Справа № 510/1823/14-ц
12.11.2014 Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
- при секретарі Пройка С.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав, проти їх задоволення не заперечував, просив розглянути справу в попередньому судовому засіданні без його участі.
Представник позивача на задоволенні позову наполягав, просив розглянути справу без його участі.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.
Відповідно до ч.4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази: договір купівлі-продажу житлового будинку із надвірними спорудами від 19.08.2009р.; копія Рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Ренійського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок з надвірними спорудами № 30 від 02.08.2013р.; копія технічного паспорту на житловий будинок розташований по АДРЕСА_1 Ренійського району, Одеської області, власником якого є ОСОБА_2; копія рішення Лиманської сільської ради народних депутатів Ренійського району Одеської області від 21.12.1993р.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулвся до суду із вищезгаданими вимогами до відповідача ОСОБА_2 зазначивши, що 19.08.2009 р. між ним та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю належного ОСОБА_2 житлового будинку із надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_2 Ренійського району, Одеської області за 4500 тис. дол. США. 19.08.2009р. сторони уклали між собою відповідний письмовий договір. В той же день позивач передав відповідачеві обумовлену суму, а відповідач передав нерухоме майно в натурі та наявні документи на житловий будинок із надвірними спорудами. Пізніше, позивач запропонував відповідачеві оформити вищевказаний договір про купівлю-продаж у нотаріальному порядку, проте дізнався , що ОСОБА_2 на момент укладення договору не був власником вищевказаного нерухомого майна. Право власності на житловий будинок відповідач оформив 11.0.2013р. отримавши технічний паспорт на житловий будинок, оформленого на ім'я ОСОБА_2, про що повідомив позивача передавши йому документи. Таким чином, у 2009р. ОСОБА_2 відчужив майно позивачеві, на яке він не мав права власності.
З метою нотаріального засвідчення правочину позивач неодноразово звертався до відповідача, однак ОСОБА_2 від посвідчення договору ухиляється, на прохання позивача про зустріч не реагує. При зверненні до відповідних органів із питанням про переоформлення документації на житловий будинок на себе, позивачеві було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Враховуючи вищенаведене, позивач вимушений був звернутися із позовом до суду.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
За ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Також не підлягає віндикації майно, що було продане набувачу у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Відповідно до ч.3 ст. 388 ЦК України майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване в усіх випадках.
Згідно із ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього. Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Враховуючи вищевикладені засади законодавства, сторона у справі - позивач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки на час укладення письмової угоди про купівлю-продаж житлового будинку із надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_2 Ренійського району, Одеської області, він не знав і не міг знати про те, що ОСОБА_2 не мав права на відчуження нерухомості. Отже, вбачаються правові підстави для набуття позивачем права власності на вищевказану нерухомість, як добросовісним набувачем, оскільки випадків, передбачених ст. 388 ЦК України, для витребування майна від набувача немає.
Крім того, як вже зазначалося вище, між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості, згідно якої відповідач ОСОБА_2 продав, а позивач купив житловий будинок із надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_2 Ренійського району, Одеської області за 4500 тис. дол. США. 19.08.2009р. позивач передав відповідачеві обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу, в якій зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідач передав позивачеві нерухомість в натурі, пізніше - і всі правовстановлюючі документи на житловий будинок. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги засвідчити договір нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово звертався до відповідача, однак ОСОБА_2 від посвідчення договору ухиляється. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок на себе позивачці було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину.
Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом із тим, між сторонами була досягнута взаємозгода за всіх істотних умов договору, покупець передав продавцю обумовлену суму, продавець передав покупцю документи, нерухомість в натурі. Позивач фактично вступив у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину організував догляд за майном, тобто правочин між сторонами фактично відбувся. Факти укладення угоди, передачі грошей у рахунок вартості нерухомості підтверджуються договором купівлі-продажу від 19.08.2009 р. В даний час звернення за оформленням договору купівлі-продажу є неможливим, оскільки прохання позивача з цього приводу відповідачем не сприймаються, оскільки потребують додаткових матеріальних витрат.
Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов'язки відповідачки щодо житлового будинку (які виникли в даний час) та встановленні права на нерухомість у позивача як добросовісного набувача, тому є правові підстави визнати право власності на житловий будинок із надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_2 Ренійського району, Одеської області за позивачем як добросовісним набувачем.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 16, 330, 388, 397, 657 ЦК України 2003р., -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_3 Одеської області, зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.І. Дудник