Справа: № 810/6637/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
03 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будтрансгруп МЗ» до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будтрансгруп МЗ» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2013 №0002662301.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права, без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Київській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Будтрансгруп МЗ» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Фасадрем-Сервіс» за період з 01.06.2011 по 01.06.2013.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 25.10.2013 №1098/22/35694659, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п.п.186.2.1 п.186.2 ст.186, п. 188.1 ст.188, п. 198.1 ст. 198, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 41263,92 грн., в тому числі за червень 2011 р у сумі 22541,92 грн., за липень 2011 р. на суму 14129 грн., за серпень 2011 р. на суму 3123 грн., за жовтень 2011 р. на суму 980 грн., за листопад 2011 р. на суму 490 грн.
На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Київській прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2013 №0002662301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у розмірі 45945,42 грн., у тому числі за основним платежем - 41263,92 грн., за штрафними санкціями - 4681,50 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Будтрансгруп МЗ» (замовник) укладено договір №ФС-185 від 18.05.2011 з ТОВ «Фасадрем - Сервіс» (виконавець) щодо надання послуг перекидки та погрузки відсіву бульдозером двома фронтальними погрузчиками та двома екскаваторами в кар'єрі Пудлівці (м. Кам'янець Подільський). До договору укладено додаток №1 від 18.05.2011.
Реальність виконання вказаної угоди підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: податкова накладна, акт здачі-приймання робіт, рахунок-фактура, заявка на надання послуг, журнал реєстрації вихідної кореспонденції та довідки про виконані роботи (послуги), товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.
Факт поденного фактичного обсягу завантаженого ТОВ «Фасадрем-Сервіс» та перевезеного відсіву у вказані дні підтверджується також робочими записами уповноваженої особи позивача - копіями аркушів щоденника директора ТОВ «Будтрансгруп МЗ» .
Відповідність вимогами ДСТУ Б В.2.7.-232:2010 піщано-гравійної суміші з кар'єру №1 підтверджується протоколом №2 випробування піску від 24.06.2011.
Крім того, ТОВ «Будтрансгруп МЗ» (покупець) укладено договір поставки від 19.05.2011 №19/11 з філією «Кам'янець-Подільська ДЕД» (продавець) на передачу товару (відсів).
Реальність виконання вказаної угоди підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: податкові та видаткові накладні, заявка по початок відпуску відсіву, платіжні дорученням.
Також ТОВ «Епіцентр К» (покупець) укладено договір від 19.05.2011 з ТОВ «Будтрансгруп МЗ» (продавець) на придбання товару.
Факт надання товару (робіт, послуг) оформлювався податковими та видатковими накладними, довіреністю. Оплата по цих операціях здійснювалось позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки, що підтверджується виписками по рахунках.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Колегія суддів також зазначає, що договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 12.10.2012 №842/22-10/31663124 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фасадрем-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2011 по 30.09.2012, в якому встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів ТОВ «Фасадрем-Сервіс», а первинних документів бухгалтерського та податкового обліку при здійсненні господарських відносин для проведення перевірки не надано. Фактично у ТОВ «Фасадрем-Сервіс» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що взаємовідносини ТОВ «Будтрансгруп МЗ» з ТОВ «Фасадрем-Сервіс» не спричиняють реального настання правових наслідків та мають ознаки безтоварних операцій.
Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на висновки вказаного акту, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.
Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Фасадрем-Сервіс» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.
Що стосується доводів відповідача про нікчемність спірного договору, слід врахувати, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.В. Федотов
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Федотов І.В.