Головуючий у 1 інстанції - Черков В.Г.
Суддя-доповідач - Лях О.П.
10 лютого 2015 року справа №242/4222/14-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:головуючого судді Лях О.П., суддів Шишов О.О.,Сіваченко І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 29 грудня 2014 р. у справі № 242/4222/14-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до Селидівського міського суду Донецької області з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:визнати дії УПФУ в м.Селидове щодо не зарахування до його пільгового стажу періоду роботи з 01.02.2000 р. по 30.05.2000 р. незаконними; визнати дії УПФУ в м.Селидове щодо перерахунку його пенсії по інвалідності за нормами ЗУ «Про пенсійне забезпечення» незаконними; зобов'язати УПФУ в м.Селидове зарахувати до його пільгового стажу період роботи з 01.02.2000 р. по 30.05.2000 р. на підприємстві ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта Росія»; зобов'язати УПФУ в м.Селидове призначити і сплачувати йому з 01.12.2014 р. пенсію по інвалідності в розмірі, визначеному за нормами ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 29 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - були задоволені.
Не погодившись з таким рішенням, Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області подало апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Наголошує на тому, що відповідно до п. 4.1. Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових, при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992 року (дата набрання чинності постанови КМУ від 01.08.1992 № 442), відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.
Апеляційний розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження з врахуванням приписів частини 6 статті 128, пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України з огляду на те, що жодна з осіб, які беруть участь у справі не прибула у судове засідання,хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.
За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного Фонду України в м.Селидове з 13.11.2013 р. як отримувач пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання. 10.12.2014 р. звернувся до УПФУ в м.Селидове із заявою про перерахунок пенсії по інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням, однак відповідач не зарахував до пільгового стажу період роботи з 01.02.2000 р. по 30.05.2000 р. на підприємстві ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта Росія».
Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Таким чином, відповідач у справі - орган владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладені владні управлінські функції у сфері пенсійного забезпечення.
Пунктом 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 № 1058-IVпередбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637.
Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. № 1173, що діяв до 11.03.1994р., потім Список № 1, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994р. № 162, що діяв до 16.01.2003р., містить в собі підрозділ 1 «Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копали, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників, копалень»: пункт а) усі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що затверджений наказом Мінпраці та соцполітики України від 18.11.2005р. № 383, передачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.
Як вбачається з трудової книжки позивача, записи в його трудовій книжці містить посилання на зайнятість під землею на умовах повного робочого дня в шахті.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до виписки з наказу ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта Росія» атестації робочих місць професії позивача були внесені до переліку професій, які проходили атестацію (а.с. 14).
Також в матеріалах справи є Довідка ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта Росія» про підтвердження пільгового трудового стажу ОСОБА_2, він у спірний період (з 01.02.2000 року по 30.05.2000 року): працював гірничим робітником по видобутку вугілля підземним способом зазначена професія була внесена у перелік професій які пройшли атестацію ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта Росія» від 01.02.1995 року наказ №96, та від 31.05.2000 року наказ №398 (а.с.13).
Відтак колегія суддів зазначає,що відповідач безпідставно не зарахував до пільгового стажу за Списком № 1 період його роботи на підприємстві, виходячи з наступного.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року N 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. Частиною другою пункту 4 зазначеного Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Таким чином, на момент призначення позивачу пенсії спірний період його трудової діяльності в підземних умовах за період з 01.02.2000 р. по 30.05.2000 р. на підприємстві ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта Росія», підлягав зарахуванню відповідачем до пільгового стажу, оскільки, згідно Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці № 422, відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладено на керівників підприємств, установ та організацій.
Статтею 13 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-4, який відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною 3 статті 4 цього Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначається виключно законами про пенсійне забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено що особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, в зв'язку із інвалідністю, в зв'язку із втратою годувальника) призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що відповідно до цього Законуза рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі, серед іншого, призначається і пенсія по інвалідності.
Стаття 33 зазначеного закону передбачено, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: інвалідам I групи - 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи - 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком,обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування постановленого по справі судового рішення відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, ст.160, ст. 167, ст. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ч. 1 ст.205, ст. 206, ст. 211, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Селидове Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 29 грудня 2014 р. у справі № 242/4222/14-а залишити без задоволення.
Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 29 грудня 2014 р. у справі № 242/4222/14-а залишити без змін.
Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через пґять днів після направлення їх копій особами, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної.
Колегія суддів : О.П.Лях
О.О.Шишов
І.В.Сіваченко