Справа № 369/7383/14 Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.
Провадження № 22-ц/780/579/15 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р.В.
Категорія 18 09.02.2015
Іменем України
09 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого:Березовенко Р.В.,
суддів:Воробйової Н.С., Верланова С.М.,
при секретарі:Микитенко Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» про визнання недійсними укладеного кредитного та іпотечних договорів, -
У березні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» про визнання недійсними укладеного кредитного та іпотечних договорів.
Обґрунтовував свої вимоги тим, що 23.03.2007 року між ним та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» був укладений кредитний договір №28807С45, відповідно до якого Відповідач надав позивачу кредит у сумі 400 000,00 дол. США з кінцевою датою погашення 15.03.2028 року на будівництво нерухомості. Між сторонами було укладено додаткові угоди до кредитного договору, якими змінено графік погашення кредиту.
Процентна ставка була визначена за формулою ставки LIBOR + 7,17%, але не менше 12,50 % річних.
Позивач вважає, що відповідачем неправильно нараховано проценти та штрафні санкції, та Відповідач в односторонньому порядку змінив процентну ставку.
Просив визнати недійсним кредитний договір №28807С45 від 23.03.2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», визнати недійсним іпотечний договір №28808Z212 від 17.09.2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», виключити з Державного реєстру іпотек запис № 1362 від 17.09.2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки №28808Z212 від 17.09.2008 року, виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 1363 від 19.09.2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки №28808Z212 від 17.09.2008 року.
Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 23.03.2007 року між позивачем та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» був укладений кредитний договір №28807С45.
Відповідно до п. 2.1. укладеного кредитного договору «Відповідач надає позивачу кредит у сумі 400 000,00 дол. США з кінцевою датою погашення 15.03.2028 року на будівництво нерухомості. Кредит надається на умовах забезпеченості, повернення, строковості, плановості та цільового характеру використання».
Далі між сторонами було укладено додаткові угоди до кредитного договору №1 від 17.09.2008 року, №2 від 04.03.2009 року, №3 від 14.10.2009 року та №4 від 21.06.2012 року, що підтверджується підписами сторін кредитного договору, якими змінено графік погашення кредиту.
Процентна ставка була визначена сторонами у пункті 2.2.1. Договору за формулою ставки LIBOR + 7,17%, але не менше 12,50 % річних.
Позивач не виконував належним чином зобов'язання за договором, не здійснював щомісячне погашення кредиту, не сплачував відсотки у розмірах і у строки, передбачені договором, в зв'язку з чим відповідач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про стягнення заборгованості.
Відповідно до умов Договору підвищення процентної ставки можливе лише у разі невиконання позичальником умов щодо надання звітності протягом строку дії відстрочення погашення кредиту та є домовленістю між сторонами кредитного договору, але не є збільшенням відповідачем в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи кредитний договір та додаткові угоди до кредитного договору, сторони були вільні у визначенні ними умов та дійшли згоди щодо усіх істотних умов даних договорів, підтвердили своє волевиявлення шляхом підписання договорів, тому твердження позивача, що положення кредитного договору №28807С45 від 23.03.2007 року є несправедливим по відношенню до позивача є надуманими.
Крім того, судом першої інстанції правомірно вказано, що твердження позивача про односторонню зміну процентної ставки кредитного договору не заслуговує на увагу, оскільки не підтверджується жодним доказом.
А посилання на положення ст. 1056-1 ЦК України суд оцінює критично, оскільки дія Закону України №661-VІ від 12.12.2008 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 10.01.2009 року та яким доповнено ЦК України ст.1056-1, - не поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, оскільки Кредитний договір між сторонами було укладено 23.03.2007 року, а вищевказаний закон набрав чинності 10.01.2009 року.
Судова колегія погоджується з висновками першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".
З урахуванням наведеного суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки сторонами на власний розсуд шляхом вільного волевиявлення визначено умови договору, зокрема щодо порядку його видачі та погашення.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги, то вони колегією суддів розцінюються критично, виходячи з наступного.
23.03.2007 року між позивачем та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» був укладений кредитний договір №28807С45, відповідно до якого Відповідач надав позивачу кредит у сумі 400 000,00 дол. США з кінцевою датою погашення 15.03.2028 року на будівництво нерухомості.
В умовах даного кредитного договору відсутній пункт, відповідно до якого банк має право в односторонньому порядку змінювати процентну ставку.
Крім того, як вбачається зі змісту додаткових угод до Кредитного договору № 1 від 17.09.2008, № 2 від 04.03.2009, № 3 від 14.10.2009 та № 4 від 21.06.2012, які були укладені між АТ "Укрексімбанк" та Позичальником за згодою сторін, що підтверджується підписами сторін Кредитного договору, а не в односторонньому порядку, як зазначає представник Позивача в своїй позовній заяві, вони також не містять умови щодо права банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку.
А тому доводи апелянта, що Банк залишив за собою право односторонньої зміни процентної ставки є безпідставним та абсолютно необгрунтованим.
Відповідно до умов Договору, за користування кредитом позивач зобов»язаний сплачувати відповідачу проценти у розмірі та строки, встановлені Договором (підпункт 2.5.1. пункту 2.5. статті 2 Кредитного догвору). Крім того, згідно з пунктом 2.2.1. статті 2 Договору позичальник зобов»язався щомісячно сплачувати Банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту (доларах США) у розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: LIBOR (12м) + 7,17%, але не менше 12,50 % річних.
Відповідно до положень ст. 1 Кредитного договору, базова ставка LIBOR для дол. США (LIBOR (12м) означає для кожного Періоду нарахування процентів ставку пропозиції депозитів на міжбанківському ринку для дванадцятимісячних депозитів доларів США (заокруглену у більшу сторону, якщо необхідно, до найближчої 1/100 1%), дійсну (з датою валютування) на 15 січня кожного року дії Договору, або на найближчий попередній день, коли визначалась така ставка. Визначена таким чином Базова ставка LIBOR для доларів США встановлюється відповідно на період з 01 лютого по 31 січня кожного року дії Договору. На дату укладення Договору Базова ставка LIBOR для доларів США становила 5,32375 процентів річних.
Так, відповідно до умов Кредитного договору сторони погодили, що Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту (доларах США) у розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: LIBOR (12м) + 7,17%, але не менше 12,50% річних.
При цьому, використання відсоткової ставки LIBOR, передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України з метою регулювання кредитних відносин в іноземній валюті, а отже погодження сторонами зазначених умов договору, з урахуванням приписів ст. 627 ЦК України, не суперечило вимогам діючого законодавства при наданні кредитів у іноземній валюті.
Так, постановою Правління Національного банку України від 09.02.2005 № 33, рекомендовано банкам під час визначення ціни за залученими коштами в іноземній валюті, орієнтуватися на - розмір ставки LIBOR плюс 1-3 відсоткових пункти (в залежності від терміну залучення коштів). Дана процентна ставка є міжбанківською та розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації.
Дійсно пп. 2.5.1 п. 2.5 ст. 2 Кредитного договору передбачено, зокрема, що "при зміні процентної ставки на умовах, зазначених в підпункті 2.2.1 цього Договору (у разі невиконання Позичальником умов щодо надання звітності не рідше, ніж щокварталу протягом строку дії відстрочення погашення кредиту, процентна ставка за кредитом становитиме: процентна ставка, визначена цим підпунктом, плюс один), нарахування процентів за зміненою процентною ставкою за кредитом здійснюється з дати її зміни (включно) за умови належного виконання Банком вимог Договору щодо повідомлення Позивача про відповідну зміну процентної ставки за Кредитом".
Виходячи зі змісту вищевикладеного, вбачається, що підвищення процентної ставки можливе лише у разі невиконання Позичальником умов щодо надання звітності протягом строку дії відстрочення погашення кредиту та є домовленістю між сторонами Кредитного договору, а не збільшенням Банком в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Разом з тим, ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що "договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору".
Отже, апелянтом не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що кредитний договір містить умови про право банку на збільшення в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки і що такі санкції були до нього застосовані.
Крім того, посилання апелянта на положення ст. 1056-1 ЦК України, на думку колегії суддів, також є неправомірним та безпідставним, оскільки по-перше: жодним чином не було доведено факт збільшення банком відсоткової ставки, а по-друге: дія вищевказаного Закону України не поширюється на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5, вимоги апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, абсолютно не обґрунтовані, побудовані на припущеннях і спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.
Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з моменту набрання нею законної сили.
Головуючий: Р.В.Березовенко
Судді: Н.С. Воробйова
С.М. Верланов