.01.2015 р. адреса фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: 85111, АДРЕСА_1. Саме на цю адресу надсилались процесуальні документи. Зазначене свідчить, що судом вжиті заходи повідомлення відповідача про порушення провадження у справі, час та місце розгляду справи.
Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд,
Державне підприємство «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» (продавець, позивач у справі) та приватний підприємець ОСОБА_1 (покупець, відповідач у справі) 02.11.2009 р. уклали договір купівлі-продажу № 3117309 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 20.02.2013 р. (арк.с. 24) продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити мішки б/с поліетиленові та поліпропіленові за ціною 250 грн. з ПДВ за одну тону, відходи хвилеводу за ціною 800,00 грн. за одну тону.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцю, видати всі необхідні документи за цим правочином.
Покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар не пізніше п'яти банківських днів з моменту передачі товару. Поставка товару здійснюється протягом двох днів з дня отримання заявки від покупця (п. 2.2 договору).
Оплата вартості товару покупцем здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця на підставі виставленого рахунку (п. 3.2 договору).
Додатковими угодами до договору купівлі-продажу № 3117309 сторонами неодноразово продовжувався строк дії договору, так додатковою угодою № 5 від 05.12.2013 р., строк дії договору продовжено до 31 грудня 2014 р.
Судом досліджено, що в період з липня 2013 року по грудень 2013 року відповідачем купувалася у позивача продукція, що підтверджується накладними: № 3/2013 від 01.07.2013 р. на суму 497,50 грн., № 4/2013 від 05.07.2013 р. на суму 379,99 грн., № 5/2013 від 23.09.2013 р. на суму 300,00 грн., № 80.2 від 07.10.2013 р. на суму 1351,52 грн., № 7/2013 від 24.10.2013 р. на суму 270,00 грн., № 8/2013 від 06.11.2013 р. на суму 220,00 грн., № 9/2013 від 05.12.2013 р. на суму 292,50 грн. На оплату товару виставлялися відповідні рахунки. Прийом товару здійснювався згідно довіреностей, виписаних на ім'я ОСОБА_3
Судом не досліджувалася купівля-продаж товару за видатковою накладною № 6/2013 від 07.10.2013 р. на суму 244,99 грн. з причини не надання первісних документів суду: накладної, рахунку, довіреності, товарно-транспортної накладної тощо, ні в оригінал, ні в копії (ні з позовом, ні після неодноразового витребування ухвалами).
Відповідач за отриманий товар за накладними № 3/2013 від 01.07.2013 р. на суму 497,50 грн., № 4/2013 від 05.07.2013 р. на суму 379,99 грн., № 5/2013 від 23.09.2013 р. на суму 300,00 грн., розрахувався повністю, але не вчасно, сплативши 497,50 та 379,99 грн. 04.10.2013 р., а 300,00 грн. 24.10.2013 р., що підтверджується наданими банківськими виписками за 04.10.2013 р. та 24.10.2013 р.
Вартість отриманого за накладними № 80.2 від 07.10.2013 р. на суму 1351,52 грн., № 7/2013 від 24.10.2013 р. на суму 270,00 грн., № 8/2013 від 06.11.2013 р. на суму 220,00 грн., № 9/2013 від 05.12.2013 р. на суму 292,50 грн. товару, на загальну суму 2098,02 грн., відповідач не сплатив. Отже заборгованість відповідача, за вказаними накладними, складає 2098,02 грн.
У зв'язку з наявністю порушень виконання умов договору з боку відповідача на його адресу 14.01.2014 р. направлена претензія № 25/247-3 від 11.01.2014 р. з вимогою здійснити оплату поставленого товару. Зазначена претензія отримана відповідачем 18.01.2014 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишена без відповіді, борг - без оплати.
Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 2097,98 грн. основного боргу підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо оплати поставленого позивачем товару на суму 2098,02 грн. за спірними накладними у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи.
Вимога про стягнення основного боргу в меншій сумі, а саме: 2097,98 грн., за спірними накладними, відповідає правам та інтересам сторін спору. Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 2097,98 грн. основного боргу задовольняється судом.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 06.07.2013 р. по 17.10.2014 р. у розмірі 67,21 грн. та інфляційні втрати у розмірі 364,50 грн. за період прострочення з жовтня 2013 р. по вересень 2014 р.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно та суперечить приписам ст.ст. 251-255 ЦК України, а саме допущені помилки при підрахунку п'яти банківських днів для здійснення оплати за товар та при визначенні настання періоду прострочення виконання відповідачем свого обов'язку за договором; також допущені арифметичні помилки при підрахунку суми кількості днів прострочення оплати товару за кожною накладною.
Перерахувавши за вказаний позивачем період заявлену до стягнення суму 3% річних, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає 66,63 грн. 3% річних, отже в частині стягнення 66,63 грн. 3% річних позов задовольняється, в іншій частині позову про стягнення 0,58 грн. 3% річних - відмовляється.
Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, без дотримання Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (Лист ВСУ N 62-97р від 03.04.97), рекомендацій названої вище постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. та суперечить приписам ст. 625 ЦК України.
Перерахувавши за вказаний позивачем період заявлену до стягнення суму інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає 362,09 грн. інфляційних втрат, отже в частині стягнення 362,09 грн. інфляційних втрат позов задовольняється, в іншій частині позову про стягнення 2,41 грн. інфляційних втрат - відмовляється.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за накладною № 6/2013 від 07.10.2013 р. на суму 244,99 грн., в цій частині відмовляється у позові, не з огляду не невірні розрахунки, а з огляду на не доведення факту здійснення позивачем поставки за нею в рамках дії договору купівлі-продажу № 3117309, оскільки, як вище зазначалося, за цією поставкою первісна документація суду не надавалася.
За порушення відповідачем строків оплати придбаного товару позивач, враховуючи положення п. 3.2. договору, просив стягнути 133,07 грн. пені за період прострочення з 12.10.2013 р. по 11.06.2014 р.
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Умовами п. 3.2 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю пеню від вартості простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день погашення простроченого платежу, включаючи день такого погашення.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Частина 2 ст. 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Здійснивши системний аналіз норм права та зміст умов договору про відповідальність відповідача у вигляді сплати пені, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо стягнення пені за накладними № 80.2 від 07.10.2013 р. на суму 1351,52 грн., № 7/2013 від 24.10.2013 р. на суму 270,00 грн., № 8/2013 від 06.11.2013 р. на суму 220,00 грн., № 9/2013 від 05.12.2013 р. на суму 292,50 грн. внаслідок не настання дня погашення простроченого платежу.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували позицію позивача.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (85111, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51402, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44, код ЄДРПОУ 14310112) 2097,98 грн. (дві тисячі дев'яносто сім грн. 98 коп.) основного боргу, 66,63 грн. (шістдесят шість грн. 63 коп.) 3% річних, 362,09 грн. (триста шістдесят дві грн. 09 коп.) інфляційних втрат, 1733,65 грн. (одну тисячу сімсот тридцять три грн. 65 коп.) судового збору. Видати наказ.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Суддя В.В. Носівець
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 16 лютого 2015 р.