Справа № 2-а-820/10
Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова О.Г.
Суддя-доповідач: Совгира Д. І.
10 лютого 2015 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Совгири Д. І.
суддів: Білої Л.М. Курка О. П.
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
за участю позивача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Чернівці на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Чернівці про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
В вересні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Чернівці про скасування рішення про відмову в задоволенні заяви про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України "про прокуратуру" та зобов'язання призначити таку пенсію з 16.07.2010 року.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2014 року позов задовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скаувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні позивач просив апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду залишити без змін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, вивчивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах апеляційної скарги вважає, що останню необхідно зодовільнити частково із наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 22.11.2005 року призначено пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
В липні 2010 року, позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Чернівці з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру». Однак йому відмовлено в призначенні пенсіїна тій підставі, що Законом України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування до 20-річного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, всього періоду військової служби (крім строкової).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що спеціальний стаж військової служби на посаді курсанта у військовому училищі та військова служба в Збройних Силах СРСР та України відносяться до роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції однак вважає, що оскаржувана постанова підлягає зміні, виходячи із наступного.
Як вбачається із послужного списку ОСОБА_2, він з 17.11.1994 року по 21.11.2005 року працював на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури. Стаж роботи на вказаних посадах становить 11 років 4 місяці.
З 25.04.1985 року по 01.08.1987 року позивач проходив строкову військову службу, з 01.08.1987 року по 23.08.1991 року--навчався в Свердловському вищому військово-політичному танко-артиллерійському училищі, з 23.08.1991 року по 17.11.1994 року--проходив кадрову військову службу на офіцерських посадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року N 1789-XII (далі Закон N 1789-XII), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
Згідно ч. 5 вищевказаної статті, до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Згідно зі ст.11 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок», на громадян, які були прийняті до військово-навчальних закладів, перебували на дійсній військовій службі, розповсюджувалися обов'язки, які встановлені для військовослужбовців строкової служби.
Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-ХХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території Республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
25.03.1992 року прийнято Закон України №2232-ХП «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХП), у частині першій ст. 25 якого зазначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.
Законом України від 18.06.1999 року №766 «Про внесення змін до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в ст. 25 вказаного Закону внесено зміни, зокрема, ч. 6 визначено, що в строк військової служби військовослужбовцям зараховується тривалість служби під час навчання у вищих військових навчальних закладах та вищих навчальних закладах, які мають військові навчальні підрозділи, із розрахунку два місяці служби (навчання) у зазначених військових навчальних закладах за один місяць строкової військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що строк навчання позивача 01.08.1987 року по 23.08.1991 року курсантом Свердловського вищого військово-політичного танко-артиллерійського училища прирівнюється до строкової військової служби, яка підлягає зарахуванню до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону N 1789-XII
Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про зарахування часу проходження військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах в період з з 23.08.1991 року по 17.11.1994 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену ст. 50-1 Закону N 1789-XII, суд апеляційної інстанції вказує на наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Вимогами статей 1 та 2 Закону України "Про державну службу" визначено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань, функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Згідно пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283, до стажу державної служби включається час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.
Статтею 17-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" для призначення пенсій за вислугу років зараховується дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які, відповідно до законодавства колишнього СРСР, зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах), у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Відповідно до пункту «в» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується військова служба незалежно від місця проходження служби. Будь-яких обмежень щодо зарахування часу проходження військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену законодавством для прокурорів і слідчих, зазначена норма закону не містить.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні часу проходження військової служби в Збройних Силах на офіцерських посадах до стажу роботи, що надає право на призначення пенсії з вислугою років.
Проте, суд першої інстанції, зобов'язавши відповідача призначити позивачу пенсію з 16.07.2010 року не врахував тієї обставини, що останній з 22.11.2005 року отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", а тому при призначенні йому пенсії відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", необхідно врахувати отриману ним суму раніше призначеної пенсії.
Крім того, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 щодо скасування рішення відповідача від 04.08.2010 року про відмову в задоволенні його заяви про призначення пенсії за вислугу років, передбаченої ст.50-1 Закону № 1789-12 із слідуючих підстав.
Пунктом 1 частини першої ст. 17 КАС до юрисдикції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, якщо вони вважають, що діями цього суб'єкта порушено їхні права, свободи чи інтереси. Суб'єкти владних повноважень приймають рішення, вчиняють дії або допускають бездіяльність.
Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України розуміються як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правові акти поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і призначено для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.
Правові акти індивідуальної дії - рішення, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.
Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень-пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи (наприклад, неприйняття рішення за заявою особи, неоприлюднення нормативно- правового акта тощо).
Як видно із матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії, розглянута відповідачем, відповідно до Закону України "Про звернення громадян" і за результатами розгляду звернення йому надана письмова відповідь (лист від 04.08.2010 року № 175/3-11).
Вказаний лист не можна вважати правовим актом, в розумінні КАС України.
Отже на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції приймаючи рішення про скасування вищезазначеного листа, обрав невірний спосіб захисту прав позивача, а тому в даному випадку, у відповідності до ч.2 ст.11 КАС України, його порушене право слід захистити в інший спосіб, а саме: шляхом визнання протиправною відмови управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Чернівці щодо призначення ОСОБА_2 пенсії за вислугою років, передбаченої ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема змінити постанову суду.
За ч.1 ст.201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак із помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому постанова суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Чернівці задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Чернівці про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії змінити. .
Абзац другий постанови викласти в наступній редакції:
"Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Чернівці щодо призначення ОСОБА_2 пенсії за вислугою років, передбаченої ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" для прокурорів і слідчих. "
Абзац третій постанови після дати "з 16.07.2010 року", доповнити словами наступного змісту: "з урахуванням проведених виплат".
В решті постанову залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі протягом 5 днів.
Головуючий Совгира Д. І.
Судді Біла Л.М.
Курко О. П.