05.02.15р. Справа № 904/9637/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант", м. Дніпропетровськ
до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №68 "Мирний", м. Дніпропетровськ
про визнання Договору від 01.01.2006р. оренди нежитлових приміщень недійсним
Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.
Представники:
від позивача: Коваленко С.О. - представник, дов. від 17.12.2014р. б/н;
від відповідача: Горб О.В.- представник, дов. від 20.05.2013р. б/н;
Корольов Г.Л.- голова ЖБК№68 "Мирний", виписка від 19.06.2004р. №1032 із протоколу загальних зборів.
Позивач просить визнати недійсним укладений між сторонами Договір від 01.01.2006р. оренди нежитлових приміщень.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що: - 01.01.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежитлових приміщень; - також 01.01.2006р. було укладено попередній договір, умовами якого визначено, що орендоване приміщення належить орендодавцю на праві власності; - відповідач не є власником спірного майна; - відповідач до укладення спірного правочину повідомив позивача про те, що він є власником об'єкта оренди, тобто надав недостовірні дані, чим ввів позивача в оману.
Відповідач у відзиві (вх.№3104/15 від 21.01.2015р.) на позов просить застосувати трирічний строк позовної давності та відмовити позивачу в позові в повному обсязі у зв'язку з його необґрунтованістю, посилаючись на те, що: - позивачем не наведено, які саме його права порушені і які збитки він отримав внаслідок укладання договору оренди нежитлових приміщень у 2006р; - сторонами вказаний договір було виконано в повному обсязі; - думка позивача про преюдиційність факту відсутності права власності відповідача на об'єкт нерухомості є помилковою з огляду на предмет спору.
Оригінали документів, оглянуті в судових засіданнях, відповідають копіям, залученим до матеріалів справи.
В судовому засіданні 28.01.2015р. було оглянуто матеріали справи №10/5005/13036/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" до Дніпропетровської міської ради про визнання в порядку набувальної давності права власності на нежитлові приміщення.
За клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" (вх. №6877/15 від 05.02.2015р.) здійснювався запис розгляду судової справи за допомогою технічних засобів, а саме: автоматизованої системи „Діловодство спеціалізованого суду" на диск CD-R серійний номер 1011106ВА35006.
У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2013р. у справі №904/8506/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 68 "Мирний" про визнання недійсними договорів оренди, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.04.2014р., відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 68 "Мирний" про визнання недійсними договорів оренди, а саме: договору на оренду нежитлового приміщення № 1 від 01.03.2000 р., договору оренди нежитлового приміщення, що знаходиться у власності орендодавця від 17.10.2001 р., договору на оренду нежитлового приміщення від 28.12.2002 р., договору оренди нежитлового приміщення, що знаходиться у власності орендодавця № 1 від 05.02.2002 р., договору оренди нежитлового приміщення, що знаходиться у власності орендодавця № 1 від 01.03.2002 р., договору на оренду нежитлового приміщення від 30.04.2005р., договору на оренду нежитлового приміщення № 1 від 01.01.2005 р., договору оренди нежитлових приміщень від 01.01.2006 р. та договору оренди нежитлових приміщень від 31.12.2008 р.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2013р. та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.04.2014р. у справі №904/8506/13 встановлено, що 1 січня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант" та Житлово-будівельним кооперативом № 68 "Мирний" було укладено договір оренди нежитлового приміщення (надалі - Договір оренди), відповідно до умов якого позивач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване у м. Дніпропетровську по вулиці Героїв Сталінграду у будинку № 10, на першому поверсі, загальною площею 200 кв. м. Строк оренди за цим договором становить 5 років.
Відповідно до преамбули Статуту Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив №68 "Мирний" Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив №68 "Мирний" є правонаступником майнових та немайнових прав Житлово-будівельного кооперативу №68 "Мирний".
01.06.2006р. між Житлово-будівельним кооперативом № 68 "Мирний", як стороною-1, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант", як стороною-2, було укладено Попередній договір №1/02 (надалі - Попередній договір), відповідно до пункту 2 якого сторони визнали, що одним із етапів співпраці між ними має стати домовленість про оренду нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 10 на першому поверсі; сторони зобов'язались до 01 січня 2008р. укласти Договір оренди нежитлового приміщення (основний договір).
Відповідно до пункту 12 Попереднього договору сторона-1 стверджує, що нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 10 належить їй на праві власності, в заставі або під арештом не перебуває, будь-яких спорів стосовно вказаного приміщення на момент підписання договору немає.
Позивач, посилаючись на факти, встановлені постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.04.2014р. у справі №904/8506/13, вважає, що відповідач до укладення спірного договору надав позивачу недостовірні дані, а саме - повідомив про те, що він є власником орендованого майна, у зв'язку з чим ввів позивача в оману щодо обставин, яка має істотне значення, у зв'язку з чим Договір оренди підлягає визнанню недійсним.
Враховуючи викладене суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).
Отже, цивільно-правовий договір є правовою формою узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і з моменту укладення договору всі його умови стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1, 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
В обґрунтування позову позивач посилається на зазначення відповідачем у Попередньому договорі недостовірних даних.
Стаття 182 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.
Метою укладення попереднього договору є підтвердження справжності намірів щодо укладення у майбутньому договору, відносно змісту якого сторонам вдалося досягти домовленості. Попередній договір породжує для його сторін зобов'язання організаційного характеру - укласти основний договір у строки та на умовах, що визначені у попередньому договорі.
Як вбачається, укладаючи Попередній договір, позивач та відповідач домовилися у майбутньому - до 01 січня 2008 року - укласти договір оренди нежитлового приміщення, предмет і перелік істотних умов якого визначено у спірному Договорі оренди.
Згідно з пунктом 3 Попереднього договору предмет основного договору і перелік його істотних умов визначені у Договорі оренди нежитлових приміщень від 01.01.2006р., укладеному сторонами.
Відповідно до пункту 5 Попереднього договору у випадку якщо сторона-1, отримавши проект основного договору від сторони-2, ухиляється від його укладення, сторона-2 має право в судовому порядку вимагати укладення такого основного договору з урахуванням умов, викладених у Договорі оренди нежитлових приміщень від 01.01.2006р., укладеному сторонами.
Отже, з положень Попереднього договору вбачається, що на момент його укладення Договір оренди, який позивач просить визнати недійсним, вже було укладено сторонами, а укладений Попередній договір мав стосуватися іншого договору оренди нежитлового приміщення, який повинен був укладатися сторонами до 01 січня 2008 року.
Таким чином, на момент укладення спірного Договору оренди фактичні обставини, на які позивач посилається у позовній заяві, а саме пункт 12 Попереднього договору, ще не існували; спірний Договір оренди не містить умов, на які посилається позивач як на недостовірні дані.
У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину (пункт 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (пункт 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Позивач у позові зазначає, що відповідач не є власником майна, яке є об'єктом оренди за спірним Договором оренди.
Проте зі змісту постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.04.2014р. у справі №904/8506/13, на яку посилається позивач, вбачається, що відповідачем у справі не доведено належними та допустимими доказами наявності в нього права власності на нежитлові приміщення першого поверху в п'ятиповерховому будинку, розташованому за адресою: місто Дніпропетровськ, вулиця Героїв Сталінграду, будинок 10, що не свідчить про відсутність у відповідача такого права власності. Крім того, відповідно до вказаної постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.04.2014р. у справі №904/8506/13 апеляційний суд зазначає тільки про відсутність реєстрації за відповідачем права власності на вказані приміщення, а не відсутність у відповідача самого права власності.
Зазначеною постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 15.04.2014р. у справі №904/8506/13 також встановлено, що відповідач (Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив №68 "Мирний") протягом тривалого часу відкрито, добросовісно та безперервно володіє спірними приміщеннями.
Крім того, рішенням державного арбітражу Дніпропетровської області від 12.12.1998р. у справі №ДЗ-І5І за позовом товариства „Промтовари-2" до ЖБК-68 „Мирний" на ЖБК-68 „Мирний" покладався обов'язок щодо підписання договору оренди приміщення по вул. Героїв Сталінграду.
Отже, враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про відсутність в діях відповідача умисного введення в оману позивача при укладенні Договору оренди, а тому правові підстави для визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем Договору оренди відсутні.
Одночасно суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки:
- відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу;
- згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки;
- за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила;
- як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 05.12.2014 року, а спірний Договір оренди укладено сторонами 01.01.2006 року, тобто позивачем пропущено строк позовної давності;
- частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові;
- відповідачем заявлено господарському суду про застосування судом позовної давності до вимог позивача;
- за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи;
- з матеріалів справи не вбачається порушення цивільних прав та інтересів позивача внаслідок укладення спірного Договору оренди.
З урахуванням викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -
В позові відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,
„10„ лютого 2015р.