ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21278/14 15.12.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс"
до Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"
про застосування наслідків нікчемного правочину - стягнення 3 500,00 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Хлєбніков С.Г. за довіреністю б/н від 16.06.2014 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (відповідач) про застосування наслідків нікчемного правочину - Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року, підписаного Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс", - стягнення з Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс" коштів, сплачених на виконання зазначеного договору в сумі 3500,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року, підписаний позивачем і відповідачем, є нікчемним відповідно до вимог частини 9 статті 1109 Цивільного кодексу України, оскільки на момент підписання Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року відповідач не був, і не є уповноваженою організацією колективного управління, а відповідно, відповідач не мав повноважень на укладення від свого імені договору, предметом якого є надання відповідачем позивачу невиключної ліцензії на використання у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день, і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій. Позивач вважає, що укладання відповідачем, як повіреним ОП "Українська ліга музичних прав", Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року від свого імені, а не від імені довірителя, на підставі Договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., прямо суперечить вимогам статті 1000 Цивільного кодексу України. Керуючись приписами ст.ст. 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що при застосуванні наслідків нікчемного правочину - Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають кошти в сумі 3500,00 грн., сплачені позивачем на виконання зазначеного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/21278/14 та призначено розгляд справи на 27.10.2014 р. о 12:50 год.
24.10.2014 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач повністю заперечував проти заявлених позивачем позовних вимог. Відповідач вказав, що позовні вимоги ґрунтуються на нормі ч. 9 ст. 1109 ЦК України, згідно якої умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними, разом з тим позивач не зазначає умови спірного ліцензійного договору, які він вважає нікчемними, та робить висновок про нікчемність Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року в цілому. Втім, жодні положення Цивільного кодексу України не передбачають, що ліцензійний договір між організацією колективного управління та користувачем об'єктів права інтелектуальної власності є нікчемним. Також, не передбачені законом обмеження дієздатності юридичної особи через укладення нею певного договору доручення з певною юридичною особою. Позивач не взяв до уваги, що відповідач є повноправною організацією колективного управління, яка має свідоцтво № 19/2014 від 24 січня 2011 року та має повноваження діяти на підставі ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права".
В якості додатків до відзиву відповідач надав суду копію довіреності від 16.06.2014 р., копію свідоцтва про облік організації колективного управління № 19/2014 від січня 2011 р. та копію постанови Вищого господарського суду України від 15.10.2013 р. у справі № 910/1424/13.
В судове засідання, призначене на 27.10.2014 р., представники позивача та відповідача з'явилися.
В судовому засіданні, призначеному на 27.10.2014 р., представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача станом на 27.10.2014 р. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
В судовому засіданні 27.10.2014 р. судом розпочато розгляд справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні 27.10.2014 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 27.10.2014 р., заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві, поданому 24.10.2014 р. через відділ діловодства суду.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 27.10.2014 р., та оголосив перерву в судовому засіданні до 17.11.2014 р. о 10:30 год.
04.11.2014 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення з урахуванням судової практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності, зокрема, спорів з приводу договорів, які укладаються Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" з користувачами музичних творів. В якості додатків до пояснень відповідач надав суду копії постанов Вищого господарського суду України від 13.09.2013 р. у справі № 5011-20/6926-2012-67/3-2013, від 13.09.2014 р. у справі № 5011-76/18947-2012, від 15.10.2013 р. у справі № 910/1424/13, від 18.02.2014 р. у справі № 910/15278/13, від 18.03.2014 р. у справі № 910/16618/14, від 23.04.2013 р. у справі № 5011-76/14300-2012, від 18.06.2013 р. у справі № 910/1104/13.
14.11.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення на відзив відповідача. В якості додатків до заперечень позивач надав суду копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 р. у справі № 5011-59/14011-2012, копію постанови Вищого господарського суду України від 30.10.2013 р. у справі № 910/7395/13; копію листа ТОВ "Індормедіа" від 04.05.2011 р. № 1-04/05/11 з додатками і доказами відправлення та копію ухвали Господарського суду міста Києва від 03.09.2013 р. у справі № 5011-72/6870-2012, копію ухвали Господарського суду міста Києва по справі № 5011-72/6870-2012 від 03.09.2013 р.
В судове засідання, призначене на 17.11.2014 р., з'явився представник позивача.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 17.11.2014 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні, призначеному на 17.11.2014 р., представник позивача подав клопотання про витребування у відповідача оригіналу договору № КБР-12/11/11 від 01.11.2011 р., підписаного сторонами, та додатків до нього. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 17.11.2014 р., надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням заперечень на відзив, поданих 14.11.2014 р. через відділ діловодства суду.
В судовому засіданні, призначеному на 17.11.2014 р., представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору, необхідність витребування нових доказів та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 17.11.2014 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справ на 01.12.2014 об 11:30 год.
В судове засідання, призначене на 01.12.2014 р., з'явились представники позивача та відповідача
Представники сторін судовому засіданні 01.12.2014 р. надали усні пояснення по суті спору.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 01.12.2014 р., було оголошено перерву до 15.12.2014 р. о 14:40 год.
15.12.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника позивача.
В судове засідання, призначене на 15.12.2014 р., з'явився представник відповідача.
Представник позивача в судове засідання, призначене на 15.12.2014 р., не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 15.12.2014 р. через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи
В судовому засіданні, призначеному на 15.12.2014 р. здійснювався розгляд вищенаведеного клопотання позивача у зв'язку з хворобою представника позивача.
Стаття 28 ГПК України не визначає представників юридичних осіб, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, як єдиних представників останніх в суді. Безпосередньо представляти інтереси сторони надано керівникам підприємств та організацій, іншим особам, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами.
Як вбачається з клопотання про перенесення розгляду справи, воно підписане представником відповідача за довіреністю від 25.09.2014 р., яка, в свою чергу, видана директором ТОВ "Какао Плюс" Кобзаренко О.О. Наведене свідчить про реальну можливість позивача здійснити своє представництво в суді безпосередньо на рівні керівництва. Крім того, до клопотання не додано жодних доказів на підтвердження вказаних в ньому обставин.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
Втім, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Обставини, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні судом встановлено не було.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.12.2014 р. без участі представника позивача, враховуючи при цьому визначений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору, який не повинен перевищувати двох місяців від дня одержання позовної заяви та у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, ухвалою господарського суду може бути продовжений, але не більш як на п'ятнадцять днів.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що позивач після 14.11.2014 р. (14.11.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення на відзив відповідача) не подавав та не надсилав до суду заяв (клопотань, пояснень, заперечень тощо) про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує заявлені ним у позовній заяві № б/н від 25.09.2014 р. позовні вимоги.
В той же час, суд взяв до уваги, що в судових засіданнях 17.11.2014 р. та 01.12.2014 р. представник позивача підтримував позов з урахуванням заперечень на відзив, поданих 14.11.2014 р. через відділ діловодства суду.
Відповідно до вищенаведених заперечень на відзив, позивач вказує на наступні умови ліцензійного Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року (далі - Договір), які, на його думку, є нікчемними відповідно до ч. 9 ст. 1109 ЦК України:
- умова щодо надання права (невиключної ліцензії) на використання необмеженого кола об'єктів авторських і (або) суміжних прав без достатньої правової підстави (станом на дату укладення Договору ПО "УЛАСП" (відповідач) не мав права надання дозволу на використання необмеженого кола об'єктів авторських і (або) суміжних прав), оскільки вказаний обсяг прав визначається виключно на підставі договорів, які позивач має укладати із суб'єктами авторських прав і (або) суміжних прав.);
- умова Договору щодо ліцензування використання фонограм та відеограм опублікованих з комерційною метою (відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" використання фонограм і відеограм, опублікованих з комерційною метою, допускається без дозволу суб'єктів вказаних суміжних прав);
- умова Договору щодо надання права (невиключної ліцензії) на використання необмеженого кола об'єктів авторських і (або) суміжних прав без визначення конкретних творів, права на використання яких передаються за таким договором (умови Договору не містять переліку об'єктів інтелектуальної власності, права на які відповідач намагався передати позивачу, т.т. сторони не дійшли згоди щодо предмету договору);
- умова Договору щодо збору винагороди (роялті) ПО "УЛАСП" суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України, а відтак є нікчемною (на момент підписання Договору ПО "УЛАСП" не мала статусу уповноваженої організації колективного управління, відповідно не мала повноважень на укладення договору, предметом якого є збір винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм);
- умова, щодо укладання ПО "УЛАСП" від власного імені Договору № КБР- 12/11/11 предметом якого, зокрема, є збір винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм;
- умова Договору щодо розподілу винагороди (роялті) у відповідності до звітів мережевих радіостанцій суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України в частині невідповідності ч. 4 ст.47 Закону України "Про авторське право і суміжні права", а відтак є нікчемною.
У вищенаведених запереченнях на відзив позивач також зазначає, що у Договорі нікчемними є істотні умови правочину, визначені ст. 638 ЦК України. Це умови, без яких існування правочину неможливе, а відтак, дефекти в них, їх невідповідність вимогам закону не можуть бути правомірною підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. Нікчемність будь-якої з істотних умов договору спричиняє його недійсність в цілому, таким чином позивач вважає, що Договір, підписаний позивачем і відповідачем, є нікчемним відповідно до вимог частини дев'ятої статті 1109 Цивільного кодексу України.
Таким чином, виходячи зі змісту поданих позивачем через відділ діловодства суду 14.11.2014 р. заперечень на відзив, а також змісту раніше поданої позивачем позовної заяви від 25.09.2014 р., суд прийшов до висновку, що наведені заперечення на відзив фактично є зміною підстав позову. Зокрема, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Так, у позовній заяві від 25.09.2014 р. у якості підстави позову позивач зазначає лише те, що Договір № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року, підписаний позивачем і відповідачем, є нікчемним відповідно до вимог частини 9 статті 1109 Цивільного кодексу України, оскільки укладення повіреним договорів від свого імені, а не від імені довірителя, на підставі договору доручення, прямо суперечить вимогам статті 1000 Цивільного кодексу України, в той час як у запереченнях на відзив позивач зазначає й інші вище перелічені умови Договору, які є нікчемними відповідно до ч. 9 ст. 1109 ЦК України, т.т. вказує й інші підстави позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Враховуючи наведені приписи ч. 4 ст. 22 Господарського кодексу України суд не приймає до розгляду заперечення на відзив в якості заяви позивача про зміну підстав позову, оскільки вони подані представником позивача через відділ діловодства суду 14.11.2014 р., а отже після початку розгляду судом справи по суті, який відбувся в судовому засіданні 27.10.2014 р., що підтверджується протоколом судового засідання від 27.10.2014 р.
Тож за наведених обставин, суд розглядає позов ТОВ "Какао Плюс" до ПО "УЛАСП" відповідно до визначених у позовній заяві від 25.09.2014 р. предмета (певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача) та підстави (фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до позивача) цього позову.
Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 15.12.2014 р., заперечував проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві, поданому 24.10.2014 р. через відділ діловодства суду.
В судовому засіданні, призначеному на 15.12.2014 р., судом досліджувався оригінал Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року, наданого відповідачем, копія якого наявна в матеріалах справи, при цьому було встановлено, що зміст договору, копія якого надана позивачем, та зміст оригіналу договору, наданого відповідачем, ідентичні.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 15.12.2014 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
01.11.2011 р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (відповідач, УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс" (позивач, Користувач) укладено Договір № КБР-12/11/11 (далі - Договір або Договір № КБР-12/11/11 від 01.11.2011 р.), умовами якого передбачено, що Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом - Твори), а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного договору та Закону (п. 2.1 Договору).
Відповідно до абз. 1 розділу 1 (Преамбула) Договору визначено, що УЛАСП є організацією, що має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання суміжних прав способом публічного виконання на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за № 19/2011 від 24.01.2011 р. та Договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р. з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, та зафіксованих в них виконань - ОП "Українська ліга музичних прав".
Згідно пункту 3 Додатку № 2 до Договору визначено, що Користувач використовує у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день, і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій. Там же зазначено, що УЛАСП буде розподіляти отриману від Користувача винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних творів за звітний період (календарний квартал).
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.
Позивач звернувся з позовом до суду про застосування наслідків нікчемного правочину - Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року, підписаного Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс", - стягнення з Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс" коштів, сплачених на виконання зазначеного договору в сумі 3500,00 грн.
Виходячи з вищенаведених умов Договору та Додатку № 2 до нього, позивач вважає, що за правовою природою Договір, підписаний сторонами, є ліцензійним договором, предметом якого є надання відповідачем (УЛАСП) позивачу (Користувачу) невиключної ліцензії на використання у своїй комерційній діяльності фонограм музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день, і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій.
На думку позивача, підписаний позивачем і відповідачем Договір, є нікчемним відповідно до вимог частини 9 статті 1109 Цивільного кодексу України, згідно яких умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними. Так, позивач стверджує, що на момент підписання Договору відповідач не був, і не є уповноваженою організацією колективного управління, а відповідно, відповідач не мав повноважень на укладення від свого імені договору, предметом якого є надання відповідачем позивачу невиключної ліцензії на використання у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день, і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій.
Позивач вважає, що укладання відповідачем, як повіреним ОП "Українська ліга музичних прав", Договору від свого імені, а не від імені довірителя, на підставі на підставі Договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., прямо суперечить вимогам статті 1000 Цивільного кодексу України.
Керуючись статтями приписами ст.ст. 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що при застосуванні наслідків нікчемного правочину - Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають кошти в сумі 3500,00 грн., сплачені позивачем на виконання зазначеного договору.
Відповідач позовні вимоги заперечує з підстав того, що жодні положення Цивільного кодексу України не передбачають, що ліцензійний договір між організацією колективного управління та користувачем об'єктів права інтелектуальної власності є нікчемним, а також законом не передбачені обмеження дієздатності юридичної особи через укладення нею певного договору доручення з певною юридичною особою, зокрема, Договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., укладеного між відповідачем та ОП "Українська ліга музичних прав". Відповідач вказав, що він є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до Свідоцтва №19/2011 від 24.01.2011 р. та може збирати винагороду за використання необмеженого кола об'єктів авторського права і суміжних прав, у зв'язку з чим доводи позивача про те, що відповідач не мав повноважень на укладення спірного договору від свого імені, предметом якого є надання відповідачем позивачу невиключної ліцензії на використання у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день, і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій, вважаються відповідачем безпідставними, отже, спірний Договір не може вважатися нікчемним, а відповідно, відсутні підстави для застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 3500,00 грн., сплачених останнім на виконання спірного договору.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків , крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.
Отже, для застосування наслідків нікчемного правочину, яким позивач вважає Договір № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року, підписаний ним та Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" - стягнення з Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс" коштів в сумі 3500,00 грн., сплачених на виконання зазначеного договору, доведенню підлягає факт нікчемності цього договору.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що Договір № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року укладений згідно з вимогами чинного законодавства, а позивачем не доведено, що даний договір є нікчемним. При цьому суд, розглядаючи позов ТОВ "Какао Плюс" до ПО "УЛАСП" відповідно до визначених у позовній заяві від 25.09.2014 р. предмета та підстави цього позову, виходив з наступного.
Зі змісту Договору № КБР-12/11/11 від 1 листопада 2011 року вбачається, що за своєю правовою природою він є ліцензійним договором, який є одним з видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Відповідно до частини першої статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 ЦК України).
Відповідно до частини 9 статті 1109 ЦК України умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього кодексу є нікчемними.
Суд не погоджується з доводами позивача, що підписаний позивачем і відповідачем Договір, є нікчемним відповідно до вимог частини 9 статті 1109 Цивільного кодексу України, оскільки на момент підписання Договору відповідач не був, і не є уповноваженою організацією колективного управління, а відповідно, відповідач не мав повноважень на укладення від свого імені спірного договору, предметом якого є надання відповідачем позивачу невиключної ліцензії на використання у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день, і які постійно сповіщуються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій, а рівно, що в даному випадку укладення повіреним договорів від свого імені, а не від імені довірителя, на підставі договору доручення прямо суперечить вимогам статті 1000 ЦК України.
Стосовно повноважень організацій колективного управління, якою, зокрема, є відповідач по справі - Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" відповідно до Свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 р. № 19/2011, з надання дозволів на використання об'єктів авторського права (зокрема, музичних творів) і суміжних прав судом враховано наступне.
Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).
Законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про авторське право і суміжні права", законів України "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав (ст. 2 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).
Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління.
Частиною другою статті 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.
Згідно з частиною четвертою статті 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.
Разом з тим, за змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.
Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону встановлено, що:
- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.
За приписами пунктів "б" і "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31-33 цього Закону; збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.
Відповідно до положень частини другої вказаної статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.
Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права та суміжних прав, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).
Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди) та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.
Наведений висновок суду узгоджується з роз'ясненнями, наданими господарським судам у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", а також з правовою позицією Вищого господарського суду України, що викладена, зокрема, у постановах від 23.04.2013 р. у справі № 5011-76/14300-2012, від 13.09.2013 р. у справі № 5011-20/6926-67/3-2013, від 13.09.2013 р. у справі № 5011-76/18947-2012, від 15.10.2013 р. у справі № 910/1424/13, від 18.03.2014 р. № 910/16618/13.
Таким чином, організація колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, якою є відповідач по справі, управляє майновими правами осіб, які передали повноваження на управління майновими правами, а також правами осіб, які не передали повноваження на управління майновими правами, та може збирати винагороду за використання необмеженого кола об'єктів авторського права і (або) суміжних прав за умови, якщо суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав не вилучили своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти (ч. 2 ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
Виходячи з аналізу наведених приписів чинного законодавства, відповідач, як організація колективного управління уповноважений укладати, а рівно підписувати від власного імені, договори про надання невиключних прав на використання об'єктів авторського права і суміжних прав з особами, які в своїй діяльності використовують такі об'єкти, у тому числі й з Товариством з обмеженою відповідальністю "Какао плюс".
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що використання музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань у діяльності кафе-кав'ярні позивача останнім не заперечувалось.
При цьому судом досліджено, що відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління відповідача - Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", (з дозволів на використання, які нею надаються) в матеріалах справи відсутні.
Так, судом не може бути взято до уваги як належний і допустимий доказ вилучення творів із дозволів на використання у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України додана до позовної заяви копія листа ТОВ "Індормедіа" від 04.05.2011 р. № 1-04/05/11 на адресу Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", в якому, зокрема, зазначено, що "ТОВ "Індормедіа" як суб'єкт авторського права на музичні твори, що передані за ліцензійним договором № 01/2011А від 31.12.2010, укладеним між ТОВ "Чесна музика" та ТОВ "Індормедіа" (належним чином засвідчений договір і додаток до нього з переліком музичних творів додається)… вилучає з колективного управління ПО "УЛАСП" майнові авторські права на всі ці твори … за способами використання, передбаченими п.п. 2), 3) ч. 3 ст. 15 Закону. … забороняє ПО "УЛАСП" видавати дозволи (ліцензії) та збирати авторську винагороду за використання творів вищевказаними способами, передбаченими п.п. 2), 3) ч. 3 ст. 15 Закону ". Саме посилаючись на наведений лист ТОВ "Індормедіа" від 04.05.2011 р. № 1-04/05/11, позивач стверджує, що на дату підписання оскаржуваного договору відповідач не мав права надавати дозвіл на використання необмеженого кола творів, а таке, в свою чергу, має наслідком визнання цього договору недійсним.
Не приймаючи до уваги наданий позивачем лист ТОВ "Індормедіа" від 04.05.2011 р. № 1-04/05/11 у якості належного і допустимого доказу вилучення творів із дозволів на використання та відхиляючи вищенаведені доводи позивача, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти. Отже, законодавець в даному випадку використовує саме поняття "вимагати вилучення", яке не є тотожнім поняттю "вилучати".
Системний аналіз наведеної статті Закону України "Про авторське право і суміжні права" у зв'язку з іншими правовими нормами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності свідчить про те, що неможливим є вилучення творів із дозволів на використання шляхом лише надіслання повідомлення про таке вилучення (тобто в односторонньому порядку), хоча логічним наслідком є, зокрема, розгляд ПО "УЛАСП" такого повідомлення на предмет того, чи заявлена вимога належним суб'єктом, та надання відповіді про прийняте рішення (вилучати чи не вилучати з управління відповідні музичні твори). Крім того, права на використання музичних творів можуть надаватися користувачам на підставі відповідних договорів, а тому важливим питанням є й внесення змін до таких договорів.
При цьому посилання позивача у запереченнях на відзив, поданих через відділ діловодства суду 14.11.2014 р., на інші докази вилучення творів із дозволів на використання - листи ТОВ "Комп Мюзік Паблішинг", ТОВ "Мама Мьюзік", ТОВ "Лавіна Паблішинг", ТОВ "Українська музична група" (стор. 5), - взагалі не беруться судом до уваги, оскільки навіть копії таких листів не додані позивачем до заперечень на відзив, а отже, твердження позивача про їх існування є доказово не доведеним.
Таким чином, враховуючи право відповідача як організації колективного управління укладати, а рівно підписувати від власного імені, договори про надання невиключних прав на використання об'єктів авторського права і суміжних прав з особами, які в своїй діяльності використовують такі об'єкти, дослідивши зміст Договору, судом встановлено, що умови Договору не суперечать положенням чинного законодавства, а відповідач, укладаючи Договір, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладення відповідного договору.
За таких обставин, спірний Договір не може вважатися нікчемним, а відповідно, відсутні підстави для застосування наслідків нікчемного правочину та стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 3500,00 грн., які підставно сплачені останнім на виконання умов Договору.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність у позивача належних та достатніх обґрунтувань своїх вимог, а тому в позові належить відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду відмову в позові судовий збір в сумі 1827,00 грн. покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.12.2014 р.
Суддя Гумега О. В.