09.02.15р. Справа № 906/450/14
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Житомир
до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ
про визнання недійсними кредитного договору № МК 312-07 від 09.11.2007р. та договору іпотеки від 14.11.2007р.
Суддя Мілєва І.В.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Лопатнікова А.В, довіреність №2857-К-О від 06.08.2014р.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" в особі Житомирської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними договорів.
Позивач просить визнати недійсним кредитний договір № МК 312-07 від 09.11.2007р., укладений між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанком" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1; визнати недійсним договір іпотеки від 14.11.2007р., укладений між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанком".
Позовні вимоги мотивовані наступним. Цільове призначення кредиту (споживчі цілі) суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: п.22 ч.1 ст.1. Згідно з п. 8.1. договору, цей договір складений в трьох екземплярах, які мають однакову юридичну силу. Умови цього договору у відповідача та позивача є різними. Відповідач приховано використовує інший екземпляр кредитного договору, де визначено, що виконання зобов'язань позичальника по цьому договору забезпечується квартирою АДРЕСА_1. Даний договір іпотеки мав би існувати лише за обставин втрати чи пошкодження майна, наданого в забезпечення по кредитній угоді, яким тоді був лише автотранспорт. Тільки при таких обставинах третя особа ОСОБА_3 зобов'язалась передати Приватбанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості по кредитному договору. Про ці обставини свідчить письмова згода ОСОБА_3, яка долучена як додаток до кредитного договору. Договір іпотеки не мав юридичної сили, оскільки обставин щодо втрати чи пошкодження майна, наданого в забезпечення по кредитній угоді, яким тоді був лише автотранспорт, який вважається спільним майном подружжя ОСОБА_1, не існувало взагалі. Таким чином, банк скористався введенням в оману і позивача, і третьої особи, що є порушенням ст.ст. 229,230 ЦК України. Банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_3 та ОСОБА_1, саме як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця, про це свідчить рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.10.2012р. (провадження № 22-ц/490/6718/12), яким в силі залишено рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.03.2012р. У силу припису ч. 2 ст. 548 ЦК України визнання правочину недійсним тягне за собою наслідки у вигляді визнання недійсними правочинів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язання, яке виникає з цього правочину, навіть якщо самі по собі вони відповідають вимогам закону. Тому договір іпотеки від 14.11.2007р., спрямований на забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору № МК 312-07 від 09.11.2007р., підлягає визнанню недійсним, з врахуванням цієї норми права.
Ухвалою суду від 13.05.2014р. справу №906/450/14 направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2014р. по справі № 906/450/14 ухвалу господарського суду Житомирської області від 13.05.2014р. залишено без змін.
Автоматизованим розподілом справ справу № 906/450/14 передано для розгляду по суті судді Мілєвій І.В.
Ухвалою суду від 10.07.2014р. справу №906/450/14 прийнято до свого провадження суддею Мілєвою І.В. та призначено судове засідання на 29.07.2014р.
15.07.2014р. до господарського суду Дніпропетровської області надійшов запит Рівненського апеляційного господарського суду про витребування справи № 906/450/14 у зв'язку з надходженням касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2014р.
Ухвалою суду від 15.07.2014р. провадження у справі зупинено до закінчення касаційного провадження та повернення справи до господарського суду Дніпропетровської області. Справу направлено до Рівненського апеляційного господарського суду для подальшого направлення до Вищого господарського суду України.
06.10.2014р. справа № 906/450/14 повернулась до суду.
Постановою Вищого господарського суду від 23.09.2014р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2014р. залишено без змін.
Ухвалою суду від 06.10.2014р. розгляд справи було поновлено та призначено судове засідання на 03.11.2014р.
03.12.2014р. розгляд справи було відкладено на 01.12.2014р.
У зв'язку з перебуванням судді Мілєвої І.В. у відпустці, призначено повторний автоматичний розподіл справ. Справу передано для розгляду судді Загинайко Т. В.
Ухвалою суду від 04.12.2014р. справу прийнято до свого провадження суддею Загинайко Т. В., розгляд справи призначено на 18.12.2014р.
У зв'язку з поверненням судді Мілєвої І.В. з відпустки, на підставі доповідної записки судді Загинайко Т. В. від 08.12.2014р. справу № 906/450/14 передано на розгляд судді Мілєвій І. В.
Ухвалою суду від 09.12.2014р. справу прийнято до свого провадження суддею Мілєвою І.В., розгляд справи призначено на 15.01.2015р.
14.01.2015р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що ПАТ КБ "Приватбанк" свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало позивачу кредит у розмірі 384 906,00 грн., що не оспорюється другим у позові. ПАТ КБ "Приватбанк", звернувшись з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ТОВ " Українське фінансове агентство "Верус" про стягнення заборгованості, не порушив норм чинного законодавства, так як ОСОБА_3 є фізичною особою-поручителем за кредитним договором, укладеним між ФОП ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк". ОСОБА_3, як позивач, та ОСОБА_1, як третя особа, вже звертались до суду з вимогою визнання іпотечного договору недійсним. У позові ОСОБА_3 посилалась на введення її в оману при укладенні договору іпотеки через те, що кредитний договір укладався з ФОП ОСОБА_1, а звернувся ПАТ КБ "Приватбанк" до суду з позовом про стягнення заборгованості по кредитному договору до фізичної особи ОСОБА_1 10.12.2013р. Богунським районним судом м. Житомира в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ "Приватбанк" , третя особа: ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору від 14.11.2007р. було відмовлено. Даними рішеннями та ухвалою було встановлено та доказуванню не підлягає - Договір іпотеки № 312-07 укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "Приватбанк" на законних підставах. Позивачем не було доведено наявності обману зі сторони ПАТ КБ "Приватбанк". Кредитний договір МК 312-07 існує в одній редакції, з якою позивач ознайомлений, що підтверджується його підписами на кожній сторінці даного договору. Пунктом 3 кредитного договору встановлено - виконання зобов'язань позичальника за договором забезпечується автотранспортом, державний номер НОМЕР_1, та нерухомістю за адресою АДРЕСА_1. Даний перелік не є вичерпним. Взагалі жодне з положень ЦК України не містить імперативних норм стосовно цього питання, також немає і положень про обов'язковість укладення договору іпотеки, договору застави, тощо, в момент укладення кредитного договору. Як вже зазначалось, між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_1 за кредитним договором № МК 312-07. За умовами даного договору передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Також в забезпечення кредитного договору № МК 312-07 укладений договір застави автотранспорту. Укладення договору іпотеки та договору застави позивачем не оспорюється. Позивач невірно тлумачить згоду ОСОБА_3 на укладення кредитного договору, як згоду на передання предмету іпотеки в заміну пошкодженого втраченого предмету застави. У дані згоді мова йде про надання позичальником та поручителем іншого майна для погашення заборгованості по кредитному договору у разі пошкодженя/втрати предмету договору іпотеки та/або предмету договору застави. Мова не про заміну автотранспорту на нерухомість, які надані в забезпечення кредиту. Щодо посилання позивача на обман з боку ПАТ КБ "Приватбанк" про мету кредитування, визначеному в кредитному договорі: позивачем не доведено, що при укладенні кредитного договору його було навмисно введено в оману щодо мети кредитування або інших обставин правочину.
14.01.2015р. відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.
15.01.2015р. у судове засідання представник позивача не з'явився, 05.01.15р. надіслав заяву про розгляд справи без участі представника позивача (а.с.148).
15.01.2015р. розгляд справи було відкладено на 09.02.2014р.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, ухвалу суду від 15.01.2015р., якою його було зобов'язано надати оригінал кредитного договору №МК 312-07 від 09.11.2007р. (для огляду у судовому засіданні) на виконав. Повернувся поштовий конверт з ухвалою суду, який направлявся на адресу позивача з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".
У судове засідання з'явився представник відповідача.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" є правонаступником Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк".
09.11.2007р. між Приватбанком (банк) та СПД ОСОБА_1 (позичальником) було укладено кредитний договір № МК 312-07 (далі - кредитний договір).
В рамках програми мікрокредитування, при наявності вільних грошових коштів, банк зобов'язується надати позичальнику кредит в межах суми, вказаної в п. 1.2. цього договору, на строк та умовах, передбачених в цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит та сплатити проценти у вказані в цьому договорі строки, а також виконати інші зобов'язання згідно цього договору в повному обсязі (п. 1.1. кредитного договору).
Сума кредиту: 384 906,00 грн. (п. 1.2. кредитного договору).
Строк повернення кредиту, процентів та винагороди, згідно з графіком погашення кредиту, процентів та винагороди (додаток № 1 цього договору), але не пізніше 08.11.2012р. Вказаний строк може бути змінений згідно з п. 2.3.3., 2.4.1. цього договору (п. 1.3. кредитного договору).
Кредит надається на наступне цілі: споживчі цілі (п. 1.4. кредитного договору).
Виконання зобов'язання позичальника за цим договором забезпечується:
- автотранспортом (вантажний автомобіль марки DAF TE95XF, сідловий тягач-Е,2001р.в., державний номер НОМЕР_2, полуприцеп бортовий - Е SCHMITZ SPR 24 державний номер НОМЕР_3, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1);
- нерухомістю (трьохкімнатна квартира, заг. площею 65,40 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), яка належить ОСОБА_3 (п. 3.1. кредитного договору).
До договору долучена згода ОСОБА_3 на укладення позичальником кредитного договору № МК 312-07 від 09.11.2007р., отримання позичальником кредитних коштів та їх використання згідно умов вказаного договору, а також надання ним в залог/іпотеку Приватбанку будь-якого майна, яке належить їй на праві спільної власності з позичальником, (в тому числі нерухомість), з метою забезпечення виконання зобов'язань по вказаному кредитному договору. У вимоги втрати або пошкодження майна, наданого в забезпечення за кредитним договором (повністю або частково) зобов'язується передати Приватбанку в залог/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цим договором (а.с. 165).
14.11.2007р. між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" укладено договір іпотеки (далі - договір іпотеки).
Згідно з п. 1 договору іпотеки предметом цього договору є надання іпотекодевцем в іпотеку майна, зазначеного в п. 7 цього договору (а саме: квартира, заг. площею 65,40 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3) в забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (позичальника), перед іпотекодержателе, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою та (або) виконанням іпотекодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами позичальника та (або) іпотекодавця.
Відповідно до п. 2 договору іпотеки за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору від 09.11.2007р. № МК 312-07, з повернення кредиту у сумі 384 906,00 грн., але не пізніше 08.11.2012р., сплати процентів за користування кредитором, сплати винагороди, пені, штрафу.
Позивач просить визнати недійсним кредитний договір № МК 312-07 від 09.11.2007р., укладений між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанком" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1; визнати недійсним договір іпотеки від 14.11.2007р., укладений між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанком".
Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним. Відповідно до ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів; права і законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України).
У наведеній статті визначаються загальні правові засади визнання правочину недійсним. Звичайно, що для цього має існувати відповідна правова підстава. Такою правовою підставою Цивільний кодекс України визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 203 загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу припису ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Стосовно посилань позивача на те, що цільове призначення кредиту (споживчі цілі) суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: п.22 ч.1 ст.1.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст.1054 Цивільного кодексу України).
Сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Суд погоджується з твердженням відповідача, що позивачем не доведено, що при укладенні кредитного договору його було навмисно введено в оману щодо мети кредитування або інших обставин правочину. Крім того, позивач не заперечує факт надання банком коштів на виконання умов кредитного договору.
Також позивач вказав, що згідно з п. 8.1. кредитного договору, цей договір складений в трьох екземплярах, які мають однакову юридичну силу, однак умови цього договору у відповідача та позивача є різними. Відповідач приховано використовує інший екземпляр кредитного договору, де визначено, що виконання зобов'язань позичальника по цьому договору забезпечується квартирою АДРЕСА_1.
По-перше, зазначення в кредитному договорі майна, яким забезпечується виконання зобов'язань позичальника перед банком, та укладання після цього договору іпотеки не суперечить вимогам чинного законодавства.
По-друге, ухвала суду від 15.01.2015р., якою позивача було зобов'язано надати оригінал кредитного договору №МК 312-07 від 09.11.2007р. (для огляду у судовому засіданні) останнім не була виконана, а відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Натомість, відповідач надав і судом у судовому засіданні було оглянуто оригінал кредитного договору №МК 312-07 від 09.11.2007р., якій містить підписи на кожній сторінці і банку, і позичальника, так, відповідно до п.3.1 вказаного договору виконання зобов'язання позичальника за цим договором забезпечується: автотранспортом (вантажний автомобіль марки DAF TE95XF, сідловий тягач-Е,2001р.в., державний номер НОМЕР_2, полуприцеп бортовий - Е SCHMITZ SPR 24 державний номер НОМЕР_3, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1); нерухомістю (трьохкімнатна квартира, заг. площею 65,40 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), яка належить ОСОБА_3.
З урахуванням вищенаведеного, суд не вбачає підстав для визнання недійсним кредитного договору.
Щодо посилань позивача на те, що договір іпотеки мав би існувати лише за обставин втрати чи пошкодження майна, наданого в забезпечення по кредитній угоді, яким тоді був лише автотранспорт. Тільки при таких обставинах третя особа ОСОБА_3 зобов'язалась передати Приватбанку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості по кредитному договору. Про ці обставини свідчить письмова згода ОСОБА_3, яка долучена як додаток до кредитного договору. Договір іпотеки не мав юридичної сили, оскільки обставин щодо втрати чи пошкодження майна, наданого в забезпечення по кредитній угоді, яким тоді був лише автотранспорт, який вважається спільним майном подружжя ОСОБА_1, не існувало взагалі. Таким чином, банк скористався введенням в оману і позивача, і третьої особи, що є порушенням ст.ст. 229,230 ЦК України.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. (ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абз.1-2 п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. № 11 У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).
По-перше, позивачем не надано доказів того, що відповідач повідомляв відомості, які не відповідають дійсності, або замовчував обставин, що мали істотне значення для правочину.
По-друге, стосовно згоди ОСОБА_3 на передання Приватбанку в залог/іпотеку іншого майна, достатнього для погашення заборгованості за цим договором, у разі втрати або пошкодження майна, наданого в забезпечення за кредитним договором (повністю або частково) - мова йде не про заміну автотранспорту на нерухомість, які надані в забезпечення кредиту, а про надання позичальником та поручителем іншого майна для погашення заборгованості по кредитному договору у разі пошкодженя/втрати предмету договору іпотеки та/або предмету договору застави.
Звертаючись з вимогою про визнання недійсним договору іпотеки від 14.11.2007р., позивач посилається на те, що кредитний договір № МК 312-07 від 09.11.2007р. є недійсним, тому договір іпотеки, спрямований на забезпечення виконання зобов'язання, підлягає визнанню недійсним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. (ч.1,2 ст.548 Цивільного кодексу України).
Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним кредитного договору, позовні вимоги щодо визнання недійсним договору іпотеки, з урахуванням положень ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України, теж задоволенню не підлягають.
14.01.2015р. відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.
Відповідно до абз.1,2 п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давн6ості у вирішення господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає, що право чи інтерес позивача не порушені та відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, тому в даному випадку позовна давність не застосовується.
У позовні заяві позивач просив витребувати у відповідача завірену копію кредитного договору №МК 312-07 від 09.07.2007р., укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ФОП ОСОБА_1 Відповідна копія була подана відповідачем для доручення для я матеріалів справи, а судом у судовому засіданні оглянуто оригінал договору.
Також у позовній заяві позивач просив витребувати у відповідача положення про Житомирську філію, яка уповноважена діяти в інтересах ПАТ КБ «Приватбанк» для підтвердження територіальної підсудності. Наразі вказане питання вирішене, так, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2014р. по справі № 906/450/14 ухвалу господарського суду Житомирської області від 13.05.2014р. (про направлення справи за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області) залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду від 23.09.2014р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2014р. залишено без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.1, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його оголошення, а у разі якщо в судовому засідання було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення -з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.02.2015
Суддя І.В. Мілєва