Києво-Святошинський районний суд Київської області
Справа № 369/11935/14-ц
провадження 2/369/11/15
Іменем України
04.02.2015 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Сохань Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватне науково-виробниче підприємство «Сінапс» про поділ майна подружжя, -
У листопаді 2014 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що з 1997 рік вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У 2007 року ними за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1. З червня 2014 року вони фактично припинили проживати разом як подружжя. Після припинення подружніх відносин дійти згоди щодо поділу майна подружжя з відповідачем не можуть. Оскільки квартира придбана в період перебування в зареєстрованому шлюбі, тому частки є рівними.
Просила суд визнати квартиру спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири по АДРЕСА_1.
При розгляді справи позивачка позовні вимоги уточнила. Вказала, що для придбання квартири відповідачем було взято за договором позики з ПНВП «Синапс» в борг кошти в розмірі 130 000 грн. На час розгляду справи в суді залишок непогашеного боргу склав 18 271,47 грн. Тому вона погоджується сплатити кошти по залишку заборгованості в розмірі 9 135,73 грн.
Просила суд визнати квартиру спільною сумісною власністю та визнати за нею та відповідачем право власності по 1\2 частині за кожним квартири по АДРЕСА_1; зобов'язати її сплатити на розрахунковий рахунок ПНВП «Синапс» половину заборгованості відповідача в розмірі 9135,73 грн.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила задоволити.
У судовому засіданні відповідач та його представник проти позову заперечували частково. Суду пояснили, що дійсно квартира придбана в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі. Частково кошти подарував його тато в розмірі 10 000 дол. США. Решта коштів в борг взяв відповідач і після фактично припинення шлюбних відносин в червні 2014 року, відповідач проводив сплату коштів по договору позики. Станом на лютий заборгованість повністю погашена. Тому при поділі майна просив суд відступити від засад рівності часток, врахувати здійснені відповідачем проплати та отримання частину коштів в подарунок від своїх батьків, та визнати за ним право власності приблизно на 71%, а за позивачкою на 29% частин спірної квартири.
У судовому засіданні представник ПНВП «Синапс» підтримав доводи відповідача. Просив задоволити позов відповідно до пояснень відповідача.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково, виходячи з наступного.
За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
При розгляді справи судом встановлено, що 11 жовтня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів громадського стану Києво-Святошинської районної державної адміністрації.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами.
Так, з пояснень сторін встановлено, що з червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають разом як подружжя.
Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
26 грудня 2003 року між ЗАТ «Укржитлокомплекс» та ОСОБА_2 укладено інвестиційний договір №17-03/І-В про інвестування будівництва житла чи іншого об'єкта нерухомості.
20 лютого 2007 року отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на імя ОСОБА_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
01 березня 2007 року право власності зареєстровано в Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом №13751992 від 01 березня 2007 року з реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Оскільки квартира набута сторонами у власність в період перебування у зареєстрованому шлюбі, тому суд вважає дане нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя, тому задовольняє вимоги про визнання за позивачем та відповідачем право власності по ? частині за кожним на квартиру.
Також суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, що в будівництво були вкладені його особисті кошти, подаровані його батьками. На підтвердження даних доводів були подані суду розписка від 08 січня 2015 року та від 02 лютого 2015 року. Разом з тим, дані докази суд оцінює критично, оскільки вони складені після виникнення спору. Покази свідків по цим обставинам ОСОБА_3 дані обставини не підтверджують та не є належними.
За ч.2,3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року - рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.
02 березня 2005 року між ПНВП «Синапс» та ОСОБА_2 укладено договір позики № 01-03/05, за яким останній отримав в борг130 000 грн. з повним погашенням до 31 березня 2015 року.
Відповідно до довідки №с000000004 від 03 лютого 2015 року ОСОБА_4 погасив в повному обсязі заборгованість за договором позик №01-03/05 від 31 березня 2015 року.
Щодо обґрунтування відповідача по збільшенню його частки у майні, слід зазначити, що отримані в борг кошти були отримані подружжям та використані в інтересах сімї, що відповідає ст. 65 СК України, та є спільною сумісною власністю подружжя. Тобто дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань.
Враховуючи дані обставини, при визначенні часток подружжя суд не знаходиться обґрунтованих підстав для відступу від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, визначає частку ОСОБА_1 - 1/2 частина і ОСОБА_2 - 1/2 частина.
Позовні вимоги щодо зобов'язання позивача сплатити кошти не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Оскільки чинним законодавством не передбачено зобов'язання позивача вчинити дії щодо себе самого, тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення поданих позову.
Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватне науково-виробниче підприємство «Сінапс» про поділ майна подружжя - задоволити частково.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер, право власності на ? частину квартири загальною площею 65,4 кв.м, житловою площею 27,7кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на ? частину квартири загальною площею 65,4 кв.м, житловою площею 27,7кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н.С. Пінкевич