Справа №2-а-51/15
(№760/27370/14-а)
09 лютого 2015 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Оксюта Т.Г., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання дій протиправними та зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що його було звільнено з військової служби.
05.05.2014 року позивач отримав ІІ групу інвалідності у зв'язку із травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №00824488 від 05.05.2014 року.
Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІ групи у зв'язку із травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується відповіддю на його звернення від 23.12.2014 року.
Вважає такі дії відповідача неправомірними та просив задовольнити позов.
Ухвалою суду від 14.01.2015 року в справі було відкрито скорочене провадження.
Представник відповідача Міністерства оборони України надіслав на адресу суду письмові пояснення в яких проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства.
Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, прихожу до наступного.
Встановлено, що позивача наказом Міністра оборони України від 20.07.2010 року за №694 було звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я, а з 04.08.2010 року наказом начальника 637 військового представництва №98 був виключений зі списків особового складу.
Позивачу ОСОБА_1 згідно з довідкою МСЕК серії 10 ААА від 10.04.2012 року первинно встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а під час повторного огляду згідно з довідкою МСЕК серії АБ №0082488 від 05.05.2014 року змінено на ІІ групу інвалідності.
Таким чином, 05.05.2014 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від №975 від 25.12.2013 року у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІ групи у зв'язку із травмою, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується відповіддю на звернення позивача від 23.12.2014 року, на що слід зазначити наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМ України від 25.12.2013 року № 975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби та встановлення інвалідності) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З огляду на те, що інвалідність позивачу була встановлена 05.05.2014 року, прихожу до висновку, що відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 6 Порядку затвердженого 25.12.2013 року № 975.
Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.
Таким чином, враховуючи викладене вище, прихожу до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дій відповідача щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.
При цьому, на підставі п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори та чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати непрацездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У зв'язку із тим, що у позивача відбулася зміна групи інвалідності понад дворічний термін з часу первинного її встановлення, вважаю, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, на відповідача повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності за вирахуванням проведеної виплати, а не стягнути її недоплачену частину.
Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою КМ України від 25.12.2013 року № 975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, ст. ст. 9, 11, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя, -
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, за вирахуванням проведеної виплати.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя