Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
"11" лютого 2015 р. № 820/20503/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонова М.О.
за участю секретаря судового засідання Шевченко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС"
до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення ,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної ДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 16.12.2014 р. № 0001662201 та покласти судові витрати на відповідача.
В обґрунтування позову вказано, що оскаржувані податкове повідомлення - рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області прийнято з порушенням норм чинного законодавства України.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що фахівцями Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області під час перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС" були встановлені порушення норм Податкового кодексу України.
Судом встановлено, що працівниками Основ'янської ОДПІ м.Харкова ГУ Мін доходів у Харківській області було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС» щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «РАДАЛІТ» за період з 01.04.2014 р. по 30.04.2014 р.
За наслідками перевірки було складено акт від 26.11.2014 р. № 5190/20-38-22-01-04 яким встановлено порушення з боку ТОВ «СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС» пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), внаслідок чого було занижено податок на додану вартість у травні-липні 2014 року на загальну суму 16009,2 грн.
Позивач, керуючись п. 86.7 ст. 86 ПК України, позивач надав заперечення на вищевказаний акт перевірки. За результатом їх розгляду висновки акту перевірки було залишено без змін (лист від 12.12.2014 р. № 19529/10/2038-22-01-10).
На підставі вище вище зазначеного акут передвіки керівником Основ'янської ОДПІ м.Харкова було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 р № 0001662201, відповідно до якого підприємству нарахована грошові зобов'язання з ПДВ у розмірі 16009 грн. 00 коп. та застосовано штрафні санкції у сумі 4002 грн. 25 коп.
Суд зазначає, що підставою для вище зазначених висновків відповідача викладених в акті перевірки, є його посилання на висновки акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «РАДАЛIT» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2014 р. по 30.04.2014р.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що між ТОВ «СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС» та ТОВ «РАДАЛІТ» було укладено договір поставки від 28.03.2014 р. № 010314.
За цим договором було отримано товар за наступними видатковими та податковими накладними
№ та дата видаткової накладної№ та дата податкової накладноїСума з урахуванням ПДВ
412 від 01.04.2014412 від 01.04.201433 360,00 грн., у тому числі ПДВ 5 560, 00 грн.
414 від 02.04.2014414 від 02.04.01457900,00 грн., у тому числі ПДВ 9 650 грн.
416 від 07.04.2014416 від 02.04.20144795,20 грн. у тому числі ПДВ 799, 20
Найменування товару - сировина та тара для виробництва лаків,фарб та інших подібних виробів. Згідно з умовами договору доставка товару здійснювалась засобами та за рахунок постачальника.
На отримання товару було виписано довіреності, про що свідчать копія титульного листа та сторінки з журналу реєстрації довіреностей за 2014 р.
Згідно з бухгалтерською довідкою та журналами ордерами і відомостями по бухгалтерським рахункам отриманий товар було оприбутковано в бухгалтерському обліку ТОВ «СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС» наступним чином:
Оприбуткування товару: К-т рахунку 631 - Д-т рахунку 201 Використання товару у виробництві: К-т рахунку 201 - Д-т рахунку 23
Оприбуткування готової продукції на склад: К-т рахунку 23 - Д-т рахунку 26
В податкову обліку сума ПДВ у складі вартості отриманого від ТОВ «РАДАЛІТ» товару було відображено у податкових деклараціях з ПДВ за травень-липень 2014 р. та у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за цей же період часу).
Щодо використання отриманого товару у власній господарській діяльності ТОВ «СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС» то судом встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців основним видом діяльності підприємства є виробництво лаків, фарб і іншої подібної продукції. З метою виробництва і зберігання готової продукції підприємство орендувало у 2014 році виробничі приміщення загальною площею 146,5 кв. м. на підставі договору суборенди № 13/01 від 13.01.2012 p., укладеного між ТОВ «СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС» та ТОВ «СТОРІДЖ ЦЕНТР ХАРКІВ».
Умови виробництва відповідали усім санітарним нормам, що підтверджується висновками СЄС та погодженими технологічними умовами.
У подальшому частину готової продукції, виготовленої за допомогою сировини, безпосередньо отриманої від ТОВ «РАДАЛІТ», було реалізовано ТОВ «БУДМЕН» на підставі видаткової накладної № РН-0000004 від 19.05.2014 р.
Відповідності до ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
3гідно з ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.
Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
У відповідності до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Згідно ч.1, ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
В силу висновків Верховного Суду України, викладених у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Суд зазначає, що зміст договору позивача з ТОВ «РАДАЛІТ» не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідав би дійсним намірам сторін, і такі наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Наявна у матеріалах справи первинна бухгалтерська документація складена у відповідності до вимог чинного на час її складення законодавства та повністю підтверджує реальність поставки ТМЦ з боку ТОВ «РАДАЛІТ».
Більше того, відповідачем на виконання приписів ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду доказів протилежного.
На час складення податкових накладних відомості про контрагента позивача містились в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, були зареєстровані за адресами, вказаними на виданих податкових накладних.
Щодо посилання відповідача на акт про неможливість проведення перевірки ТОВ «РАДАЛІТ», то зазначене посилання суд вважає безпідставним, оскільки у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер, а отже господарська діяльність контрагентів позивача не вказує на факт невиконання ТОВ «РАДАЛІТ» угоди з позивачем.
Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про непідтвердженість господарської операції між позивачем та ТОВ «РАДАЛІТ» не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень згідно з актом перевірки не покладено, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про недоведеність факту порушення позивачем ст. 198 Податкового кодексу України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996, документом, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.
У статті 3 зазначеного Закону вказано, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
У відповідності до п. 198.1, 2 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
· дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
· дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
·придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
·придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Суд звертає увагу, що в акті перевірки підтверджується те, що при оформленні податкових накладних було дотримано вимоги ст. 201 Податкового кодексу України, податкові накладні відображено у відповідності в вимогами п.201.6 у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.
Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 р. № 0001662201 винесено Основ'янською об'єднаною ДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з порушенням норм чинного законодавства України.
Судові витрати підлягають стягенню згідно положень ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної ДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 16.12.2014 р. № 0001662201.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПОТ ТЕХНОЛОДЖИС" сплачений судовий збір у розмірі 182,70 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 13 лютого 2015 року.
Суддя Спірідонов М.О.