05 лютого 2015 року Справа № 876/11130/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Хобор Р.Б., Яворського І.О
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області на постанову Сколівського районного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати дії протиправними Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області (далі - УПФУ в Сколівському районі Львівської області) та зобов'язати здійснити перерахунок пенсії і виплатити її з 15.04.2011 р., з підвищенням на 30 % від мінімальної пенсії за віком у розмірі встановленому ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Постановою Сколівського районного суду Львівської області від 28.04.2014 р. позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії УПФУ в Сколівському районі Львівської області щодо невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 15.04.2011 р. по 22.07.2011 р. включно підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Не погоджуючись з даною постановою, її оскаржило УПФУ в Сколівському районі Львівської області. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось у розмірах, передбачених законами України, якими було затверджено Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах передбачених на це видатків, а також на те, що законодавством не визначено з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком необхідно визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1, є «дитиною війни», оскільки ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що «дитиною війни» є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», «дітям війни», пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається прожитковим мінімумом для осіб, які втратили працездатність, що врегульовано ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни за період з 15.04.2011 р. до 22.07.2011 р. підлягають задоволенню так як Законом України «Про Державний бюджет на 2011 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не було зупинено чи змінено.
Відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2011 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Тому відповідач у 2011 році, повинен діяти відповідно до вимог діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
При цьому, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги позивача тільки по 22.07.2011 р., оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 745 від 06.07.2011 р., яка набрала чинності з 23.07.2011 р. та прийнята на виконання Закону України від 14.06.2011 р. № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», підвищення до пенсії «дітям війни» виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України.
Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Частиною 1 статті. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» також визначено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Отже, вихідним критерієм при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими цією нормою, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Також, суд не може взяти до уваги покликання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати, пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, , 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сколівському районі Львівської області - залишити без задоволення, а постанову Сколівського районного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року по справі №2-а-686/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий : Р.В.Кухтей
Судді : Р.Б.Хобор
І.О. Яворський