04 лютого 2015 р.м.ОдесаСправа № 821/2885/14
Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Крусяна А.В.
- Шляхтицького О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови № 7/21-04-15-47 від 03.07.2014 року,
Фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови № 7/21-04-15-47 від 03.07.2014 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що результатами перевірки ФОП ОСОБА_2 відповідачем винесено постанову № 7/21-04-15-47 від 03.07.2014 року про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності у сумі 21 924 грн. Позивач вважає, що оскаржувана постанова незаконна та підлягає скасуванню, оскільки позивач не виступає ні замовником, ні підрядником при виконанні будівельних робіт, крім того, земляні роботи з подальшим влаштуванням мачти на капітальний фундамент старанного типу (бетон), не перебуває у власності або користуванні позивача. Також вказав, що Базова станція (Wi-Fi) за своїм конструктивним рішенням жодним чином не пов'язана із земельною ділянкою, тимчасово розміщена на вже існуючому об'єкті, збудованому на земельній ділянці, що не належить позивачу, при цьому у мачти базової станції відсутній дотик із землею.
В судовому засіданні представник позивача просив адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Письмові заперечення у встановлений строк до суду не надав.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області № 7/21-04-15-471 від 03.07.2014 року. Повернуто фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) з Державного бюджету України сплачений судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.
Не погодившись з таким рішенням Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області звернулась до суду з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що 18.06.2014 року Інспекцією ДАБК проведена позапланова перевірка дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів та правил.
На підставі акту перевірки відповідачем 18.06.2014 року винесено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
03.07.2014 року відповідачем винесено постанову № 7/21-04-15-47 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_2 у розмірі 21 924 грн.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задовольнити адміністративний позов.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Згідно до вимог ст.41 цього Закону, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 затверджено Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю (далі - Порядок), п.1 якого передбачено, що він визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку № 553 встановлено, що Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі - інспекції).
Відповідно до вимог пунктів 3, 4, 5 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється посадовими особами інспекцій відповідно до їх посадових інструкцій та функціональних повноважень. Посадові особи інспекцій мають службові посвідчення встановленого зразка, форма якого затверджується Мінрегіоном, а також особистий штамп із зазначенням номера і найменування інспекції, яку вони представляють. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.
Відповідно до вимог п.7 Порядку № 553, позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи інспекції.
Підставами для проведення позапланової перевірки є: подання суб'єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об'єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням чи письмової заяви про проведення перевірки щодо дотримання суб'єктом господарювання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності; необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні та декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; виявлення факту самочинного будівництва об'єкта; перевірка виконання суб'єктом містобудівної діяльності вимог приписів інспекцій; перевірка виконання суб'єктом господарювання вимог інспекції щодо усунення порушень ліцензіатом ліцензійних умов провадження господарської діяльності, пов'язаної з будівництвом об'єкта архітектури, який за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належить до IV і V категорії складності; звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог містобудівного законодавства; вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.
Відповідно до акту перевірки, встановлено, що під час перевірки із залученням представників Зеленівської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 виявлено порушення вимог містобудівного законодавства, а саме: самовільно змонтована мачта базової станції (вай фай), проведені земляні роботи з подальшим влаштуванням мачти на капітальний фундамент старанного типу (бетон), що підтверджується матеріалами фото фіксації. Дозвільна документація на проведення будівельних робіт в Інспекції не реєструвалась. В ході перевірки, місцевою радою надано документи, що підтверджують замовника будівництва: висновок щодо електромагнітної сумісності радіолектроного засобу (базової станції) № 219-65-0080205 де вказаний власник та адреса місця встановлення засобу, ліцензія на користування радіочастотними ресурсами АЕ №183602, свідоцтво платника єдиного податку.
Відповідно до вимог п.9 Порядку № 553, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва. У разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, щодо якого неможливо встановити суб'єкта містобудування, який будує чи збудував такий об'єкт, перевірка проводиться із залученням представників органів місцевого самоврядування та органів внутрішніх справ повідного органу внутрішніх справ для встановлення особи суб'єкта містобудування.
Згідно до вимог п.18 Порядку № 554, акт перевірки складається у двох примірниках. Один примірник надається суб'єкту містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, а другий залишається в інспекції. Акт перевірки підписується посадовою особою інспекції, яка провела перевірку та суб'єктом містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль.
Відповідачем відомості про вручення вказаного акту позивачу або відповідний запис про його відмову в отриманні акту не надано. Судами також встановлено, що направлення на здійснення позапланової перевірки позивачу не надавалось, відповідачем також не надано доказів направлення вказаного повідомлення, як і не надано підтвердження вручення акту від 18.06.2014 року.
Згідно до вимог ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної» діяльності від 14.10.1994 року № 208/94-ВР, суб'єкти містобудування, які здійснюють проектування об'єктів, експертизу проектів будівництва, несуть відповідальність у вигляді штрафу за передачу замовнику проектної документації для виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва, розробленої з порушенням вимог законодавства, містобудівної документації, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі за нестворення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, незабезпечення приладами обліку води і теплової енергії, а також за заниження категорії складності об'єкта будівництва.
З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не виступає ні замовником, ні підрядником при виконанні будівельних робіт.
Відповідно до вимог абз.1 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 року № 208/94-ВР відповідальність покладається на замовника будівництва об'єктів.
Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю І-ХС N 002729 від 15.05.2000 року, власником земельної ділянки, розташованої на території: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3.
Згідно до вимог ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року № 3038-V забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. При цьому проектування та будівництво об'єктів відповідно до частини 5 цієї статті здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у визначеному порядку шляхом отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрації права власності на об'єкт містобудування.
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що базова станція (Wi-Fi) за своїм конструктивним рішенням жодним чином не пов'язана із земельною ділянкою, тимчасово розміщена на вже існуючому об'єкті, збудованому на земельній ділянці, що не належить позивачу.
Отже, надані місцевою радою документи на підтвердження замовника будівництва, а саме висновок щодо електромагнітної сумісності радіоелектронного засобу (базової станції) № 219-65-0080205, ліцензія на користування радіочастотними ресурсами АЕ № 183602, Свідоцтво платника єдиного податку, не підтверджують того, що позивач є суб'єктом містобудування або замовник будівництва.
Допитаний судом першої інстанції у якості свідка ОСОБА_3 зазначив, що земельна ділянка за вказаною адресою: АДРЕСА_1 належить його батьку. При цьому, вишку збудовано його батьком. ПП ОСОБА_2, лише розмістив її за його згодою пристрій для трансляції радіочастот.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оператор телекомунікацій, який на договірних засадах тимчасово розмістив на існуючій споруді обладнання, яке конструктивно ніяк не пов'язане із земельною ділянкою, не набуває правового статусу замовника будівництва, а отже, на такого оператора не поширюються передбачені вказаним Законом процедури, які регулюють забудову територій.
В ході судового розгляду справи, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій. Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.
Головуючий: О.В. Джабурія
Суддя: А.В. Крусян
Суддя: О.І. Шляхтицький