Справа: № 826/17379/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І. М.
Суддя-доповідач: Беспалов О.О.
Іменем України
12 лютого 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Беспалова О. О.
суддів: Грибан І. О., Губської О. А.
за участю секретаря: Тур В. В.
представника позивача Подолянко Т. В., представника відповідача Василюка Є. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2014 р. у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування розпорядження, -
ПрАТ "Київський страховий дім" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування розпорядження від 16 жовтня 2014 року № 2948.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2014 р. адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги залишити без задоовлення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, на адресу відповідача 02.07.2014 р. надійшли скарги від громадянина ОСОБА_4 за вх. № Т-4764 та від громадянина ОСОБА_5 за вх. № Т-4736 про проведення перевірки ПрАТ "Київський страховий дім" щодо дотримання норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. № 1961-IV (далі - Закон № 1961).
Відповідач 07.07.2014 р. надіслав на адресу ПрАТ "Київський страховий дім" вимогу № 6778/13-8 про надання письмових роз'яснень стосовно порушених заявниками питань та їх документів окремо за кожною справою, в тому числі, копій полісів, заяв, повідомлень, запитів, листування, довідок, постанов, рахунків, звітів, висновків, розрахунків страхових відшкодувань, документів щодо виплати страхових відшкодувань та/або вмотивовані відмови у виплаті страхових відшкодувань.
На виконання вказаної вимоги, позивачем надано пояснення № 826 від 14.08.2014 р. з додатками на 61 аркуші, які відповідачем того ж дня отримані.
18.08.2014 р. відповідачем складено акт про порушення законодавства у сфері фінансових послуг ПрАТ "Київський страховий дім" № 1042/13-15/13/6 .
Вказаним актом встановлено, в тому числі, наступні порушення в діяльності позивача: статті 29 Закону № 1961 щодо визначення розміру відшкодування витрат, пов'язаних із пошкодженням транспортного засобу; пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961 щодо невиконання страховиком зобов'язання прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.
На підставі акту відповідачем прийнято розпорядження від 16.10.2014 р. № 2948, яким ПрАТ «Київський страховий дім» зобов'язано усунути порушення законодавства про фінансові послуги в термін до 07.11.2014 р. та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів у 10-денний строк з дня закінчення встановленого терміну усунення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. № 2664-III (далі - Закон № 2664), Закону України "Про страхування" від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР (далі - Закон № 85), Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 р. № 2319, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 р. за № 2112/22424 (далі - Положення № 2319) та вищезгаданим Законом № 1961.
У відповідності до ст. 39 Закону № 2664, у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону № 2664 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати такі заходи впливу, як зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення.
Вирішуючи питання про наявність підстав для скасування спірного розпорядження про усунення порушення, встановленого у частині 1 цього розпорядження, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2014 року по бульв. Л. Українки в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю: транспортного засобу "КІА", д/н НОМЕР_1, що належить ОСОБА_7, під її керуванням, та транспортного засобу під керуванням ОСОБА_5
Відповідно до постанови Печерського районного суду міста Києва від 04.03.2014 р. по справі № 757/3133/14-п винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнано ОСОБА_7.
Відповідальність власника транспортного засобу "КІА", д/н НОМЕР_1, застрахована відповідно до полісу № АС/0862245 обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у позивача, укладеного останнім з ОСОБА_8.
ОСОБА_5 звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування, за результатами розгляду якої страховиком було прийнято рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування від 05.06.2014 р. № 625 у зв'язку з тим, що водійський стаж особи, що керувала транспортним засобом менше 3-х років.
Вирішуючи спір на користь позивача в цій частині, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідно до розділу 8 Полісу № АС/0862245 до керування транспортним засобом не допускаються особи з водійським стажем менше 3-х років та/або водійський стаж страхувальника є меншим 3-х років, а отже, страховий випадок відсутній.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Відповідно до ст. 21 Закону № 1961 з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
У відповідності до ст. 2 Закону № 1961 відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
У відповідності до ст. 17 Закону № 1961 страховики зобов'язані укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.
Зазначений Закон № 1961 регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Виключні випадки, коли шкода не відшкодовується, передбачені ст. 32 Закону № 1961.
В свою чергу, проаналізувавши дану норму, колегія суддів встановила, що жоден з цих випадків не залежить від розміру страхових сум, добросовісності їх сплати, кількості проведених виплат на час настання страхового випадку тощо.
Незалежність страхового відшкодування від подібних обставин випливає з обов'язковості даного виду страхування для власників транспортних засобів.
У відповідності до ст. 38-1 Закону № 1961 у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
З наведеної норми випливає, що при настанні страхового випадку у сфері, що потребує більшого коригуючого коефіцієнта, страхове відшкодування відбувається у повному розмірі, але з одночасним виникненням права страховика на відшкодування половини відшкодування.
Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні від 09.07.2010 р. № 566 «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено відповідні коригуючі коефіцієнти та їх розміри.
Так розмір коригуючого коефіцієнта за типом необмеженого водійського стажу становить 1,27-1,76, а розмір коригуючого коефіцієнта при водійському стажі від трьох років - 1-1,76.
Таким чином, значення коригуючого коефіцієнта у страховому випадку, що настав, є більшим, ніж той, що використаний при обрахунку страхових внесків для ОСОБА_8, а відтак, недотримання особливих умов страхового полісу страхувальником означатиме для останнього лише компенсацію на користь страховика половини відшкодованої суми в розрізі ст. 38-1 Закону № 1961.
Дана норма захищає страховика від втрати економічної вигоди при здійснення страхової діяльності і, одночасно, дозволяє страхувальнику шляхом оцінки ризиків настання страхового випадку (наприклад, значний стаж водія зменшує ймовірність спричинення керованим ним ТЗ несприятливої ситуації на дорозі) зменшувати суми страхових виплат, допускаючи при цьому, що у випадку спричинення ДТП особою з незначним водійським стажем половина відшкодованої шкоди буде для страхувальника прийнятною.
Такі відносини є договірними, в той час як відмова страховика в односторонньому порядку від виконання своїх зобов'язань перед добросовісним платником страхових внесків визначається діючим законодавством в конкретних випадках.
Так відмовляючи у здійсненні страхової виплати у повному обсязі, позивач послався на п. 32.1 ст. 32 Закону № 1961, відповідно до якої страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
На думку колегії суддів, при застосуванні даної норми позивачем не було враховано, що вона визначає єдину умову, яка звільняє страховика від здійснення страхової виплати: відсутність цивільно - правової відповідальності за заподіяння шкоди забезпеченим ТЗ.
Між тим, в судовому засіданні 12.02.2015 р. представник позивача не заперечувала проти обізнаності позивача на момент здійснення відмови про існування постанови Печерського районного суду міста Києва від 04.03.2014 р., з якої вбачається про порушення ОСОБА_7 ст. 124 КУпАП.
Крім того, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь - які докази водійського стажу ОСОБА_7, оскільки тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом категорії В серії НОМЕР_4 не може бути беззаперечним доказом водійського стажу особи.
Так, наприклад, Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затверджене постановою КМ України від 08.05.1993 р. № 340, передбачає випадки обміну посвідчення водія на нове посвідчення (псування, втрата посвідчення, зміна особистих даних власника, видача посвідчення до набрання чинності Законом України від 24.09.2008 р. № 586-VI тощо).
Зважаючи на те, що зазначена в тимчасовому дозволі дата 01.03.2011 р. є датою видачі посвідчення водія, колегія суддів погоджується, що ця дата дійсно засвідчує факт видачі останнього посвідчення водія особі, проте, жодним чином тимчасовий дозвіл не може засвідчити, що таке посвідчення видавалось водію єдиний раз.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність винесення відповідачем спірного розпорядження в цій частині.
Вирішуючи питання про наявність підстав для скасування спірного розпорядження про усунення порушення, встановленого у частині 2 цього розпорядження, колегія суддів зазначає наступне.
09.03.2014 р. на проспекті Гагаріна в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю: транспортного засобу "Нісан", д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, транспортного засобу "Рено Кліо", д/н НОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_9, транспортного засобу "Фольксваген", д/н НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_10.
Відповідно до постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 28.03.2014 р. винними у вчиненні адміністративного правопорушення визнано ОСОБА_9 та ОСОБА_10.
Власник транспортного засобу "Рено Кліо", д/н НОМЕР_5 (ОСОБА_11), застрахований відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів № АС/ 6978140 у позивача.
ОСОБА_4 04.04.2014 р. звернувся з заявою про виплату до ПрАТ "Київський страховий дім" шкоди, яку отримано його транспортним засобом під час дорожньо-транспортної пригоди і згідно платіжних доручень від 07.07.2014 р. № 2130 та 14.08.2014 р. № 2589 отримав страхове відшкодування в розмірі 13 972, 87 грн.
Натомість, шкода, завдана його автомобілю згідно звіту № 216 (а. с. 91-116 Т. 1), становить 34932, 91 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин п. 36.3 ст. 36 Закону № 1961, відповідно до якого у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Незважаючи на це, судом першої інстанції не враховано, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 28.03.2014 р. ОСОБА_9 визнано винною у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна), в той час як ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні адмінправопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП (порушення, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, а саме: примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, що підтверджені фактичними даними, а саме: поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідків, показань технічних приладів та засобів фото- і відеоспостереження та іншими документами).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_10, створивши в напрямку свого руху певну ситуацію, спровокував ОСОБА_9 на вчинення правопорушення, в результаті якого було пошкоджено автомобіль ОСОБА_4
Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_10 не притягувався до відповідальності за нормою, диспозиція якої передбачає пошкодження транспортних засобів.
Разом з тим, у відповідності до ст. 6 Закону № 1961 страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
З огляду на це, цілком очевидним є висновок, що, навіть, за умови страхування цивільно - правової відповідальності ОСОБА_10 постраждалий ОСОБА_4 права на страхове відшкодування не мав би з огляду на те, що для ОСОБА_10 випадок даної ДТП не є страховим.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
В частині доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права шляхом винесення двох ухвал про відкриття провадження у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправним та скасування розпорядження у справі № 826/17379/14 та у справі № 826/17464/14 колегія суддів встановила наступне.
У справі № 826/17464/14 згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2014 р. позовну заяву Інституту Сорбції та проблем ендоекології Національної академії наук України до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання недійсним свідоцтва та скасування запису залишено без розгляду.
Зазначена справа та справа, що розглядається, всупереч твердженню апелянта, не є аналогічними.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому діючим законодавством, а тому позовні вимоги позивача є неправомірними і задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом приймаються в якості належних.
У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2014 р. у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування розпорядження задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2014 р. скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя О. О. Беспалов
Суддя І. О. Грибан
Суддя О. А. Губська
(Повний текст постанови виготовлено 17.02.2015 р.)
Головуючий суддя Беспалов О.О.
Судді: