79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" лютого 2015 р. Справа № 914/3889/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Костів Т.С.
суддів Марко Р.І
Желік М.Б.
при секретарі Карпенко В.О.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна», м.Львів, вих. № 533 від 05.12.14 року (вх. № 01-02/145/14 від 08.12.14 року)
на рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2014 р.
у справі № 914/3889/14
за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Моторс», м. Бровари
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна», м. Львів
про: стягнення штрафних санкцій за договором купівлі-продажу № 320/08/14 від 29 серпня 2014 р.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
рішенням господарського суду Львівської області від 25.11.2014 р. у справі № 914/3889/14 (суддя Ділай У.І.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Моторс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» про стягнення штрафних санкцій за договором купівлі-продажу № 320/08/14 від 29 серпня 2014 р. задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Моторс» 21 842,71 грн. - пені, 2 200 грн. - витрат на правову допомогу, 1 827,00 грн. судового збору.
Приймаючи рішення суд першої інстанції керувався тим, що між ТзОВ «Арма Моторс» (продавець), ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» (покупець) та ПАТ «Концерн Хлібпром» (лізингоодержувач) було підписано договір купівлі-продажу № 320/08/14, на підставі якого ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» взяло на себе зобов'язання оплатити та прийняти на умовах договору, а ТзОВ «Арма Моторс» зобов'язалось передати 14 вантажних автомобілів Dokker VAN. Зобов'язання за даним договором позивач (продавець) виконав повністю та передав відповідачу (покупцю) товар в повному обсязі, а відповідач прийняв товар, що підтверджують акти приймання-передачі товару від 02.09.2014 р., згідно яких представником відповідача Гусаком І.М. (довіреність № 20 від 01.09.2014 р.) отримано товар. Як вбачається із змісту п. 2.1.2 договору, покупець зобов'язується здійснити оплату за товар в розмірі 2 657 536,00 грн., що становить 80% від загальної вартості товару, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару, але не пізніше 12 вересня 2014р. Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору здійснив оплату за товар з простроченням 25 вересня 2014р., що підтверджується випискою руху коштів по рахунку ТзОВ «Арма Моторс». Відтак, згідно п. 5.1 договору, в якому зазначено, що в разі несвоєчасної оплати покупцем вартості товару, останній сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1 % за кожен день прострочення від належної до сплати суми, ТзОВ «Арма Моторс» нарахувало ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» пеню в розмірі 34 547,96 грн. Проте, 25.11.2014р. позивачем заявлено про зменшення розміру пені до 21 842,71 грн., оскільки здійснено її перерахунок у відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Суд першої інстанції перевіривши розрахунок пені, прийшов до висновку що заявлені позивачем вимоги, щодо стягнення з відповідача 21 842,71 грн. - пені є обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягають до задоволення. Окрім того, суд посилаючись на те, що розмір вартості послуг адвоката у даній справі є неспіврозмірним із сумою позовних вимог та складністю спору, прийшов до висновку, що розумними та співрозмірними до ціни позову і такими, що відповідають усталеній практиці, є витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2 200,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 25.11.2014 р. у справі № 914/3889/13 відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна» - подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також порушив норми процесуального права. Зокрема, скаржник вказує, що позивач не виконав вимог щодо необхідності направлення заяви про зменшення позовних вимог відповідачу і не надав докази направлення суду, а отже заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду неправомірно та без дотримання порядку передбаченого процесуальними нормами ГПК України.
Також апелянт вважає, що оскільки ГПК України не передбачено такого процесуального документа як уточнення до заяви про зменшення позовних вимог чи до позовної заяви, то вказаний документ не можна вважати належним документом про зменшення позовних вимог. Відтак, скаржник наголошує, що судом безпідставно було прийнято до провадження заяву про зменшення позовних вимог та уточнення до заяви про зменшення позовних вимог, а тому предметом позову слід вважати стягнення коштів в ромірі 34 547,96 грн.
Апелянт також зазначає, що позивач не надав суду належних доказів того, що кошти оплачені згідно платіжного доручення № 6750 від 01.10.2014 р. є коштами оплаченими за надання правової допомоги в межах даного спору. Зокрема відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 5 від 20.09.2014 р. до договору № 1306/13 про надання правової допомоги від 13.06.2013 р. замовник сплачує виконавцю винагороду за надані послуги протягом 10 днів з моменту порушення провадження у справі. Як вбачається з матеріалів справи порушення провадження у справі мало місце 05.11.2014 р., а кошти були оплачені 01.10.2014 р. Таким чином у скаржника є сумніви щодо цільового призначення коштів оплачених згідно платіжного доручення № 6750 від 01.10.2014 р., а відповідно і щодо підстав стягнення з відповідача суми в розмірі 2 200,00 грн. Окрім того, скаржник наголошує, що договір № 1306/13 про надання правової допомоги від 13.06.2013 р. передбачає з поміж інших послуг представництво інтересів замовника в суді (п. 2.2.). Участь в засіданні в інтересах позивача брала Грещенко В.В., а відтак, на думку скаржника, мало місце надання послуг іншою особою, а не особою якій було оплачено за послуги адвоката. Окрім того, апелянт зазначає, що в рішенні суду не викладено розрахунку пені і не підтверджено правильність розрахунку позовних вимог позивача.
На підставі вищенаведеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2014 року у справі № 914/3889/14 повністю, судові витрати покласти на позивача.
Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/3889/14 розподілено для розгляду головуючому - судді Костів Т.С..
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2014 року у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено суддів - Марка Р.І. та Желіка М.Б..
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 20.01.2015 р..
Ухвалами суду від 20.01.2015 р. та від 27.01.2015 р. розгляд справи відкладався, з підстав викладених в даних ухвалах суду.
В судове засідання 10.02.2015 р. представники сторін не з'явились, причин неявки суду не довели, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.
Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Окрім того, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них та додатково подані докази, заслухавши пояснення представника відповідача в судових засіданнях, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2014 року у справі № 914/3889/14 слід залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного:
як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено господарським судом Львівської області, 29.08.2014 р. між ТзОВ «Арма Моторс» (надалі - продавець), ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» (надалі - покупець) та ПАТ «Концерн Хлібпром» (надалі - лізингоодержувач) укладено договір купівлі-продажу № 320/08/14.
Згідно із положеннями договору покупець зобов'язується оплатити та прийняти на умовах цього договору, а продавець зобов'язується передати 14 вантажних автомобілів Renault Dokker VAN (надалі - товар), згідно Специфікації (додатку №1 до цього договору).
На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар у справному стані та в повній комплектації, що підтверджується відповідними документами: - актами приймання-передачі від 02.09.2014 р.; - довіреністю № 20 від 01.09.2014 р. виданою Гусак Івану Михайловичу ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» на отримання від ТзОВ «Арма Моторс» цінностей за договором купівлі- продажу № 320/08/14 від 29.08.2014 р.; - актом приймання-передачі від 02.09.2014 р. підписаним та скріпленим печатками сторін договору купівлі- продажу № 320/08/14 від 29.08.2014 р., належним чином засвідченні копії яких містяться в матеріалах справи. Претензій щодо кількості, якості, комплектності переданого товару покупцем висунуто продавцю не було.
Відповідно до п. 2.1.2. договору покупець зобов'язується здійснити оплату за товар в розмірі 2 657 536,00 грн., що становить 80% від загальної вартості товару, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару, але не пізніше 12 вересня 2014р.
Пунктом 2.2. договору передбачено, що усі розрахунки між покупцем та продавцем здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.
Згідно п. 3.1. договору, покупець зобов'язується своєчасно здійснити оплату за товар продавцю на умовах та в терміни визначені договором.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та здійснив оплату за товар з простроченням 25.09.2014р., що підтверджується випискою руху коштів по рахунку ТзОВ «Арма Моторс».
В п. 5.1. договору зазначено, що в разі несвоєчасної оплати покупцем вартості товару, останній сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1 % за кожен день прострочення від належної до сплати суми.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2014р. позивач відправив претензію № 205 на адресу відповідача, з вимогою погасити пеню у розмірі 34 547,96 грн., у строк 3 банківських днів з моменту отримання претензії. Проте, дана вимога залишилась без належного реагування з боку відповідача.
Відтак позивач звернувся до господарського суду про стягнення з ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» пені в розмірі 34 547,96 грн..
25.11.2014 р. позивачем були подані заява про зменшення позовних вимог та уточнення до заяви про зменшення позовних вимог, в яких позивач зазначав, що оскільки ним здійснено перерахунок пені зважаючи на те, що у попередній розрахунок пені ним було включено день оплати (25.09.2014 р.) відповідачем боргу та у відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відтак до стягнення з ТзОВ «Лізингова компанія «Універсальна» підлягає пеня в розмірі 21 842,71 грн..
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України). Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом. В силу положень ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Нормою ч. 1 ст. 530 ЦК України, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем в межах встановленого ст. 530 Цивільного кодексу України строку, що призвело до порушення відповідачем зобов'язання як боржником, що прострочив виконання, у розумінні ст. 610, 612 Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України). У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що у відповідності до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Згідно визначення ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача пеню з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та уточнення до заяви про зменшення позовних вимог в розмірі 21 842,71 грн..
Окрім того, позивачем заявлялось до стягнення з відповідача 3 000,00 грн. - витрат на правову допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом відповідач на підтвердження факту понесення витрат за надання правової допомоги позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 13.06.2013 р., укладений між адвокатом Грушовцем Є.А. та ТзОВ «Арма Моторс»; додаткову угоду № 5 від 20.09.2014 р. до договору про надання правової допомоги від 13.06.2013 р.; акт наданих послуг від 24.09.2014р. до Договору про надання правової допомоги від 13.06.2013 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4539/10 видане Грушовець Є.А. та платіжне доручення № 6750 від 01.10.2014 р. про сплату 3 000,00 грн. згідно договору про надання правової допомоги № 1306/13 від 13.06.2013 р.
Колегія суддів погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що позивачем доведено та підтверджено належними доказами факт понесення витрат на правову допомогу, надану у зв'язку із розглядом даного господарського спору, а також що розмір вартості послуг адвоката у даній справі є неспіврозмірним із сумою позовних вимог та складністю спору, а відтак розумними та співрозмірними до ціни позову і такими, що відповідають усталеній практиці, є витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2 200,00 грн.
Не заслуговує на увагу посилання скаржника на те, що судом першої інстанції неправомірно та без дотримання порядку передбаченого процесуальними нормами ГПК України прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, з огляду на наступне:
в п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК ціну позову вказує позивач.
Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. За п. 4.6 цієї постанови зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.
Окрім того, згідно ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Колегія суддів зазначає, що зменшення позовних вимог в даній справі не суперечить вимогам законодавства, не порушує прав та інтересів відповідача у справі, інших осіб, а відтак заяву про зменшення позовних вимог було правомірно прийнято до розгляду судом першої інстанції.
Твердження апелянта, про те, що в ГПК України не передбачено такого процесуального документа як уточнення до заяви про зменшення позовних вимог, то вказаний документ не можна вважати належним документом про зменшення позовних вимог, спростовується положеннями п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в якому зазначено, що в разі надходження до господарського суду заяви (клопотання) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Посилання скаржника на те, що позивач не надав суду належних доказів того, що кошти оплачені згідно платіжного доручення № 6750 від 01.10.2014 р. є коштами оплаченими за надання правової допомоги в межах даного спору, колегією суддів не приймається до уваги враховуючи, що у призначенні платежу в платіжному дорученні № 6750 від 01.10.2014 р. зазначено «згідно договору про надання правової допомоги № 1306/13 від 13.06.2013 р.».
Не заслуговує на увагу, також твердження скаржника, що участь в засіданні в інтересах позивача брала Грещенко В.В., а відтак мало місце надання послуг іншою особою, а не особою якій було оплачено за послуги адвоката, оскільки хоч договір № 1306/13 про надання правової допомоги від 13.06.2013 р. і передбачає з поміж інших послуг представництво інтересів замовника в суді (п. 2.2.), однак відповідно до акту наданих послуг до договору про надання правової допомоги № 1306/13 від 13.06.2013 р. сума в 3 000, 00 грн., що заявлялась позивачем як витрати на правову допомогу включає в себе лише аналіз виконавцем (адвокатом Грушовець Є.А.) наданих замовником (ТзОВ «Арма Моторс») документів та підготовку позовної заяви та додатків до неї.
Щодо посилання апелянта на те, що в рішенні суду не викладено розрахунку пені і не підтверджено правильність розрахунку позовних вимог позивача, судова колегія зазначає, що ст. 84 ГПК України не передбачено наведення в рішенні розрахунків, крім того місцевий господарський суд зазначив в рішенні, що ним було перевірено розрахунок пені та зроблено висновок що заявлені позивачем вимоги, щодо стягнення з відповідача 21 842,71 грн. - пені є обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягають до задоволення.
Враховуючи вищенаведене, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з матеріалами справи та вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Львівської області від 25.11.2014 року у справі № 914/3889/14 слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 1, 43, 21, 32, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Універсальна», м.Львів, вих. № 533 від 05.12.14 року (вх. № 01-02/145/14 від 08.12.14 року) - залишити без задоволення, а рішення Львівської області від 25.11.2014 року у справі № 914/3889/14 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.
Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 16.02.2015 року.
Головуючий-суддя Костів Т.С.
Суддя Марко Р.І
Суддя Желік М.Б.