Провадження № 22-ц/790/479/15
Справа № 425/1385/14-ц Головуючий І-ої інстанції: Мирошникова О.Ш.
Категорія: сімейні Доповідач: Коростійова В.І.
4 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Коростійової В.І.,
суддів: - Гуцал Л.В., Крилової Т.Г.,
за участю секретаря - Бойко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 14 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності, -
У квітні2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, який уточнила у серпні 2014 року.
Просила: визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію за 1/2 частину грошових коштів, які знаходились на депозитному рахунку ОСОБА_4 у сумі 130282,14 грн. та 1/2 частину автомобіля OPEL ASTRA, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 у сумі 47317,12 грн., якими ОСОБА_4 розпорядився без її відома, та судові витрати.
В обгрунтування позову посилалась на те, що перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 13 травня 1988 року. Рішенням Рубіжанського районного суду Луганської області від 3 квітня 2014 року шлюб розірвано.
Житловий будинок, земельну ділянку і автомобіль вони набули під час шлюбу і це майно належить їй і ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя, їй належить 1/2 його частина. Автомобіль ОСОБА_4 продав 15 серпня 2013 року без її згоди. Ринкова вартість автомобіля складає 94634,24 грн., її доля складає 47317,12 грн. Грошові кошти у сумі 230000 грн. до весни 2012 року знаходились на її депозитному рахунку. У 2012 році грошові кошти були переоформлені на депозитні рахунки ОСОБА_4 Всього вони накопичили 260564,28 грн., які ОСОБА_4 зняв з рахунку після фактичного припинення шлюбних відносин без її відома. Її доля вкладу складає 130282,14 грн.
Посилаючись на вказані обставини, просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував. При цьому пояснив, що автомобіль OPEL ASTRA, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, був їх спільною власністю подружжя. Під час шлюбу він його продав за 60000 грн., 30000 грн. з яких він передав ОСОБА_3 Житловий будинок і земельна ділянка для його обслуговування є його особистою власністю, хоча і набуті під час шлюбу. Житловий будинок був придбаний за гроші його матері, а земельну ділянку для його обслуговування він оформляв за власні кошти. Гроші у сумі 230000 грн. він взяв у борг у громадянина ОСОБА_5 і поклав на депозит для отримання відсотків. Ці гроші є його особистою власністю.
Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Постановлено визнати за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку АДРЕСА_1 за кожним. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості автомобіля OPEL ASTRA, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, у сумі 30000 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у сумі 1404,07 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просе рішення суду першої інстанції змінити. Визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_4 грошову вартість 1/2 частини автомобіля OPEL ASTRA, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, у сумі 47317,12 грн. 1/2 частину грошового вкладу у сумі 130282,14 грн. та судові витрати у сумі 4387,93 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просе рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.
При цьому посилаються на: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність і обгрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні з підстав, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 травня 1988 року.
Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей.
Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 3 квітня 2014 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 розірвано.
При цьому у рішенні суду зазначено, що як на дату припинення фактичних шлюбних відносин ОСОБА_3 посилається на грудень 2013 року. ОСОБА_4 дату припинення шлюбних відносин не спростував (а.с.7 т.1).
Відповідно до ст.ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР 1969 року, який набрав чинності 1 січня 1970 року, ст.ст. 60, 70 діючого Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки чоловіка і дружини є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Судом встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що під час шлюбу сторони на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 серпня 2002 року на спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 за 18550 грн. Право власності на житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_4
Оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 придбано сторонами під час шлюбу на спільні кошти, суд першої інстанції підставно визнав вказаний житловий будинок об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а їх частки рівними.
Судова колегія з таким висновком суду першої інстанції погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 вказаних висновків суду не спростовують.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що спірний житловий будинок він придбав на гроші, які подарувала йому мати, а тому він є його особистою власністю.
До суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 надав оригінал договору дарування, посвідчений державним нотаріусом Матчинської районної нотаріальної контори Согдийської області Таджикістану 5 серпня 2002 року, який був оглянутий судом і копія якого приєднана до матеріалів справи.
Із договору вбачається, що ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4, в особі його представника ОСОБА_7, 10880 сомоні Таджикістана, що еквівалентно 4000 доларів США.
Договір дарування укладено 5, а договір купівлі-продажу 19 серпня 2002 року.
Предметом договору дарування була іноземна валюта.
ОСОБА_4 не надав суду письмових доказів того, що зазначена іноземна валюта була задекларована, ввезена в Україну його представником ОСОБА_7, передана ОСОБА_7 йому і використана саме на придбання житлового будинку.
Відповідно до ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами і не оспорюється відповідачем ОСОБА_4, що сторони під час шлюбу придбали автомобіль OPEL ASTRA, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який був об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Встановлено також, що 15 серпня 2013 року ОСОБА_4, без згоди ОСОБА_3, продав вказаний автомобіль громадянці ОСОБА_8 за 60000 грн. З огляду на це, суд першої інстанції підставно стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1/2 частину коштів - 30000 грн., які ОСОБА_4 одержав за проданий автомобіль.
Посилання ОСОБА_4 на те, що він віддав ОСОБА_3 30000 грн., не підтверджено належними доказами.
ОСОБА_3 категорично заперечує цей факт.
ОСОБА_4 не надав письмової розписки про те, що ОСОБА_3 одержала від нього гроші.
Вирішуючи питання про розмір грошової компенсації за проданий автомобіль, суд першої інстанції підставно виходив із ціни 60000 грн., за яку було продано автомобіль.
Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на те, що суд повинен був виходити із ринкової вартості автомобіля, встановленої експертним висновком від 11 квітня 2014 року - 94634,24 грн., є безпідставним, оскільки фактично автомобіль було продано за 60000 грн.
Рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину житлового будинку і стягнення 1/2 частини грошової компенсації за проданий автомобіль ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У частині відмови ОСОБА_3 у позові про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки і стягнення з ОСОБА_4 ? частину вкладу рішення підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову ОСОБА_3 з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно державного акту про право приватної власності на земельну ділянку від 30 листопада 2009 року ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 0,0500 га, яка розташована по АДРЕСА_1. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка) (а.с. 102-103 т.1).
Відмовляючи ОСОБА_3 у позові про визнання за нею права власності на 1/2 частину земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 приватизував спірну земельну ділянку до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" від 17 травня 2012 року, який набрав законної сили 13 червня 2012 року, а тому вона є його особистою власністю.
Погодитися з таким висновком не можна, оскільки суд зробив його без урахування цільового призначення земельної ділянки.
За змістом ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права власності на землю, передбаченого ст.116 ЗК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_4, в якому кожному із них належить по 1/2 частині. Оскільки для обслуговування цього будинку виділена у власність земельна ділянка, то у ОСОБА_3, за якою визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку, у такій самій частці виникає право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.
Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 11 червня 2012 року, ухваленої з підстав, передбачених ч.1 ст.355 ЦПК України, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для суду, який застосовує у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права.
З огляду на це, судова колегія задовольняє позовні вимоги ОСОБА_3 і визнає за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0250 га за вказаною вище адресою.
Відповідно до ч.2 ст.60 СК України об'єктом спільної сумісної власності подружжя є внесені одним із подружжя кошти на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.
Відмовляючи ОСОБА_3 у позові про стягнення з ОСОБА_4 знятого ним з карткового рахунку вкладу у сумі 130282,14 грн., суд першої інстанції вважав доведеним, що гроші, внесені ОСОБА_4 на картковий рахунок у сумі 230000 грн., були позичені ним у громадянина ОСОБА_9, що підтверджується розпискою ОСОБА_4, виданою ним ОСОБА_9 17 жовтня 2012 року, а згодом зняті ОСОБА_4 і повернуті ОСОБА_9 Зазначені дії вчинені ОСОБА_4 під час шлюбу. ОСОБА_3 вказану розписку і повернення за нею ОСОБА_4 боргу ОСОБА_9 не оспорила.
Погодитися з таким висновком не можна.
Суд безпідставно не взяв до уваги письмові докази, надані ОСОБА_3 на підтвердження того, що вказаний вклад був спільною сумісною власністю подружжя і що цей вклад знятий ним після фактичного припинення подружніх стосунків.
Із матеріалів справи вбачається, що на депозитному рахунку ОСОБА_3 у ПАТ "Промінвестбанк" знаходилось 165000 грн., які нею були зняті 8 жовтня 2012 року. Крім того, на депозитному рахунку ОСОБА_3 у ПАТ "Укрсоцбанк" знаходилось 30000 грн., які вона зняла 10 грудня 2012 року. Як пояснила ОСОБА_3, зазначені кошти у загальній сумі 195000 грн. вона зберігала вдома разом з іншими їхніми сімейними накопиченнями (а.с.64-72).
Із довідки ПАТ КБ "Надра" від 14липня 2014 року вбачається, що ОСОБА_4 відкрив картковий рахунок №81073044 у період шлюбу з ОСОБА_3 - 19 жовтня 2012 року, а закрив його 11 квітня 2014 року - після фактичного припинення шлюбних відносин.
Зазначене підтверджується і поточним звітом за операціями по поточному (картковому) рахунку ПАТ КБ "Надра" від 8 квітня 2014 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 зняв 260564,28 грн.
Таким чином 1/2 частина ОСОБА_3 складає 130282,14 грн.
Доказів того, що ОСОБА_4 витратив зазначені гроші в інтересах сім'ї, він не надав.
Його посилання на те, що він за рахунок знятого вкладу повернув борг ОСОБА_9, не підтверджено належними доказами.
ОСОБА_4 не надав суду розписки ОСОБА_9, яка б свідчила про повернення йому ним боргу.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За таких обставин, судова колегія задовольняє позов ОСОБА_3 та стягує з ОСОБА_4 на її користь 1/2 частину вкладу, набутого під час шлюбу і використаного ОСОБА_4 після фактичного припинення шлюбних відносин не в інтересах сім'ї, у сумі 130282,14 грн.
Питання про судові витрати судова колегія вирішує відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України.
Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.3 ч.1 ст.307, п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 14 листопада 2014 року змінити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0250 га за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 ? частину депозитного вкладу - 130282 (сто тридцять тисяч двісті вісімдесят дві) гривні 14 копійок; витрати по сплаті: судового збору - 3014 (три тисячі чотирнадцять) гривень 76 копійок, незалежної експертної оцінки - 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
В іншій частині це ж рішення залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий -
Судді: