03 лютого 2015 р. Справа № 123130/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Заверухи О.Б.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Хустської міської ради про визнання недійсними рішення та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, -
05.05.2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Хустської міської ради, в якому просила визнати недійсними державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 544926, виданого 18.04.2008 року на ім'я ОСОБА_2, та рішення № 340 VII сесії V скликання Хустської міської ради від 16.06.2007 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок громадянам» в частині передачі ОСОБА_2, мешканці АДРЕСА_1, земельної ділянки площею 0, 0472 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та рішення № 519 VIIІ сесії V скликання Хустської міської ради від 26.10.2007 року «Про внесення змін до рішення № 340 VII сесії V скликання Хустської міської ради від 16.06.2007 року».
Постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивач пропустила строк звернення до адміністративного суду.
Не погодившись з вищенаведеною постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати і прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 зазначеного Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу зазначених вище норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Частиною першою статті 125 ЗК передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 підтвердила наявність у неї державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.04.2008 року серії ЯД № 544926, виданого на підставі оскаржуваних рішень, та його державну реєстрацію.
Відтак, колегія суддів зазначає, що оскаржувані рішення, які є актом індивідуальної дії, вичерпали свою юридичну силу після їх реалізації, а саме: після одержання власником земельної ділянки документів, що посвідчують право власності та його державної реєстрації.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що після оформлення відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку виник спір про право цивільне, а відтак і захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статтях 152 ЗК та 16 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 01.10.2013 року у справі № 21-228а13.
Частиною 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Згідно п.4 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
А згідно з частиною 1 статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. ст. 160, 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 203, п. 4 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 02 серпня 2011 року у справі № 2а-2263/11 скасувати, а провадження у справі закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: О.Б. Заверуха О.М. Гінда В.В. Ніколін