04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" лютого 2015 р. Справа№ 910/18395/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Самсіна Р.І.
Шаптали Є.Ю.
при секретарі судового засідання Котовський С.О.
за участю представників:
від позивача: Сенько Р.М. - довіреність № 65 від 21.07.2014 року;
Кочмала І.В. - довіреність № 101 від 13.10.2014 року;
Корсун Ю.Ю. - довіреність №107 від 04.11.2014 року;
Бєлінська Т.Г. - довіреність №110 від 17.11.2014 року;
від відповідача: Задорожнюк Р.І. - довіреність № 14/09-02 від 01.09.2014 року;
Панасюк О.М. - довіреність № 15/01-002 від 23.01.2015 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця)
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 року
у справі № 910/18395/14 (суддя Яковенко А.В.)
за позовом Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскарго Сервісез ЛТД"
про стягнення 11195439,54 дол. США (гривневий еквівалент 131525076,12 грн.)
Позивач, Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транскарго Сервісез ЛТД" про стягнення 11195439,54 дол. США (гривневий еквівалент 131525076,12 грн.), а саме основного боргу - 10078543,77 дол. США (118403679,59 грн.) та пені у розмірі 1116895,77 дол. США (13121396,53 грн.) відповідно до заяви про уточнення позовних вимог.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.11.2014 року у справі № 910/18395/14 (суддя Яковенко А.В.) у задоволенні позову Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) звернулась до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, а отже підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.
Зокрема, скаржником зазначено, що судом першої інстанції невірно застосовано норми Конвенції «Про міжнародні залізничні перевезення», положенням КОТІФ підпорядковані перевезення на кількох залізничних лініях з шириною колії 1435 мм в закарпатській та Львівській областях. Залізничні лінії, перевезення якими підпорядковані положення КОТІФ, забезпечують зростаючі обсяги вантажних перевезень в сполучені між Україною та країнами - членами Європейського союзу. А отже твердження суду про те, що строни відступили від імперативних вимог Конвенції КОТІФ є помилковими.
Апелянт в своїй скарзі зазначає, що відповідачем були виконані гарантовані обсяги перевезень, що призвело до перерахунку сум провізної плати за збільшеним коефіцієнтом до базових ставок.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2014 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.01.2015 року.
У судовому засіданні, що відбулось 21.01.2015 року колегією суддів оголошено перерву до 03.02.2015 року.
Відповідач, згідно з поданим до суду 21.01.2015 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив та просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідач, згідно з поданим до суду 02.02.2015 року доповненням до відзиву, зазначив, що тарифною політикою на 2013 рік передбачено при перевезені відповідного вантажу застосування до тарифу коефіцієнту 0,40,тарифною політикою на 2014 та 2015 роки (в частині оспорюваних правовідносин) регулюється ті ж самі правовідносини, що й тарифною політикою на 2013 рік, що на думку відповідача свідчить про продовження регулювання однорідних правовідносин в часі.
Позивач, відповідно до поданих 02.02.2015 року до суду пояснень до відзиву, наголошує на тому, що положення Конвенції КОТІФ підпорядковані перевезення на кількох залізничних лініях з шириною колії 1435 мм в Закарпатській та Львівській областях, Залізничні лінії, перевезення якими підпорядковані положенням Конвенції КОТІФ, забезпечують зростаючі обсяги вантажних перевезень в сполучені між Україною та країнами - членами Європейського Союзу, а отже ніякого відношення до перерахування провізної плати, і як наслідок вирішення даного спору, не мають.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
12.11.2008 року між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транскарго Сервісез ЛТД" було укладено Договір про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України №421-0647/08-ЦЮ.
У подальшому між сторонами було укладено додаткову Угоду №6 від 01.11.2012 року до даного Договору щодо пролонгації його на 2013 рік.
Відповідно до п. 1.1. Договору цей Договір регулює відносини сторін, пов'язані з організацією перевезення вантажів залізничним транспортом України в міжнародному залізничному вантажному сполученні, надання додаткових послуг, пов'язаних з цими перевезеннями і оплатою їх Замовником за встановленими тарифами.
Тарифи на перевезення транзитних вантажів встановлюються Тарифною політикою залізниць держав-учасників СНД на перевезення вантажів у міжнародному сполученні (далі - Тарифна політика).
Тарифна політика на відповідний фрахтовий рік затверджується протокольним рішенням на щорічних Тарифних конференціях залізничних адміністрацій - учасниць Тарифної угоди залізничних адміністрацій (Залізниць) держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав (далі - Тарифна конференція), та протягом року оголошуються зміни та доповнення до неї відповідно до положень пунктів шостого та сьомого статті 3 Тарифної угоди залізничних адміністрацій (Залізниць) держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав.
Відповідно до підпункту 6.1. пункту 12.1 розділу 2 Тарифної політики на 2013 рік при перевезенні нафти сирої зі станції Республіки Казахстан за напрямком Квашине/Красна Морила/Тополі - припортові станції встановлено застосування коефіцієнта 0,40 до базових ставок Тарифної політики лише за умови виконання гарантованого консолідованого річного обсягу перевезення нафти не менше 2,5 млн. тонн.
Сторони також погодили, а п. 1.3. Договору передбачили, що діяльність сторін регулюється Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - Угода МЗВС), Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення (далі - Конвенції КОТІФ), а також іншими міжнародними договорами та чинним законодавством України.
У відповідності до п. 2.2.3 Договору Замовник зобов'язується забезпечити постійну наявність передоплати у розмірі 35% середньомісячної суми платежу по рахункам, наданим ДП "Український Державний розрахунковий центр міжнародних перевезень" Укрзалізниці до оплати за попередні три місяці.
Згідно з п. 3.1. Договору розрахунки за цим договором здійснюються через Розрахунковий центр за тарифами, встановленими Укрзалізницею. Нарахування провізної плати і додаткових послуг за експортно-імпортні вантажі перевезення здійснюється у відповідності з внутрішніми правилами і тарифами.
Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення 11195439,54 дол. США (гривневий еквівалент 131525076,12 грн.), а саме основного боргу - 10078543,77 дол. США (118403679,59 грн.) та пені у розмірі 1116895,77 дол. США (13121396,53 грн.)
Позовні вимоги вмотивовані тим, що Відповідачем невиконано гарантованого консолідованого обсягу перевезень у розмірі 2,5 млн. тонн. Як вказує Позивач, Відповідач зобов'язаний сплачувати провізну плату за коефіцієнтом 0,62, а не 0,40 як це первісно передбачалося домовленістю сторін.
Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та з чим погоджується колегія суддів, що всі правовідносини між сторонами регулюються, зокрема, міжнародно-правовими договорами у сфері організації здійснення перевезень та іншими нормативно-правовими актами, які є частиною національного законодавства (Статут залізниць України, Господарський кодекс України тощо).
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 2008 року через територію України в режимі транзиту було перевезено 23240288 тонн сирої нафти власності ТОВ "ТЕНГІЗШЕВРОЙЛ", чим було забезпечено дохід Укрзалізниці в розмірі 422264431,81 доларів США за перевезення нафти.
Тарифною Комісією Державної адміністрації залізничного транспорту України було прийняте рішення від 20.03.2014 про перерахунок провізної плати за ставками Тарифної політики із застосуванням коефіцієнта до базової ставки Тарифної політики 0,62 замість коефіцієнта 0,40.
Це рішення стосується правовідносин, які виникли в результаті надання послуг по організації перевезення транзитних вантажів, що належать Компанії ТОВ "ТЕНГІЗШЕВРОЙЛ", а саме нафти сирої зі станції Республіки Казахстан за напрямками Квашине/Красна Могила/Тополі - припортові станції. Відповідач зазначає, що є експедитором (комісіонером) ТОВ "ТЕНГІЗШЕВРОЙЛ" та надає йому за окремим договором послуги з організації перевезень вантажів на території України. Одночасно Відповідач має Договір з Позивачем з надання послуг по перевезенню вантажів на території України. Таким чином, правовідносини з перевезення вантажів ТОВ "ТЕНГІЗШЕВРОЙЛ" через територію України регулюються Договором між Позивачем та Відповідачем.
Відповідно до п. 1.1. Положення про Тарифну Комісію Державної адміністрації залізничного транспорту України, затвердженого Наказом Укрзалізниці №455-Ц від 18.12.2012 року у своїй роботі Комісія керується Конституцією України, Законами України ("Про ратифікацію Угоди про проведення узгодженої політики у визначенні транспортних тарифів", "Про залізничний транспорт", "Про транзит вантажів", "Про транспортно-експедиторську діяльність" та ін.), постановами Верховної Ради України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України; нормативно-правовими актами міністерства інфраструктури України; Положенням про Міністерство інфраструктури України, затвердженим Указом Президента України від 12.05.2011 року №581; Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС); Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ); Тарифною Угодою залізничних адміністрацій (Залізниць) держав-учасниць Співдружності Незалежних держав а перевезення вантажів від 17.02.1993 року; Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 року №262; Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457; Правилами перевезень вантажів, Тарифною політикою залізниць держав-учасниць Співдружності незалежних держав на перевезення вантажів у міжнародному сполученні на відповідних фрахтовий рік; Порядком встановлення коефіцієнтів до базових ставок Тарифної політики Залізниць держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на перевезення вантажів у міжнародному сполученні на перевезення транзитних вантажів залізницями України та тарифних ставок у дол. США при перевезенні вантажів за конкретними напрямками, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 04.10.2012 року №589; порядком встановлення пільгових тарифів на перевезення транзитних вантажів; наказами Міністерства інфраструктури України про Тарифну політику; Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 року №317 та цим Положенням.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 року №9 виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.
Відповідно до п. b) ст. 6 "Єдині правила" Конвенції КОТІФ якщо лише не були надані заяви або застереження згідно зі статтею 42, параграф 1, перший абзац, то міжнародне залізничне сполучення і допуск залізничного обладнання для використання в міжнародному сполученні визначаються "Єдиними правилами до договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (ЦІМ)" (Додаток B до Конвенції).
Приписами Параграфа 1 ст. 1 ЦІМ КОТІФ встановлено, що ці Єдині правила застосовуються до будь-якого договору залізничного перевезення вантажів за плату, якщо місце приймання вантажу і місце, передбачене для видачі, розташовані в двох різних державах-членах. Застосування не залежить від місцезнаходження або національної належності сторін, що укладають договір. Ці Єдині правила застосовуються також до договорів платного залізничного перевезення вантажів, якщо місце приймання вантажу до перевезення і місце, передбачене для видачі вантажу, розміщені в двох різних країнах, і принаймні одна з них є державою-членом, і якщо сторони, що домовляються про перевезення, погодилися з тим, що договір підпадає під дію цих Єдиних правил (Параграф 2 ст. 1 ЦІМ КОТІФ).
Параграфом 1 статті 4 "Відхилення" ЦІМ КОТІФ встановлюється, що держави-члени можуть укладати угоди, які передбачають відхилення від цих Єдиних правил для перевезень, які здійснюються виключно між двома станціями, розташованими по різні сторони кордону, якщо між ними та кордоном немає іншої станції.
Таким чином, суд першої інстанції приходить до вірного висновку, що сторони Договору не могли відступати від імперативних вимог Конвенції КОТІФ та її Додатку ЦІМ КОТІФ, оскільки перевезення здійснюється не між двома станціями, розташованими по різні сторони кордону.
Крім того, відповідно до ст. 5 "Право імперативного характеру" ЦІМ КОТІФ, якщо ці Єдині правила не допускають очевидно протилежного, будь-які положення договору перевезень, що безпосередньо або опосередковано відступають від цих Єдиних правил, є недійсними і позбавлені будь-якої законної сили. Недійсність таких положень не тягне за собою недійсності інших положень договору перевезення. Так, згідно з Параграфом 1 ст. 10 ЦІМ КОТІФ "Оплата витрат" якщо між відправником і перевізником не існувало іншої домовленості, витрати (вартість перевезення, додаткові видатки, мита та інші витрати, що виникають за період від прийому вантажу до перевезення до його видачі) сплачуються відправником. Тобто, керуючись положеннями ст. 10 ЦІМ КОТІФ плата за перевезення здіймається виключно за період від прийому вантажу до перевезення до його видачі.
З огляду на вище викладене колегія суддів не погоджується з доодами апелянта стосовно того, що судом першої інстанції невірно застосовано норми Конвенції «Про міжнародні залізничні перевезення», положенням КОТІФ підпорядковані перевезення на кількох залізничних лініях з шириною колії 1435 мм в закарпатській та Львівській областях.
Відповідно до п. 1 ст. 13 Угоди МЗВС, відповідно до якої провізні платежі, під якими розуміються плата за перевезення вантажу та інші витрати, які виникають за час від приймання вантажу до перевезення до його видачі одержувачу, розраховуються по тарифах, які діють на день укладання договору перевезення, - у сполученні між станціями залізниць сусідніх країн за перевезення по залізницях країни відправлення або країни призначення - по тарифах, які застосовуються залізницями цих країн для таких перевезень.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент укладення Договору сторони керувалися коефіцієнтом 0,40 при встановленні провізної плати.
Стаття 36 Угоди МЗВС встановлює, що при відсутності необхідних положень в цій Угоді, у тарифах та Службовій інструкції до Угоди, застосовуються постанови, що викладені у внутрішніх законах та правилах відповідної країни, залізниця якої є учасницею цієї Угоди.
Таким чином, міжнародним договором - Угодою МЗВС, Конвенцією КОТІФ, які мають перевагу перед внутрішніми правилами справляння провізної плати, встановлено, що плата за перевезення для імпортних вантажів, оформлених належним чином, справляється за тарифами, що діють на день укладання договору міжнародного перевезення вантажів (аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Вищого господарського суду України від 15.01.2009 року у справі № 22/35-08).
Крім того, п. 9.1. Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 26.03.2009 року №317, відповідно до якого плата за перевезення вантажів нараховується при перевезеннях у залізничному сполученні імпортних вантажів, оформлених накладною прямого міжнародного залізничного сполучення, за тарифами, що діють на дату приймання вантажу до перевезення, зазначену в перевізних документах станцією відправлення.
Перерахунок провізних платежів здійснено Тарифною Комісією Державної адміністрації залізничного транспорту України шляхом прийняття рішення від 20.03.2014 року, тобто перерахування здійснювалося безпосередньо після приймання вантажу до перевезення та надання транспортних послуг, що у свою чергу суперечить ст. 13 Угоди про МЗВС, ст. 10 ЦІМ КОТІФ та п. 9.1. Збірника Тарифів.
Відповідно до розділу 2.2. Договору "Обов'язки Замовника", в останньому відсутній обов'язок з перевезення 2,5 млн. тон нафти, що само по собі виключає можливість застосування цієї обставини в обґрунтування можливості перерахування провізої плати із застосуванням коефіцієнту 0,62.
Тарифною політикою на 2013 рік передбачається консолідований обсяг перевезення нафти у розмірі 2,5 млн. тон. Тобто загальний обсяг перевезень за 2013 рік усіма учасниками господарського обороту, що обумовило відсутність обставин, які б свідчили про неналежне виконання Відповідачем узятих відповідно до Договору зобов'язань.
У зв'язку з вище викладеним колегія суддів не приймає доводів апелянта стосовно того, що відповідачем не були виконані гарантовані обсяги перевезень, що призвело до перерахунку сум провізної плати за збільшеним коефіцієнтом до базових ставок.
Звідси, перерахування ціни провізної плати здійснене всупереч вимогам міжнародно-правових договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, тому вимога про стягнення суми основного боргу - 10078543,77 дол. США (118403679,59 грн.) не підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення сума пені у розмірі 1116895,77 дол. США (13121396,53 грн.)
Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З огляду на те, що основна вимога не підлягає задоволенню, вимога про стягнення пені у розмірі 1116895,77 дол. США (13121396,53 грн.) не підлягає задоволенню, оскільки має додатковий до неї характер.
З огляду на викладене позовні вимоги Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) є не обґрунтованими та такими в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2014 року у справі № 910/18395/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2014 року у справі № 910/18395/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на рішення господарського суду міста Києва від 19.11.2014 року у справі № 910/18395/14 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 року у справі № 910/18395/14 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/18395/14 повернути до суду першої інстанції.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді Р.І. Самсін
Є.Ю. Шаптала