іменем України
Справа №377/1315/14-ц
Провадження №2/377/16/15
12 лютого 2015 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої - судді Теремецької Н.Ф., при секретарі - Прокопенко Р.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
10 грудня 2014 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивачка просить розірвати шлюб з відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що сторони не знайшли спільного взаєморозуміння та довіри одне до одного, внаслідок чого шлюбні відносини були припинені у грудні 2004 року , а з січня 2009 року вони проживають окремо, тому шлюб носить формальний характер.
У судове засідання позивачка не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідач тричі належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному ч.5 ст.74 ЦПК України, але в судові засідання не з'явився. Заперечень на позов та заяви про розгляд справи за його відсутності, доказів поважності неявки до суду, не надав. Тому за згодою позивачки суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних доказів у справі відповідно до ст.ст. 224-226 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 09 вересня 1989 року Ланнівською сільрадою Карлівського району Полтавської області, копія якого долучена до справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 09 вересня 1989 року зареєстрували шлюб, про що був здійснений актовий запис № 20. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища: чоловіку ОСОБА_2, дружині ОСОБА_2.
Як вбачається із змісту позовної заяви, спільне сімейне життя у позивачки та відповідача не склалося в зв'язку з різними поглядами на життя та відсутністю взаєморозуміння, довіри одне до одного. У зв'язку з цим, часто виникали непорозуміння та конфлікти. Така ситуація в сім'ї призвела до втрати почуттів любові, поваги та виникнення взаємного відчуження між ними, внаслідок чого шлюбні відносини були припинені у грудні 2004 року , а з січня 2009 року вони проживають окремо. Неповнолітніх дітей у сторін не має. Сім'я розпалася остаточно, тому поновлення шлюбних відносин є неможливим.
Відповідно до положень ст.51 Конституції України, ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка, примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно ч.2 ст.18, п.3 ст.51, ч.3 ст.56, ч.1 ст.110 СК України дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред'явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним з подружжя.
Відповідно до ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що за час сімейного життя у сторін склалася обстановка, що виключає можливість спільного проживання, почуття любові один до одного між сторонами втрачено. Примирення між подружжям та збереження сім'ї неможливо.
За таких обставин суд дійшов до висновку, що сім'я розпалася остаточно, а шлюб існує формально, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки.
Враховуючи відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу, передбачених ч.2 ст.110 СК України, суд вважає за необхідне позов про розірвання шлюбу задовольнити, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що не суперечать закону та не порушують права інших осіб.
Як вбачається з позовної заяви, спір щодо розподілу сумісно нажитого майна буде вирішуватися між сторонами після розірвання шлюбу.
У відповідності до ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно письмової заяви позивачки після розірвання шлюбу вона бажає залишити за собою право на прізвище ОСОБА_2.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 213 - 215, 224-226 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 09 вересня 1989 року у Ланнівській сільраді Карлівського району Полтавської області, Україна, актовий запис № 20.
Прізвище дружини після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_2.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 243 гривні 60 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Н. Ф. Теремецька