Провадження № 22-ц/790/357/15
Справа № 2012/2-281/14-ц Головуючий І-ої інстанції: Макаров В.О.
Категорія: спадкові Доповідач: Коростійова В.І.
4 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Коростійової В.І.,
суддів: - Гуцал Л.В., Крилової Т.Г.,
за участю секретаря - Бойко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 3 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - П'ятої Харківської державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування на частину житлового будинку з надвірними будівлями та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання такими, що не набули права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування, визнання добросовісним набувачем, визнання договору купівлі-продажу дійсним,-
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 4 березня 1997 року задоволено позов ОСОБА_5, за ОСОБА_5 визнано право власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 (а.с.14-15 т.1).
16 січня 1998 року ОСОБА_5 за нотаріально посвідченим договором продав, а ОСОБА_6 купив ? частину житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1
У січня 2003 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про скасування рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 4 березня 1997 року за нововиявленими обставинами (а.с.16 т.1).
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 23 березня 2003 року рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 4 березня 1997 року скасовано за нововиявленими обставинами (а.с.36 т.1).
13 вересня 2004 року ОСОБА_3 та її брат ОСОБА_4 звернулися в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним.
Просили: визнати недійсним договір купівлі-продажу ОСОБА_5 ОСОБА_6 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_2 від 16 січня 1998 року, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської державної нотаріальної контори; визнати за ними право власності на 3/16 частини вказаного житлового будинку за кожним у порядку спадкування за законом після смерті їхнього батька ОСОБА_8.
В обґрунтування позову посилались на те, що їхній батько ОСОБА_8 фактично успадкував після смерті ОСОБА_7 і ОСОБА_9 1/8 частину вказаного житлового будинку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько ОСОБА_8 помер.
Вони є спадкоємцями першої черги за законом і у встановлений законом шестимісячний строк подали до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Відповідач ОСОБА_5 знав про це.
Проте, отримавши за судовим рішенням право власності на ? частину житлового будинку, у тому числі і на частину, яка уже належала їм, позивачам, продав її ОСОБА_6, чим позбавив їх спадкового майна.
Посилаючись на те, що рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 4 березня 1997 року скасовано, просили їхній позов задовольнити.
ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом. Просив визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що не набули права власності у порядку спадкування за законом на 3/8 частини спірного житлового будинку у зв'язку з їх відмовою від цього права. Визнати ОСОБА_6 добросовісним набувачем у частині придбання ним 1/8 частини житлового будинку та визнати договір купівлі-продажу у цій частині дійсним.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 3 жовтня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 і у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просять рішення суду першої інстанції у частині відмови їм у позові скасувати, а їхні позовні вимоги задовольнити. При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_6 рішення суду першої інстанції не оскаржив, письмових заперечень на апеляційну скаргу не подав.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції у частині відмови ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у позові - скасуванню з підстав, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України з відмовою їм у позові з інших підстав.
Відмовляючи ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у позові, суд першої інстанції виходив із того, що право позивачів порушено, проте не підлягає захисту у зв'язку з пропуску ними встановленого законом трирічного строку позовної давності. При цьому суд першої інстанції зазначив , що про наявність нового власника - ОСОБА_6 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 дізнались у 2002 році. До суду звернулися майже через 14 років після відкриття спадщини і через 6 років після відчуження, у тому числі, і їхньої спадкової частки ОСОБА_6 Поважності причин пропуску строку позовної давності не надали.
Погодитися з таким висновком суду не можна.
Судом першої інстанції встановлено і підтверджено наявними у справі доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8
Спадкоємцями першої черги за законом, після смерті ОСОБА_8 були його діти - ОСОБА_3 і ОСОБА_4
Відповідно до п.2 ч.1 ст.549 ЦК України (в редакції 1990 року), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, вважалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо
він подав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії спадкоємець повинен був вчинити протягом шести місяців після відкриття спадщини.
Із спадкової справи №580/90 ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що діти померлого - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 4 грудня 1990 року подали до Першої Харківської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, проте свідоцтво про прийняття спадщини за законом не отримали.
За змістом ст.ст. 560, 561 ЦК України (1963 року) свідоцтво про право на спадщину за законом могло бути видано спадкоємцям не раніше шести місяців після відкриття спадщини. При цьому видача свідоцтва про право на спадщину ніяким строком не обмежувалось. Спадкоємець міг отримати його у будь-який час.
Із зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вбачається, що вони вважають, що їхньому батькові на день смерті належала 1/8 частина житлового будинку АДРЕСА_1 Кожному із них у спадковому майні належить по 3/16 частки.
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зазначають, що вони прийняли спадщину після смерті батька і у спірному житловому будинку кожному із них належить по 3/16 частин, які вибули із їх володіння помимо їх волі. ОСОБА_10 за рішенням суду, яке у подальшому було скасовано, визнав за собою право власності, у тому числі і на належні їм частки, а потім продав їх ОСОБА_6
Верховний Суд України у своїй постанові №6-164 цс 12 від 23 січня 2013 року, ухваленої з підстав, передбачених ч.1 ст.355 ЦПК України, зазначив, що у разі, коли спадкове майно було відчужене поза волею спадкоємця, то він може вимагати права відновлення на нього. Прийнявши у встановленому порядку спадщину, спадкоємець, з часу її відкриття, набуває речові права на неї - право володіння та право користування. Право розпорядження нерухомим спадковим майном виникає у спадкоємця з часу державної реєстрації такого майна.
Відповідно до ст.48 ЦК України (1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі-відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно ч.1 ст.145 ЦК України (1963 року) якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати
(добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Таким же чином питання про витребування майна власником урегульовано і ст.ст. 330, 388 діючого ЦК України.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.48 ЦК України (1963 року) (ст.ст. 215, 216 діючого ЦК України).
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ч.1 ст.145 ЦК України (1963 року), ст.388 діючого ЦК України.
Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2012 року, ухваленій по справі №6-61 ц 11 з підстав, передбачених ч.1 ст.355 ЦПК України і яка, відповідно до ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права.
До того ж, із матеріалів справи вбачається, що рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 4 березня 1997 року у справі за позовом ОСОБА_5 до податкової інспекції Жовтневого району міста Харкова про визнання права власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7 за заявою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 скасовано за нововиявленими обставинами 23 жовтня 2003 року (а.с.36 т.1).
У цій же цивільній справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 подали зустрічну позовну заяву про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним і визнання права власності у порядку спадкування за законом на 3/16 частини житлового будинку АДРЕСА_1
Відповідно до ч.2 ст.365 ЦПК України, яка діяла на час постановлення оскаржуваного рішення, розгляд заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. Розглянувши заяву, суд може скасувати судове рішення, що переглядається, і прийняти нове судове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.
На порушення вказаної норми, суд першої інстанції, скасувавши рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 4 березня 1997 року за нововиявленими обставинами, позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на ? частину вказаного житлового будинку у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 не вирішив. У зв'язку з чим судова колегія не може переглянути його в апеляційному порядку.
За таких обставин, судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції у частині відмови ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у позові про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 і визнання за ними права власності у порядку спадкування за законом на 3/16 частини за кожним і відмовляє їм у позові з інших підстав.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося і судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.3 ч.1 ст.307, п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст.309, ст. 313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 3 жовтня 2014 року у частині відмови ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у позові про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним скасувати і ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у позові у цій частині відмовити з інших підстав.
В іншій частині рішення не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий -
Судді: