Апеляційний суд Житомирської області
Справа №296/2221/13-ц Головуючий у 1-й інст. Анциборенко Н. М.
Категорія 43 Доповідач Трояновська Г. С.
11 лютого 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
Головуючого-судді Трояновської Г.С.
суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М.
при секретарі Ковальській Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членом сім»ї наймача житлового приміщення і визнання права на проживання у вказаному житловому приміщенні
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2014 року,-
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення. В обгрунтування своїх вимог зазначала, що на підставі ордера від 14.07.2006 року вона з дочкою вселилась в кімнату АДРЕСА_1 яку пізніше за згодою адміністрації ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна» обміняла на кімнату НОМЕР_1 отримавши відповідний ордер, де постійно проживає до цього часу, сплачує комунальні послуги. Відповідач у справі - її колишній чоловік ОСОБА_2, має кімнату в іншому гуртожитку за місцем його реєстрації, однак з її кімнати виселятися не бажає, постійно вчиняє сварки, порушує правила співжиття, роблячи неможливим спільне проживання, здійснює погрози фізичного насильства. Її звернення до органів міліції про вжиття заходів відносно відповідача та окреме попередження від адміністрації гуртожитку про порушення правил співжиття в кімнаті виявилися безрезультатними, у зв»язку з чим просила виселити ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 на підставі ст.116 ч.1 ЖК України.
У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання членом сім»ї наймача житлового приміщення і визнання права на проживання у вказаному житловому приміщенні. Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 1989 році він з ОСОБА_1 вступили у фактичні шлюбні відносини і, створивши з нею сім»ю, стали проживати у кімнаті АДРЕСА_2 В серпні 1990 року у них народилась дочка, яку вони разом утримували та навчали. Після народження дитини, у вересні 1991 року з дозволу адміністрації ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна» вони переселилися в кімнату АДРЕСА_1 в якій проживали до вересня 2006 року. З 01.09.2006 року він, ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3, з дозволу адміністрації ПАТ «Житомирський завод хімічного волокна», переселилися в кімнату АДРЕСА_1, де проживають і в теперішній час. З дозволу адміністрації заводу він виконав перепланування, реконструкцію та переобладнання кімнати НОМЕР_1 та побутової кімнати, в результаті чого їх житло стало складатися з двох жилих кімнат, коридору та балкону. Посилаючись на те, що з ОСОБА_1 він з 1989 року перебуває у фактичних шлюбних відносинах, вони постійно проживають разом, ведуть спільне господарство, просив визнати його членом сім»ї наймача житлового приміщення - кімнати АДРЕСА_1 та визнати за ним право на проживання у вказаному житловому приміщенні.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членом сім»ї наймача житлового приміщення і визнання права на проживання у вказаному житловому приміщенні - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні його позову та задовольнити його вимоги. В решті рішення залишити без змін. Вказує, що суд не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили, що він з ОСОБА_1 перебувають у фактичних шлюбних відносинах та проживають в кімнаті АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_3. Зазначає, що в суді не було досліджено довідку ЖЕД Житомирського заводу „Хімволокно" про те, що він з ОСОБА_1 та дочкою проживає в спірній кімнаті з 1991 року, а також те, що він самостійно здійснював ремонт та перепланування своєї кімнати. Також вказує, що суд не взяв до уваги долучену до матеріалів справи заяву їх дочки ОСОБА_4, яка пояснила, що він є її батьком, вони проживають однією сім»єю, ведуть спільне сімейне господарство.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до роз"яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
З огляду на наведене та зважаючи на те, що ОСОБА_2 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині первісного позову ОСОБА_1 до нього про виселення, рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членом сім"ї наймача житлового приміщення і визнання права на проживання у вказаному житловому приміщенні, суд першої інстанції, посилаючись на положення ч.2 ст.64 ЖК України, дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не надано достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_1 14.07.2006 року видано ордер на житлову площу в гуртожитку по АДРЕСА_1 на склад сім"ї - 2 чол., а саме - на неї та її дочку ОСОБА_4 /а.с.5/.
З пояснень сторін встановлено, що з дозволу ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна» сім"я переселилась із кімнати НОМЕР_1 у кімнату НОМЕР_2 за цією ж адресою.
4 грудня 2006 року ОСОБА_1 видано ордер №515 серії ЖЗНВ на житлову площу в гуртожитку - кімнату АДРЕСА_1 також на сім"ю у складі 2-х чол.- на неї та дочку ОСОБА_4./а.с.46/.
З пояснень позивача за зустрічним позовом, які не спростовані ОСОБА_1, сторони обладнали ще побутову кімнату, а тому їх квартира стала складатись із двох кімнат, коридору, балкону. Саме ця житлова площа є спірною.
Довідкою ЖЕД ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна» від 20.03.2013 року підтверджується, що ОСОБА_1 проживає в кімнаті АДРЕСА_1 разом з дочкою ОСОБА_4, ОСОБА_2 за даною адресою проживає, але не зареєстрований /а.с.14/. Сама ОСОБА_1 , звертаючись до суду та до правоохоронних органів, називала відповідача за первісним позовом співмешканцем, колишнім чоловіком /а.с.11-12,16,42/.
У характеристиці начальника ЖЕД ВАТ «Житомирський завод хімічного волокна» від 07.06.2013, виданій на ОСОБА_2, зазначено, що останній перебуває в незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, з якою та дочкою ОСОБА_4 проживає з вересня 2006 року у кімнаті АДРЕСА_1/а.с.44/.
Ті обставини, що сторони проживають разом та ведуть спільне господарство підтверджено показаннями усіх свідків, допитаних судом першої інстанції, про що також зазначено в рішенні суду першої інстанції.
З пояснень дочки позивачки за первісним позовом - ОСОБА_4 вбачається, що сторони проживали разом та вели спільне господарство /а.с.123/.
Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_2 зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_1 /а.с.18/. Доказів про наявність у нього житла на праві власності матеріали справи не містять.
Відтак, на підставі наведеного можна дійти висновку, що ОСОБА_5 у період - з дня отримання ордера на спірну кімнату, тобто з грудня 2006 року і по даний час постійно проживає з ОСОБА_6 у цій кімнаті (квартирі).
Проте, встановлені обставини не мають правового значення для вирішення спору. Так, відповідно до вимог ч. 2 ст.64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Вказані норми закону стосуються приміщень державного і громадського житлового фонду /глава 2 Житлового Кодексу України/.
Натомість, спірна квартира на час розгляду справи приватизована на ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло №63160 від 21 травня 2014 року та є їх приватною власністю/а.с.155/.
З огляду на наведене, вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають до задоволення.
А тому рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні зустрічного позову з інших підстав.
В решті рішення суду залишається без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 грудня 2014 року в частині вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членом сім»ї наймача житлового приміщення і визнання права на проживання у вказаному житловому приміщенні відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді