ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
06 лютого 2015 року № 826/16115/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Мазур А.С., суддів: Добрянської Я.І., Літвінової А.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПосольства України в Ісламській Республіці Пакистан, Міністерства закордонних справ України
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан про визнання протиправним рішення Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан в особі аташе з консульських питань ОСОБА_5 про відмову в оформленні ОСОБА_1 візи та скасування цього рішення; зобов'язання Посольство України в Ісламській Республіці Пакистан оформити ОСОБА_1 візу типу Д для в'їзду в Україну; визнання протиправними дії Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан щодо порушення строків розгляду звернення про оформлення візи ОСОБА_1; визнання протиправною бездіяльність Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан в особі Посла України в Ісламській Республіці Пакистан Лакомова В.І. щодо нерозгляду та незадоволення апеляції ОСОБА_1 на рішення про відмову в оформленні йому візи.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 25.04.2014 Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України на ім'я ОСОБА_1 був виданий дозвіл № 9648 на працевлаштування у ТОВ "Глоубіз Інтернейшл". Вказує, що 20.05.2014 подав документи до Посольства України в Пакистані для отримання візи та пройшов співбесіду з керівником консульського підрозділу Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан аташе з консульських питань ОСОБА_5, на якій, окрім відповідей на питання останнього, пояснив, що їде до України працювати на підприємстві ТОВ "Глоубіз Інтернейшл". Аташе прийняв необхідні документи, зауважень до документів та їх об'єму не було. Після співбесіди ОСОБА_5 видав рахунок на оплату візи $ 165, після оплати ним було надано квитанцію до Посольства. 17.06.2014 отримав рішення про відмову в отриманні візи для в'їзду в Україну у зв'язку з тим, що не була підтверджена мета перебування в Україні.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Під час розгляду справи у судовому засіданні було залучено співвідповідача - Міністерство закордонних справ України, який і представляв інтереси Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан.
Представники МЗС України в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, а також пояснили, що позивачу було відмовлено в отриманні візи для в'їзду в Україну на підставі того, що останнім не було підтверджено мету запланованого перебування в Україні та зазначили, що Посольство України в Ісламській Республіці Пакистан не порушило строку розгляду звернення про оформлення візи, так як відповідно до Інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію строк розгляду звернення про оформлення візи може бути продовжено до 30 календарних днів у разі необхідності проведення подальшої перевірки зазначених документів.
У судовому засіданні судом за згодою сторін ухвалено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.05.2014 ОСОБА_1 звернувся до керівника консульського підрозділу Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан аташе з консульських питань ОСОБА_5 із заявою та супровідними документами з метою отримання візи для в'їзду в Україну.
17.06.2014 керівник консульського підрозділу Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан аташе з консульських питань поінформував позивача про відмову в отриманні візи для в'їзду в Україну на підставі того, що ОСОБА_1 не було підтверджено мету запланованого перебування в Україні.
Досліджуючи надані сторонами документи, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Консульська посадова особа виконує свої посадові обов'язки із дотриманням Конституції України, ратифікованих Україною міжнародних договорів, законодавства України та підзаконних нормативно-правових актів України.
Згідно зі ст. 3 Консульського статуту України, затвердженого указом Президента України від 02.04.1994 № 127/97, консульські установи здійснюють свою діяльність відповідно до цього Статуту, законодавства України, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв.
Відповідно до ст. 12 вказаного Статуту консул виконує функції, передбачені цим Статутом і законодавством України.
Консул за дорученням Міністерства закордонних справ України або глави дипломатичного представництва України в державі перебування може виконувати і інші функції, якщо вони не суперечать законодавству України, законодавству держави перебування і міжнародним договорам України.
Спеціальні норми права, які регулюють питання оформлення та видачі іноземцям українських віз, закріплені Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VІ, Правилами оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 567, Інструкцією про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затвердженою наказом МЗС України від 26.07.2011 № 196, та Інструкцією про порядок погодження зі Службою безпеки України оформлення віз іноземцям та особам без громадянства дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном в державі їх тимчасового або постійного проживання, затвердженою спільним наказом Служби безпеки України та МЗС України від 26.07.2011 № 196.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в наданні візи у разі відсутності доказів, що підтверджують мету запланованого перебування.
Відповідно до п.п. 7 п. 30 Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, рішення про відмову в оформленні візи приймається у разі не підтвердження іноземцем мети запланованого перебування в Україні.
Згідно з п.п. 7 п. 3.12 Інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, працівник уповноваженого органу здійснює перевірку поданих документів, зокрема, перевіряє документи, які підтверджують мету запланованого перебування в Україні відповідно до п. п. 6, 7, 11 Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, а згідно з п. 3.16 Інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, рішення про оформлення візи приймається щодо кожного іноземця окремо працівником уповноваженого органу, на якого покладено відповідні обов'язки згідно з письмовим рішенням МЗС України.
Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок погодження зі Службою безпеки України оформлення віз іноземцям та особам без громадянства дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном в державі їх тимчасового або постійного проживання, для отримання погодження з СБУ уповноважений на те працівник дипломатичного представництва надсилає звернення за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції з інформацією, необхідною для прийняття рішення, на електронну адресу Департаменту контррозвідки, про яку СБУ письмово інформує МЗС.
Згідно з п. 7 вказаної Інструкції, у разі прийняття рішення про відмову в погодженні оформлення візи у відповіді зазначається підстава для прийняття цього рішення відповідно до пункту 30 Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 567.
Таким чином, керівник консульського підрозділу Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан аташе з консульських питань ОСОБА_5 опрацював подані ОСОБА_1 заяву та супровідні документи, які були подані з метою отримання української візи, а також, при прийнятті відповідного рішення, врахував результати співбесіди з ним.
Як повідомив керівник консульського підрозділу Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан аташе з консульських питань ОСОБА_5, в ході опрацювання анкети позивача було встановлено, що громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 вже звертався раніше до Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан з метою отримання візи на запрошення іншої української компанії - ТОВ "Євролайн" та що йому вже було відмовлено в оформленні візи у вересні 2013 року у зв'язку з непідтвердженням мети візиту.
Разом з тим, за інформацією відповідача, 20.05.2014 позивач був краще підготовлений для проведення співбесіди, однак знову не зміг чітко відповісти на запитання щодо цілі та мети візиту, а також щодо його майбутньої посади в українській компанії ТОВ "Глоубіз Інтернейшл" тощо.
Крім того, відповідачем після опрацювання поданих ОСОБА_1 документів та результатів співбесіди 21.05.2014 було підготовлено та направлено запит до Служби безпеки України щодо погодження оформлення візи позивачу з попереднім висновком "недоцільно".
Від Служби безпеки України листом від 29.05.2014 № 2/828 було отримано відповідь із забороною оформлення візи ОСОБА_1 відповідно до п.п. 7 п. 30 Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію (непідтвердження іноземцем мети запланованого перебування в Україні).
Надання обґрунтування чи пояснення такої відповіді, зокрема, надання інформації щодо підстав для тимчасових обмежень в оформленні візи позивачу, та публічний доступ до такої інформації законодавством України не передбачено.
Зважаючи на зазначене, керівником консульського підрозділу Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан аташе з консульських питань ОСОБА_5 було прийнято рішення про відмову в оформленні ОСОБА_1 візи для в'їзду в Україну.
Вказане рішення носило характер дискреційного повноваження та належало виключно до компетенції керівника консульського підрозділу Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан аташе з консульських питань ОСОБА_5
Як убачається зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за даними критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, так як завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 щодо зобов'зання відповідача оформити йому візу для в'їзду в Україну є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо пропуску, на думку позивача, строку розгляду керівником консульського підрозділу Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан аташе з консульських питань ОСОБА_5 звернення про оформлення візи, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.10 Інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію строк розгляду звернення про оформлення візи складає 15 календарних днів з дати отримання візової анкети та документів, необхідних для оформлення візи, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Строк розгляду звернення про оформлення візи у пунктах пропуску через державний кордон складає один робочий день з дати отримання візової анкети та документів, необхідних для оформлення візи.
Строк розгляду звернення про оформлення візи може бути продовжено до 30 календарних днів у разі необхідності проведення подальшої перевірки зазначених документів.
Термінове (до 15 календарних днів) оформлення візи здійснюється за бажанням іноземця та особи без громадянства та у разі можливості у строки, що визначаються уповноваженим органом.
Заяву позивача та супровідні документи з метою отримання ним візи для в'їзду в Україну було відповідачем прийнято 20.05.2014, а, відповідно, повідомлення ОСОБА_1 про відмову в оформленні йому візи для в'їзду в Україну було видано 17.06.2014, тобто на 28 день після звернення позивача, що не перевищило передбачені законодавством строки розгляду.
Відповідач повідомив суду, що необхідність продовження строків розгляду звернення про оформлення візи позивачу обумовлено як входженням Пакистану до п'ятірки країн світу з числа основних постачальників нелегальних мігрантів, зброї, наркотичних речовин тощо та належністю Пакистану до групи країн, що підтримують тероризм, так й тим, що ОСОБА_1 вже зарекомендував себе раніше з негативної сторони, не підтвердивши у вересні 2013 року мету запланованого перебування в Україні.
Таким чином, твердження позивача щодо порушення відповідачем строку розгляду звернення про оформлення візи є безпідставними.
Крім того, твердження позивача щодо суперечності ч. 1 ст. 11 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", згідно з якою іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в наданні візи у разі відсутності доказів, що підтверджують мету запланованого перебування, підпункту 7 п. 30 Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, відповідно до якого рішення про відмову в оформленні візи приймається у разі непідтвердження іноземцем чи особою без громадянства мети запланованого перебування в Україні, та підпункту 7 п. 3.12 Інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, за яким працівник уповноваженого органу здійснює перевірку поданих документів, зокрема, перевіряє документи, які підтверджують мету запланованого перебування в Україні відповідно до п. п. 6, 7, 11 Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, не відповідає дійсності.
Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", правила оформлення іноземцям та особам без громадянства візи та перелік документів, необхідних для її отримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 01.06.2011 № 567, якою затверджено правила оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, а відповідно, Міністерством закордонних справ України видано наказ від 26.07.2011 № 196, яким затверджено Інструкцію про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію.
Таким чином, обидва підзаконні акти прийнято на виконання положень Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан в особі Посла України в Ісламській Республіці Пакистан Лакомова В.І. щодо нерозгляду та незадоволення апеляції ОСОБА_1 на рішення про відмову в оформленні йому візи, колегія суддів зазначає слідуюче.
Згідно з п. 30 Правил оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, іноземець та особа без громадянства, яким відмовлено в оформленні візи, мають право оскаржити таке рішення, звернувшися до керівника уповноваженого органу, що розглядав звернення про оформлення візи, з апеляційним листом, в якому обґрунтувати свою думку, та подати прохання про повторний розгляд звернення про оформлення візи. Апеляційний лист подається протягом двох місяців після отримання іноземцем та особою без громадянства рішення про відмову в оформленні візи.
Відповідно до п. 3.24 Інструкції про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, іноземець та особа без громадянства, яким відмовлено в оформленні візи, мають право оскаржити таке рішення, звернувшись до керівника уповноваженого органу, що розглядав звернення про оформлення візи, з апеляційним листом, в якому обґрунтувати свою думку, та подати прохання про повторний розгляд звернення про оформлення візи. Апеляційний лист подається протягом двох місяців після отримання іноземцем та особою без громадянства рішення про відмову в оформленні візи. Про результати розгляду апеляційного листа керівник уповноваженого органу інформує заявника у письмовій формі у терміни, визначені Законом України "Про звернення громадян".
Позивач стверджує, що подав відповідний апеляційний лист 11.08.2014, чим дотримав вищезазначені часову (2-місячний термін після отримання рішення про відмову в оформленні візи) та персональну (керівник уповноваженого органу - Посол України в Ісламській Республіці Пакистан Лакомов В.І.) вимоги подання згаданого апеляційного листа.
Разом з тим, за інформацією Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан, вказаний апеляційний лист до дипломатичної установи не надходив, з огляду на це він фактично не міг бути розглянутий, та, як наслідок, по ньому не могло бути винесено рішення.
Посилання представника позивача як на доказ направлення апеляційного листа на вантажну накладну, яка наявна разом із перекладом у матеріалах справи, не приймається судом до уваги, оскільки така не містить доказів отримання листа позивача Посольством України в Ісламській Республіці Пакистан.
З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач не порушив норм чинного законодавства при винесенні рішення від 17.06.2014 про відмову в оформленні ОСОБА_1 візи та не порушив строків розгляду звернення про оформлення візи ОСОБА_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 86, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.С. Мазур
Судді: Я.І. Добрянська
А.В. Літвінова